Леді Пі

Елеонора Пі працювала провідним чистильником сенсу в НДІ Зайвих Струмів. Життя її було бездоганним, оскільки підлягало суворому квантуванню. Елеонора знала, що в її шафі висить рівно 14 суконь

(7 повсякденних, 5 службових, 2 для офіційних витріщань на начальство). На її робочому столі лінійка завжди лежала під кутом 90 градусів до краю, а кожна папка мала свій індекс, підіндекс і штрих-код, нанесений вручну фіолетовим чорнилом.

— Світ — це просто погано відкалібрований хаос, — любила повторювати вона своєму колезі, хронічно розхристаному випускнику фізтеху Вітьці, який вічно губив черевики й розливав чай на осцилограф.

— Якщо його правильно пронумерувати, він перестане чинити опір.

У НДІ Зайвих Струмів якраз тестували новий апарат — Великий Синхронізатор Буття (ВСБ-1). Прилад мав згладжувати випадкові флуктуації реальності. Простіше кажучи, знищувати запізнення автобусів, підгорання грінок та раптові дощі.

Директор інституту, академік Перекатиполе, заклавши руки за спину, урочисто оголосив:

— Нам потрібен оператор із залізобетонним відчуттям порядку. Хтось, хто зможе ввести базову константу стабільності в головний процесор.

Елеонора Пі, звісно, вийшла вперед. Її спина виражала абсолютну симетрію.

Вона сіла за пульт, де миготіли мільйони невпорядкованих вогників. Це дратувало. Елеонора витягла свій блокнот у клітинку, де за тридцять років служби було зафіксовано все:

від кількості кроків до метро (1420 влітку, 1550 в ожеледицю) до кількості зітхань директора під час нарад.

— Почнемо з базового структурування космосу, — рішуче прошепотіла вона й почала вводити дані.

Вона пронумерувала стільці в лабораторії. Потім — молекули кисню в кімнаті. Далі взялася за фундаментальні математичні константи, які, на її думку, були занадто неохайними. Особливо її завжди дратувало власне прізвище і те саме число, яке за ним стояло. Що це за безлад? Якась нескінченна, хаотична черга цифр, що не має логічного фіналу! Справжнє знущання з бюрократії Всесвіту.

Вона викликала на екран константу $\pi$.

«3,1415926535...» — миготіло на моніторі.

— Огидно, — фиркнула Елеонора. — Ніякої системності. Чому після п'ятірки йде дев'ятка? Де звітність? Де округлення?

Вона занесла пальці над сенсорною панеллю ВСБ-1. Машина загула, чинячи слабкий опір квантовій тиранії Елеонори. Але Пі була непохитною. Вона вирішила навести лад у геометрії раз і назавжди. Вона ввела команду: «Округлити значення до чотирьох знаків після коми і зафіксувати як абсолютний закон. Наказано вважати $\pi$ рівним 3,1416».

Машина видала короткий писк. Екран спалахнув зеленим. Сталося тихе «клац» у масштабах галактики.

Всесвіт навколо них раптом наче трохи стиснувся, як новий вовняний светр після гарячого прання.

— Ну от, — задоволено сказала Елеонора, поправляючи окуляри. — Тепер усе чітко.

Вона підвелася, щоб за звичкою зробити рівно чотири кроки до кавоварки. Але її права нога чомусь приземлилася раніше, ніж очікувалося. Вона подивилася вниз.

Вітька, який щоправда намагався налити чай, з подивом розглядав свою чашку. Вона більше не була круглою. Вона стала злегка... незграбною. Кутастою. Наче її зліпив першокласник із пластиліну.

— Елеоноро Борисівно, — розгублено пробурмотів він. — А що у нас із геометрією? Моє печиво стало квадратним, хоча секунду тому було круглим.

Елеонора суворо подивилася на колегу:

— Це порядок, Вікторе. Я прибрала нескінченний хаос із числа пі. Тепер усе піддається розрахунку.

Вона підійшла до вікна. Над містом піднімалося сонце. Тільки воно більше не було ідеальною вогняною кулею. Воно перетворилося на дивний, злегка приплюснутий многогранник із чітко прорахованими шістнадцятьма тисячами кутів. Окружності в усьому світі слухняно перебудовувалися під новий, затверджений Елеонорою стандарт. Колеса автомобілів на проспекті синхронно перетворилися на складні геометричні фігури, через що машини тепер не їхали, а ритмічно і з гуркотом підстрибували: гуп-гуп-гуп.

— Ну ось, — гордо сказала Елеонора. — Жодної ірраціональності. Все передбачувано.

У цей момент двері лабораторії відчинилися, і на порозі з'явився академік Перекатиполе. Його зазвичай кругле, як кавун, обличчя тепер нагадувало куб із плавними краями.

— Панове! — панічно крикнув він, але раптом зупинився, ковзнув очима по монітору ВСБ-1 і подивився на Елеонору. Його погляд виражав суміш жаху та наукового осяяння.

— Елеоноро... Ви що, змінили світову константу? — тихо запитав він.

— Я її впорядкувала, — відчеканила вона.

— Катастрофа... — прошепотів директор. — Ви розумієте, що ви накоїли? Подивіться на свої розрахунки! Ви ж у нас Пі! Елеонора Пі!

— І що з того? Це просто прізвище.

— Це не просто прізвище! — закричав Перекатиполе, хапаючись за квадратну голову. — Наш інститут працює за принципом номінативного детермінізму! Кожен співробітник тут — це втілення своєї назви! Ви були живою точкою прив'язки цієї константи до нашої системи координат! Округливши число, ви округлили власну сутність!

Елеонора хотіла заперечити, що це ненауково, дурно і взагалі не піддається нумерації. Вона відкрила рота, щоб вимовити своє улюблене слово «регламент», але замість цього з її горла вирвалося лише:

— Три...

Вона злякалася. Спробувала сказати «Вікторе, дайте води», але її губи слухняно вивели:

— ...чотирнадцять...

Вона з жахом поглянула на свої пальці. Пальці почали стрімко втрачати індивідуальні обриси, згладжуючись і перетворюючись на рівні цифрові штрихи.

— ...шістнадцять! — переможно завершив її власний голос, хоча вона цього зовсім не хотіла.

Наступної миті Елеонора Пі остаточно зникла як жінка, як провідний чистильник сенсу і як володарка фіолетового чорнила.

Вона згорнулася сама в себе, підкоряючись новому, власноруч створеному закону природи.

Вітька й директор затамували подих.

На підлозі, прямо біля головного пульта ВСБ-1, тепер лежав новенький, ідеально гладкий, блискучий... пиріг. Свіжоспечений, з акуратною скоринкою та яблучною начинкою.

Вітька підійшов ближче, нагнувся і принюхався.

— Треба ж... Яблучний. З корицею.

Академік Перекатиполе сумно зітхнув, витер хустинкою квадратне чоло і подивився на годинник, який тепер мав рівно 16 кутів.

— Ну а що ви хотіли, Вікторе? Англійською мовою «пі» і «пиріг» звучать абсолютно однаково — Pie. А оскільки вона знищила всю ірраціональну, цифрову частину своєї суті, Всесвіт просто реалізував єдиний логічний варіант, що залишився. Округлив її до чистого значеннєвого коду.

Вітька почухав потилицю:

— І що нам тепер з нею робити? Не ховати ж на цвинтарі...

Академік Перекатиполе по-батьківськи ляснув юнака по плечу й філософськи зазначив:

— Ну чому ж ховати? Елеонора Борисівна завжди хотіла бути максимально корисною для колективу та суспільства. Ставте чайник, Вітю. Пом'янемо константу. Тільки ріжте рівно на вісім частин, бо вона образиться.