Ода комарисі

«Самка комара відкладає 30-150, і навіть 280 яєць кожні 2-3 дні.

<…> Для продукування яєць комарам потрібна кров,

тому цикл відкладання яєць перебуває в прямій залежності від споживання крові»

(Вікіпедія, не наукове джерело)

Коли нічну тишу порушує настирливе дзижчання, і ти мимоволі шукаєш у повітрі порушника твого сну, навіть не здогадуєшся, який злочин проти людства скоюєш, намагаючись убити знавіснілого кровопивцю…

Комаха знову і знову порушує твій спокій, набридливо дзижчить під вухом, уже вкотре намагається всістись тобі то на руку, то на ногу, а ще – ач яка нахаба! – лізе у найпотаємніші закамарки твого такого дорогоцінного тіла.

Ще секунда – і твоєму терпцю настане кінець!

Твоє тіло, знесилене після важкого трудового дня, прагне відпочинку. Повіки те й роблять, що злипаються, не в змозі заснути і хоч трохи відпочити від постійного глипання на екран то телевізора, то комп’ютера, то смартфона. А навіть якщо погляд зупиняється на книзі, то читаєш ти переважно дешеві романи «пра любофь» чи детективи, які зрештою теж закінчуються інтимною сценою, й у фіналі – «жили вони довго і щасливо…».

Аж ось не витримуєш. Умикаєш невелику настільну лампу; світло ріже очі, які вже звикли були до мороку. Примружуєшся на хвилину чи дві, сідаєш на ліжку. На мить забуваєш, чого взагалі світло увімкнене, а тоді згадуєш…

Комар.

Зовсім уже прокинувшись, встаєш з ліжка, береш мухобійку (чи газету, чи зошит, чи ще щось, що лежить поблизу і є достатньо міцним, аби позбутися її – тієї комахи, того набридливого дзижчання, що мучить тебе уже не першу ніч, і не перший місяць), пильним, уже зовсім тверезим поглядом приглядаєшся до кожного сантиметра стіни у пошуках тієї мініатюрної проблеми. Адже тим вона і є – небажаною проблемою, яка не дозволяє заснути вночі.

Ти думаєш, коли позбудешся її, зможеш спокійно спати… Ти думаєш, коли крихітна істота, що живиться речовинами з твоєї поживної крові, загине, ти зможеш спокійно склепити повіки й заснути…

А чи не приходило тобі в голову, що знищивши оту сіру комаху, котра живиться твоєю (і не лише твоєю) – хоча, якщо добре подумати, в будинку нікого більше нема – кров’ю, ти руйнуєш саму себе, своє майбуття?

«Це ж тільки комаха! - відповіси ти. – Не людина, не тварина, навіть не рідкісне дерево чи квітка! То ж просто комар».

«Комариха, - відповім я. – А це – велика різниця».

Ти ходиш по кімнаті, мов та плавида, з грізною зброєю в руках – скрученою у трубку газетою. Приглядаєшся до кожної стіни, виглядаєш кляту комариху. «І де ж вона, в біса, ділася тепер?» - думаєш.

Хм… Комариха таки героїня. Вона зуміла сховатись у цьому безмежному просторі – така маленька і непомітна, мов цятка. І звуку не подасть.

Хм… Комариха таки розумниця, хоча й освіти їй ніхто не давав. Її єдина освіта – природне призначення. Її єдина ціль – вижити за будь-яку ціну, прожити рівно стільки, скільки потрібно, аби відкласти яйця. Залишитись живою доти, допоки не стане матір’ю.

Хм… Комариха таки заслуговує на оду.