Історії діда Мар'яна

Ви думаєте, що фраза «Мийте ноги і лягайте спати» належить вашому поколінню? Дуже глибоко помиляєтесь. Вона стара, як світ, і, можливо, старіша за мене. Та все ж вперше я її почув на уроці фізики у школі в 7-му класі. Це була улюблена фраза нашого вчителя з цього предмету.

Був у нас такий вчитель, який виділявся з загалу педагогів, ми його дуже боялися, але й дуже любили. Якщо кожен з вчителів мав якусь лайливу кличку, то він у нас був просто «Фізик». Хоча і викладав астрономію. Пригадую, як сьогодні, коли Фізик прийшов до нас на заміну, ми були дуже спантеличені. Він сів спокійно на вчительське місце. Посидів тихо в очікуванні, що клас стихне, а тоді неочікувано зірвався на ноги і побіг до стіни та вдарився головою об неї. Ми спочатку налякалися, що наш вчитель втратив глузд. Тож коли він повернувся до нас із запитанням «Що це було?», ми остаточно розгубилися.

- Ще раз питаю: що це було? – другий раз крикнув фізик. Але ми від несподіванки втратили дар мови.

- Так от, – продовжував фізик – я зробив дію, але стіна тверда і вона нам продемонструвала протидію. Тому результат очевидний: чим дурніша голова, яка не знає фізики, тим більше вона облупить стінку.

- А що буде, як головна взагалі дурна? – почувся голос з класу.

- Протяг в класі буде, бо вона вилізе з іншого боку і зробить незаплановане вікно.

Ось так ми вчили фізику. Не буду розповідати, як ми ходили з відрами у кабінет трудового за електричним струмом. І кожен раз мали це робити повторно, бо то струм не тої амперності, то напруга замала, то потужність не викликає довіри. І ваш покірний слуга теж ходив за струмом до тих пір, поки не зрозумів, що струм у відрах носити не можна. А потім була пробіжка по класу між рядами парт, яка імітувала направлений рух заряджених частинок. Проте згодом ми з Віктором електрику знали в класі найкраще.

Але була у нашого фізика ще одна позитивна риса – система бонусів та заохочень. Так от, той, хто вчився добре, робив усі лабораторні, той мав преференції першим подивитися на місяць чи зорі в телескоп. Заради цього Фізик збирав нас на вечірні уроки коло школи.

Але найвищою мірою заохочення був допуск до участі в туристичних походах в Карпати, якими на загальношкільному рівні завідував наш Фізик. До походів допускалися одиниці, тому що група збиралась з старших класів майже усієї школи. Потрапити у цю групу з класу могли лише обрані.

Так от, фраза «Мийте ноги і лягайте спати», це була не просто цитата нашого фізика, а це була ціла життєва філософія. Коли він був в доброму гуморі, любив розповідати, що усі болячки у нашому житті походять від п’яток, і для того, щоб бути здоровим, треба дбати насамперед за ноги. А найпростіша профілактика полягала у формулі «мийте ноги і лягайте спати». Та все ж один раз ця формула була перефразована.

Трапилася ця історія у знаковий для мене період. Ми вчили електрику і ми з Віктором почали демонструвати класні результати. Усі лабораторні були написані на відмінно, тож нам випадає бонус нарешті зайняти своє місце серед достойних для походу у Карпати. Як сьогодні пам’ятаю, на вулиці був травень і нетипово теплі літні дні. Тож на одному з уроків Фізик повідомив, що на цих вихідних вирушаємо в похід відкривати сезон. Готувалися ми з Віктором до цього дня цілий тиждень. З усієї вулиці збирали спорядження. Десь казанок, у когось намет, бабуся підігнала картоплі, і таким чином «турист Мар’ян готовий підкорювати Еверест». Ну, принаймні, так кепкував з мене дідо.

В зазначений час ми зібралися біля школи. Фізик персонально перевірив кожного на наявність того чи іншого спорядження. Загалом група налічувала понад 20 учнів. В основному, це були старшокласники. З 8-го були лише ми з Віктором. Супроводжували нашу групу також вчитель трудового та вчитель історії. Ну це була не розлий компанія, яка у школі скрізь світилася разом. Як тільки но ми вийшли за ворота школи, атмосфера в колективі різко змінилася. Вчителі перестали буди офіційними керівниками групи, і всю дорогу йшли і жартували. Були у нас побоювання, що отримаємо на горіхи від старшаків, але на диво колектив став одразу одним цілим.

Вийшли ми рано і десь аж під вечір прибули на місце ночівлі уже в горах, біля одного з хуторів. І тут розпочалася магія Карпат. Спочатку вчителі допомогли нам усім правильно встановити намети. Далі ми дружно збирали дрова на багаття, а Фізик заходився готувати борщ. Такого смачного борщу я в своєму житті ще не їв. Після ситної вечері усі зібралися біля багаття поспівати пісні під гітару. Коли пісні скінчилися, розпочалися всілякі розповіді. Спочатку це були анекдоти, а потім і різні містичні історії про НЛО, відьом, чортів і навіть снігову людину. І тут хтось з старшокласників звернувся до Фізика:

- А розкажіть нам про мольфарку Нелю з того хутору, що ви минулого року почали розповідати, але так і не доказали.

- Я скільки вам разів казав, що це все вигадки. Треба вірити в науку, в польоти в космос, а ви тут про чари.

Та до цього одного голосу додалися ще декілька, і врешті фізик не витримав тиску громадської думки і почав вигадувати, як мені тоді здавалося, чергову історію.

- Дійсно, на цьому хуторі живе баба Неля. Кажуть, що вона володіє паранормальними властивостями. Одні кажуть, що вона вміє чарувати, інші розповідать, що вона перетворює людей на свиней, коли зла. Потім ніби добріє, але може забути, як вона чарувала і людина все життя залишається дикою свинею. Сам процес дуже болісний і відбувається в три етапи. На першому етапі людина падає рачки і завмирає. Її дуже усе болить, і вона лише може стогнати. Далі обличчя її чорніє і перетворюється на рило кабана, ну і в третій стадії з’являється хвіст.

Ми усі серйозно слухали цю розповідь затамувавши подих з цілковитою вірою у її правдивість. І навіть підхіхікування вчителя історії нас не могло звернути з праведного шляху. А як інакше? Ми в горах, кругом нас віковий ліс і дика природа.

Після цієї розповіді нас усіх вчителі розігнали по наметах, а самі залишились чергувати біля багаття. Ну ми підозрювали, що там розпочнуться події уже не для дітей, а для дорослих. Але вчителі теж люди, тому цю слабинку ми їм цілком пробачали. Не випадково вчитель трудового двічі бігав на хутір ніби то за сірниками, а повертався з якоюсь великою плящиною сірої рідини.

Уже в наметі Віктор пошепки почав ділитися думками:

- Прикидуєш, Мар’ян, якщо побачимо кабана, а це може навіть бути учень нашої школи. Старшаки казали, що траплялося парочку разів, що хтось з дітей зникав під час походу. І казали, що навіть нова вчителька біології раз пішла в похід і теж не вернулася.

- Ту бабу треба на місце поставити, як так можна з людей знущатися. – огризнувся я крізь карпатський сон, який нестримно закривав нам очі.

- Та вона стара і просто не пам’ятає, але кажуть, що загалом вона дуже добра, учням завжди дає яблука і молоко.

Так за розмовами ми провалилися в сон, не підозрюючи, що нас очікує наступного ранку.

А ранок розпочався завчасно. Природа покликала, тому терміново треба було шукати сосну десь подалі від табору. Я акуратно одягнувся, відкрив намет і з подиву просто закляк на місці. Переді мною над залишками багаття стояли рачки три постаті, в яких я впізнав наших вчителів. Мене справді взяв страх: а як ми тепер додому потрапимо?Я у паніці почав трясти наметом, що очевидно розбудило Віктора. Уже незабаром сонна голова мого друга висунулась надвір. Картина очевидно і його збила з пантелику. «Твою ж цьоцю» - в розпачі крикнув він на всю галявину. І тут один з вчителів повернувся до нас, очевидно, щоб глянути, хто там так рано репетує. Інші ж стояли як вкопані, лише видавали тяжкий стогін час від часу. І, о жах, його обличчя було повністю чорним.

- Мар’яне, піднімай народ!!! Трансформація розпочалась!!! Треба щось робити! – з острахом знову зарепетував Віктор.

Я було кинувся до сусіднього намету, як в нашу сторону повернулися ще дві голови, обличчя в яких також було чорними.

- Тікай, Вікторе, ми тут безсилі. На хутір, до тої чортової баби,хай щось робит!

І ми в паніці кинулися бігти в сторону хутору. Чесно, у той момент нам було все одно, куди бігти, лишень аби подалі від тої страшної картини. Та не встигли ми думки зібрати в єдине ціле, як відчули на своїх плечах чиюсь міцну руку. Ми розвернулися – перед нами стояв вчитель історії з обличчям вимазаним сажею.

- Чого не спиться, чого паніку розвели, жахи сняться? – змученим злим голосом запитав він.

- А це що у вас таке? – тремтливим голосом запитав Віктор.

- А що зі мною не так? – перепитав історик – Маєте люстерко?

На щастя, Віктор утікаючи вхопив з намету сумку з засобами гігієни, і там виявилось маленьке дзеркальце.

- Шляк би його трафив того хімічного фізика, – огризнувся вчитель історії, і дістав з кишені носовичка та почав витирати обличчя і ще раз прошепотів, – ну то чого паніка?

- Ви, ви, ви на свиней не перетворюєтесь? – з острахом спитав Віктор.

Далі була пауза, і потім потужний регіт вчителя історії на весь ліс.

- Я аж тепер все зрозумів. Скільки разів казав йому, не вигадувати своїх дурних історій. – крізь сміх промовив історик. – Давайте так, ви хлопці великі, тому таємниці умієте зберігати. Все просто, ми вчора ходили до баби Нелі за самогоном. Вона такий добрий гонить на сливках, але якесь підсунула нам пійло, що ми з панством траванулися. Ну а ваш вельмишановний фізик вирішив усіх лікувати, мовляв, він колись викладав хімію і знає, що робити. За його версією, потрібно активоване вугілля. Оскільки такого у нас не було, тож дослухалися другої ідеї і пішли їсти вуглинки з багаття. А там ви нас і застукали. Ех, треба було брати нам ще вчителя фізкультури. От я зараз за вами пробігся і стало легше. Вертаємся в табір і всіх на лікувальну зарядку. А колегам скажу: «Мийте писки і лягайте спати». Тобто хотів сказати «Не страште людей»…

Після того випадку я нарешті зрозумів, що таке «напитися як свиня» і що це гірше, ніж трансформації мольфарки Нелі. Але разом з тим зрозумів усю цінність і атмосферу посиденьок біля багаття. І, власне, там щось зі мною сталося: повернувся до школи з великим багажем історій. Напевно ця книга саме зародилася на тій гірській галявині, на якій розпочалось наше доросле туристичне життя.