404#

Я прокидаюсь зранку від холоду.

Забув зачинити вікно.

Заварюю каву, чекаю, поки кавоварка видасть той самий звук-

Сповіщення про офіційний початок дня.

Не знаю чому, але він мені подобається- він реальний.

Роблю ковток- на смак, як палена ізоляція.

Вдягаюсь,

Виходжу з дому,

Не забув погладити пса.

То не мій пес- просто зайшов погрітись однієї зими і з тих пір живе зі мною.

До роботи два квартали- вдале місце. Престижна посада, премія.

Раз на рік тижнева відпустка.

Все ж краще, ніж «крутити коровам хвости», як казала Тамара Василівна, коли я завалив ЗНО з математики.

Ех, давні були часи…

Двадцята година, кінець зміни, час додому

В квартирі знов холодно. Кляте вікно!

Але я зачинив його вранці. Чи ні?

Хіба я не запамʼятав би?

Це не вперше зі мною.

І мені до біса страшно.

Я не можу згадати недавні події…

Вікно…

У що була одягнена колега сьогодні вранці…А вона ж мені подобалась… Як її звали?

Що я їв на обід…

Скільки лишилося до мого дня народження?.. Як звуть мого пса?..

Відколи він у мене?..

І те бісове, кляте вікно!

Воно знову відчинене…

Я глянув угору, туди, де мала висіти люстра, однак не зміг сфокусувати погляд на ній.

Що зі мною?

Хто я?..

Хто?..

Я?..

Вигаданий персонаж.

З оповідання, яке так і не видали…