Трактор та собачка на ім'я А

🚜 Тракторець та собачка на ім'я А

На далекій фермі серед просторого поля, за золотою пшеницею, стояла садиба. Скільки років вона там простояла — ніхто не знав. Серед її мешканців був старий іржавий трактор — найкращий друг маленького песика, який жив у своїй крихітній будці посеред двору.

Скільки років трактору, що вже вкрився іржею, не знав і він сам. Цуцик, якого хлопчик назвав просто А, не одну ніч просидів поруч зі старим другом. Лише він знав його таємницю: коли наставала темрява, цей трактор оживав. Він був дуже балакучим, і від нього песик дізнався, що колись на фермі мешкало багато різних тварин.

Якось удень, коли А ходив поруч із хазяїном та хлопчиком, песик почув:

— Напевно, наспів час прощатися з трактором, — мовив фермер, торкнувшись капота.

— Чому? — запитав хлопчик, який теж любив старого друга.

— Він же зовсім старий, не такий, як раніше. Мало потужності...

— А що це таке?

— Це коли він вже погано виконує роботу і часто ламається. Доводиться постійно ремонтувати, тож краще відправити його на брухт.

Хлопчик насупився, а А лише нащулив вуха. Не хотів він, щоб його друга кудись вивозили! Хто ж тоді розповідатиме йому історії? Хто пояснить, що то за равлик такий чи інша тваринка, яких він досі не бачив? Собака вибіг наперед хазяїна й почав голосно гавкати.

— А, тихо, тихо, зараз нагодую тебе! — сказав хлопчик, але той не зупинявся.

Чоловік із сином пішли до хати, а песик, глянувши на трактора, приліг поруч.

— Чому вони кажуть, що тобі потрібно на брухт? — запитав собачка в друга.

— Бо я вже старий і не даю ради роботі. А колись... Ох, колись я був ого-го який тракторець! — замислився той, і його ліве колесо ледь помітно сіпнулося.

— Розкажи, розкажи! — почав просити песик.

— Добре. Але тільки якщо слухатимеш уважно, бо ці історії навчили мене життя.

Малюк по-дитячому замахав хвостиком, влігся зручніше біля трактора й приготувався слухати.

🌾 Історія перша

— Колись давно, — покашлюючи, почав трактор, — колись давно я був ще маленьким. Фермер тоді був хлопчиськом, а його батько якраз придбав мене. Моя фарба була ще нова, не висохла — усе було нове.

Маленький А здивувався.

— Якось одного осіннього дня настав час збирати картоплю. Господар вивів мене в поле. Та він забув, що я ще молодий і за мною потрібно наглядати: дивитися, щоб я не вскочив у яму. Мотор мій раптом заглох, колесо зупинилося — ніде нідеде взялася яма.

А уважно примружив очі й глянув на трактора, чекаючи продовження.

Трактор мовив далі:

— Господар виліз із мене, поглянув і спробував знову завести мотор та виїхати з ями. Але нічого в нього не вдавалося — яма була надто глибокою. На полі тим часом працював старий пошарпаний комбайн, і він врятував мене.

— він допоміг вам? — спитав А, коли трактор зробив паузу.

— Слухай уважно, тут я засвоїв важливий урок. Комбайн був великий і досвідчений. Він знав, що ями потрібно об'їжджати, тому ніколи в таку халепу не потрапляв. За силою я був такий самий міцний, як і комбайн, але ще не мав достатньо розуму, бо був молодий і надто сильно вірив у свої сили. Комбайн зачепив мене й потягнув, даючи настанови та моргаючи фарами, аби люди не зрозуміли нашої мови. Ось так він і витягнув мене з ями, коли я вже зовсім не мав сил. Тоді я й засвоїв свій перший урок: хоч ти й молодий, це не означає, що в тебе більше сили, ніж у старших. З часом справжню силу дає розум. Після цього я більше ніколи не застрягав.

А закліпав очима. У цей час до них підійшов хлопчик.

— Ех, як же мені шкода... Мені так шкода, тракторе, що тебе заберуть, — зітхнув хлопчик і пішов собі.

— А що було далі?- спитав песик.

— А далі ми садили картоплю, і пішов дощ.

☀️ Історія друга

Песик дивився на трактор і чекав продовження. Коли трактор почав говорить, на дворі вже стемніло, а кури поховалися в стайні.

— Молодість відносна і може захворіти, — почав трактор говорити, а А підняв вуха й почав слухати.

— Якось серед літа (тоді мені йшов другий рік) я був молодий і вправніший за інші трактори. Старші трактори зазирали та дивилися на мене. Ми були на полі, поруч їхав великий комбайн та інші трактори, а я тягнув свій великий причіп. Він був величезний, і, звісно, було страшно зламатися в таку важливу хвилину. Раптом щось сталося: багато чорного диму пішло з мого капота, а мотор заглох... Ох, ох! Комбайн продовжував молотити зерно на причіп, а я ж не можу рухатися! І все зерно посипалося на землю, допоки його встигли зупинити. Фермер здригнувся, злякався, вибіг із трактора, почав відкривати гарячий капот і видихнув.

З мого капота йшов чорний дим, якого я раніше не бачив — мотор страшенно перегрівся. Я це добре відчував. «Виходить, зламався», — подумав фермер і, глянувши на мене, зітхнув:

— Перегрівся... Ох, навіть техніка ламається в таку спеку, не витримав, — сказав він і пішов до комбайна.

— Захворів, — почув я, як говорить водій комбайна, глянувши на мене. — Приїхали, доведеться тягнути на ферму, полагодити — і вже завтра продовжувати роботу.

Так мене й затягнули комбайном та іншим трактором за собою на ферму. Соромно було більше, ніж коли колеса застрягли в багнюці, бо тоді я був ще молодим і недосвідченим. Таке могло статися з будь-ким. Фермер відремонтував мотор, і надвечір я знову загудів.

Тракторець помітив, що А уже задрімав, тому фиркнув клаксоном, щоб його розбудити.

— Ой, уже пізно, спати хотів, — почув він, як виправдовується песик. — Тоді ти вперше захворів, як той хлопчик, коли кашляв?

— Так, усі хворіють. То що, хочеш послухати останню історію?

— Звісно!

❄️ Історія третя

— Було це взимку, — почав трактор.

На вулиці вже місяць зійшов на небо, і жодного звуку навколо не було чути. А сидів, прислухаючись до трактора.

— Було це взимку. Снігу тоді випало так багато, що ферму замело й не було видно ані стежок, ані доріг. Фермер лише зітхав, бо не міг виїхати на роботу, та й мені потрібно було постійно заводити мотор, щоб я не замерз серед цього снігу. Я ще ніколи за своє життя не бачив, щоб його було так багато!

Вийшов фермер із хати, увесь трясеться від холоду, повертає ключ і заводить мене. Потім знову пішов, глянув на всі боки й задумався. Я одразу зрозумів: він збирається щось робити надворі. Надворі тоді було страшенно холодно. Сніг падає на мене, на мій ковш... Тоді фермер повернув на дорогу, опустив ковш, і ми поїхали крізь замети. Ми чистили сніг довго, поки не розгребли всю ферму й усі навколишні дороги. Тоді я вперше зрозумів, що можу виконувати роботу, пов'язану не тільки з полем чи городом, а й іншу: прогорнути сніг, щось вирити чи розчистити.

Багато після цього було сніжних зим, та все ж саме ця була найсуворішою. Досі пам'ятаю той холод на моєму капоті...

— Ось і всі історії, які я хотів тобі розказати.

Песик уже давно спав. Надворі дув прохолодний вітерець, і трактор також заснув поруч у своїх мріях. Чи були ці історії правдою — А вже не розпитував. Може й вигадка, але яка різниця?