Мені - помста

Будинок не горів! Чи не горів, або просто ще не було видно полум'я. Па, втім, було все одно. Він ніби як вже. Висить. І вже навіть не смикається. Якщо людину повісили, і він вже не смикається, то знімати його можна і не поспішати. Ось тільки навіщо? Ну ось навіщо? Він проповідник, він зброї в руки не бере. І тим більше не знає, де Френк. Так він взагалі з позавчорашнього дня вдома не з'являвся. Мені ось теж цікаво, де його носить. І з ким? І навіщо. «Удома повинен хтось бути! Зараз сам розумієш що! » Зрозумів, зрозумів, ще й як зрозумів. Хоч би око не вибили. А ще я зрозумів, що ма зовсім не щастить з пасторами. Якщо вона надумає виходити заміж втретє, то краще за когось іншого. Якщо вона ще жива. Якщо джейхокери її не того. Тому що я ще пам'ятаю, як вона когось із них вкусила. Мабуть, їй все-таки було шкода па, хоч він і не хотів воювати.

«Все можна вирішити мирно, джентльмени, я не знаю, де мій пасинок».

І як це тобі допомогло, Рубен Семюелс? І як тобі допомогли твої проповіді? Але ж і інші слова є в Хорошій Книзі. Ті, яких ти боявся. «Мені - помста, і аз воздам.» Я їх дістану, я їх дістану, ось тільки гляну, що в будинку. І хто вдома. А потім я їх і дістану. І їх вдови будуть довго вити і ридати. Довго. Двері б тільки відкрити. Хоч би вони були живі. Хоч покалічені, хоч які, але живі.

Для Зеральди Джеймс цей день був третім в її житті за паскудством. І таким, що перші два найпаскудніших дні і поруч не стояли - перший чоловік помер досить давно, але він би не тремтів перед джейхокерами. Він не знав страху. Він би хоч якось опирався! А не так, як цей - посмикався, обгидився так, що зі штанів капає, і заспокоївся. Ось Сюзан в вітчима пішла, теж тряслася та верещала. Під ними. Тепер плаче, що її ніхто заміж не візьме. Хоч би в пику хоч комусь із них плюнула. Хоч би вкусила хоч раз! Джессі хоч врізати їм спробував, та куди з кулаками проти гвинтівок. Хоч би і його ховати не довелося. Багато йому треба, одні кістки, скільки не годуй. А прикладом добре голови розбивати. Слава тобі Господи, стоїть, дивиться. По вуха в крові, в одвірок вчепився, хитається, але стоїть. Живий.

Живі! Сюзан ридає, на ма плаття пошматоване і синці гірше моїх будуть. Вам в місто їхати часу не було, виродки? Вам Лінкольн грошей не платить, що ви на пристойних жінок накидаєтеся? Я вас дістану. Я вам одинадцяту кару єгипетську зроблю! Тільки па з дерева зняти треба. І поховати. І пошукати, чи не знайшли вони той старий уокер, який Френк у баняку з капустою сховав. Тому що якщо знайшли, то доведеться мені за ними з сокирою ганятися, як язичнику-індіанцю, який без штанів воює. І це, Сюзан, перестань. Я їх дістану.

Я їх повбиваю. Я випущу їм кишки. Усім. Та й дитина, може, з першого разу не вийде, а навіть якщо і вийде, я її втоплю, якщо ти хочеш. У відрі. У тому, куди свиням помиї зливають. Заспокоїлася? От і добре. Ма, хоч ти тепер не плач. Ну не треба. Я їх дістану. Я з них скальпи зніму і тобі віддам. Ма, ну заспокойся, я стріляти можу, було б з чого. І я знаю, що вони у нас забрали все на чотирьох ногах. Так Френк теж наче як піхота. Шкарпетки йому передати? Які він забув?

Як це він голову не забув, коли так збирався - весь хліб забрав, сало переполовинив, він що, на всіх припаси зібрав? Хотів би я на цих всіх подивитися! Гачки мої забрав. Ніби у нього час буде! Та й на що тепер риба клює? На вуха, чи що? І це я ще мовчу, хто третього дня впустив повнісіньку банку огірків. Я вже піду. Не варто круків годувати зайвий раз. Та й тобі могилу копати не треба. Особливо зараз. Якщо мене будуть шукати - я потонув. У Міссурі. На тому тижні. Я вже піду, добре. До вечері можете не чекати.

Табір? Коні фиркають. Їжею тягне. Строкаті сорочки на тих, хто там сидить. І пелехаті вони, що язичники. Пір'я у волоссі тільки не вистачає. А у когось на сідлі висить щось незрозуміле. Начебто ганчірки шматок. А в одного взагалі на шиї вуха, на мотузочці. Цікаво, навіщо вони йому.

- Я тобі кажу, що в кущах хтось лазить! Це не вітер, шурхотить точно за нами. Ось як хто по п'ятах йде. Або собака, або свиня, або синьопузий.

- Ані руш! Руки догори!

- Френк, це ти чи ні?

- Айку, ти помилився. Це не собака, що не свиня і не синьопузий. Це - мій молодший брат.

- А звідки ж мені знати, що він не синьопузий? Може, він подався до них.

- Містер, не знаю, хто ви там, але ви б не казали дурниць. Джейхокери па повісили, худобу вкрали, з сестрою недобре обійшлися - звісно ж, я побіжу до Лінкольна! Френку. Ти тільки дуже не лякайся.

- Ма жива? - Френк Джеймс вчепився в револьвер. Ще цього не вистачало.

- Так. Просила тобі шкарпетки передати. Будинок теж цілий, не спалили. Френку, ти не лякайся, заспокойся.

- Я зараз так злякаюсь, що хтось по шиї отримає! Джессі, вилазь з кущів!

- Джессі? Це ж жіноче ім'я.

- Містере, ви б собі ще вух нарізали, раз погано чуєте, якщо я ось цьому ненажері брат, то точно не жінка!

- Фермерський синок! - сказав ще хтось з-за спини Френка, високий, з двома револьверами за ременем, в чорній сорочці.

- Він хоч стріляти вміє?

- Так, сер.

- Який чемний! Не відступати, не здаватися, не брати синьопузих в полон, не кидати і не видавати своїх товаришів. Згоден, Джессі Джеймс? Ми самі не здаємося, і нас у полон не беруть.

А ось на поясі у цього високого висів скальп. Не дуже свіженький, кров засохла вже.

- Якби я не був згоден, то навіщо б я сюди йшов?

- Френку, він завжди такий дурнуватий чи його попустить?

- Він такий народився, він таким помре.

Оті самі джейхокери мирно спали, як і годиться вночі. Місяць яскравий, майже як удень. Біля сараю хропів вартовий. І шкура у нього була не така товста, як у нашої свині. Затулити рота, щоб не закричав. Полоснути по горлу і тепла кров хлюпоче на руки. І під ребро штрикнути, а то ще встане. Один є, ще троє. Френк одним копняком вибиває двері. На гуркіт вискакує той старий тип, про якого казала Сюзан. Він на неї заліз. На тобі подаруночок від уокера! Револьвер лащиться до руки як кіт. Тип гепається на підлогу, кидає свого револьвера і затискає долонями прострелене пузо. І навіть не встигає заволати - друга куля розносить йому голову. Цікаві які мізки на стінці, трошки біленькі, трошки сіренькі. Я ж думав, що вони ріденькі, і тверді, коли їх зварити, а вони, виявляється, взагалі тверді. Френк вже випустив кишки другому. Кишки звичайні, на свинячі схожі. Довгенькі такі, слизькі, криваві, смердять собі. Третій, третій - де цей третій. А, ось ти де, містер Ряба Пика, містер «Повісимо цього проповідника!» Стоїш на колінах і тремтиш. Я не дам тобі і слова сказати.

- Мені - помста.І револьвер в моїй руці гримить утретє.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.