Зміст
  • ЗАЧИН

    • ДІТИ ПЕРШИХ: імперія Мортіса

    Tim Savchenko

    ЗАЧИН

    УВАГА!Рекомендовано читачам від 16 років.

    Містить сцени насильства, воєнних конфліктів та похмурі теми.

    ЧИТАЙТЕ НА ВЛАСНИЙ РОЗСУД

    У великій і просторій залі, проходив спаринг між двома хлопцями близнюками, між блондином та брюнетом. Хлопці билися на палицях і жоден із них не хотів поступатися перемогою супернику. У брюнета було дві палиці у кожній руці а блондин добре порався і однією. Раптом у залу зайшов чоловік, який зміряв бійців пильним поглядом і промовив

    - Досить!

    Хлопці негайно зупинили бій, стали на праве коліно і схиливши голови у бік чоловіка.

    - На Кеноні заколот, потрібно аби ви відправилися туди і зупинили той бунт, знайшли заколотників і стратили! Жоден не мусить чинити опір у імперії.

    - Як побажаєте, батьку.

    Промовив блондин

    - Вирушайте негайно.

    - Виконуємо.

    Додав брюнет

    Хлопці підвелися на ноги й покинули залу у якій проводили спаринг. Брюнет почав перший розмову

    - Як гадаєш брате, якби батько не перервав наш бій, я б переміг?

    - Навіть не надійся.

    Відповів йому брат

    Хлопці одягли обладунок, який був вкритий металевими сегментами, які у свій час не сковувати рухів носіїв. Блондин одягнув чорну броню а брюнет одягнув протилежну до брата та волосся, він вдягнув білу. Далі вони пішли до транспортних кілець, звідки були транспортовані на лінкор і рушили у гіперпростір до планети Кенон.

    Брати піднялися на місток, де їх очікував капітан

    - Адмірала Веліне, що із їх тунелем?

    Запитав брюнет

    - Нам невідомо, знаємо, що він неактивний як дві доби.

    - Як будемо проводити придушення заколоту?

    Запитав блондин

    - Імператор Мортіс розмістив на орбіті Кенона блокувальну флотилію, двадцять крейсерів класу “Жнець” аби ніхто не покидав планети і не відвідував її.

    - Тоді слухайте тактику, коли вийдемо на орбіту, віддайте наказ про планетарне бомбардування адміністративного центру, потім ми вийдемо на зв’язок із рухом опору і перепитаємо, чи не хочуть вони капітулювати.

    Поділився тактикою брюнет

    - Ні брате, так ми вб’ємо і вірних нашому імператору, потрібен інший план...

    - Який? У нас немає часу, аби провести піхотний штурм, або відрядити ескадру винищувачів на планету! Нехай всі знають про покарання імператора за непокору. Адмірале, виконуйте.

    - Як накажете, генерале.

    Відповів адмірал

    Брюнет покинув місток, він пішов у бік їдальні а блондин побіг навздогін. Наздогнав тоді коли брат сидів за столом і їв своє замовлення.

    - Якого лиха ти це робиш?

    Запитав блондин вдаряючи кулаком по столу

    - Що саме? Командую? Я розумію, що ти старший але ти якийсь м’який брате, тому навіть і не намагайся чинити інакше, батько чітко висловився коли сказав, що повстянці потрібно покарати.

    - Так, але постраждають і невинні...

    - Вони вмруть за свого імператора, хіба не очевидно? Моя б воля, я провів би їм депланетизацію.

    - Хворий? За якийсь бунт?

    - Якщо на Кеноні осмілилися кинути виклик порядку імператора, тоді усі заслуговують смерті.

    - На щастя не тобі вирішувати, бо тоді в імперії не було б населених планет.

    Відповів блондин і покинув брата на самоті.

    На, що брюнет ніяково відреагував і продовжив свою трапезу.

    За дві години лінкор покинув гіперпростір і став виходити на орбіту планети. Брюнет поспішив на місток, де уже були: блондин та адмірал, який закінчив трансляцію якраз у той момент коли завітав інший близнюк.

    - Звітуйте адмірале.

    Наказав молодший син імператора

    - Я передав вашу вказівку флоту, вони почнуть бомбардування адміністративного центру як тільки вийдуть на позиції.

    - Дуже добре, виведіть на лобове скло інформацію, по втратах заколотників.

    Наказав молодший

    Молодші офіцери виконали наказ а близнюки стали вдивлятися у число загиблих на поверхні. Так продовжувалося хвилин двадцять, коли молодший син промовив

    - Досить, установі зв’язок із поверхнею.

    - Зв’язок встановлений пане є відео.

    Відповів офіцер зв’язку

    На лобовому склі з’явився чоловік років п’ятдесяти, який уважно глянув на братів та адмірала

    - Я права рука нашого імператора, його воля та каральний орган! А хто ти?

    Запитав молодший

    - Я Мейсен, очільник заколоту проти імператора Мортіса, я оголошую про капітуляцію свого режиму, якщо ви не продовжите бомбардування.

    - Моє слово очільнику.

    По обіцяв старший син

    Брюнет запитально поглянув на брата, проте не встиг, що-небудь промовив, як очільник почав

    - Я хочу аби ви це бачили. (Промовив очільник і притулив плазболтер до скроні, він долав) Імперії не вічні, коли стоять на кістках власного народу.

    Промовив чоловік і випарував свою голову

    - Ефектно…

    Промовив молодший син

    - Адмірале, перенесіть мене та брата як найближче до зони із якої йде відео зв’язок, ми проведемо так звану “затримку” зрадників.

    Промовив старший син

    - Авжеж.

    Хлопців телепортували за декілька кімнат від джерела зв’язку. Опинилися вони у просторому приміщені, яке досить ймовірно було використовуване як склад: зброї та боєприпасів. Вочевидь опір готувався до наземного штурму комплексу а не орбітального бомбардування. Хлопці активували свої жовті клинки, світло яких вони використовували як джерело імпровізованого світла, бо штатне освітлення було не розрахована на освітлення зали, яка була заповнена великими контейнерами.

    - Скільки б ми умертвили гібридів якби провели б твою наземну операцію?

    Запитав із іронією молодший брат

    - Навіть і не починай, ліпше накидай варіантів звідки вони дістали стільки зброї?

    Запитав блондин

    - Гадаю, що на них вийшов хтось із об’єднаної гільдії вільних лордів, вони і пообіцяли їм волю.

    Запропонував брат

    Хлопці покинули залу. Не встигли вони переступити порога як по них відкрили вогонь повстанці.

    - Хлопці, агов! Мейсен наклав руки, тому складіть зброю і будете живі, на відміну від нього!

    Крикнув блондин відбиваючи плазмові болти які летіли у їх бік із братом

    - Яке живі? Ви зрадили імператора, тому маєте бути вбитими!

    Крикнув брюнет

    Він вийшов із кімнати і активував друге лезо на своєму силовому мечі, тепер він орудував двостороннім мечем. Його захист не дававав шансів бути пробитим, тому молодший син став стрімко скорочувати дистанцію між ним та нападниками. Повстанці від шоку сконцентрували вогонь на молодшому сину, тоді старший покинув захист і перейшов у атаку. Його дії були спрямовані на знешкодження супротивника а на вбивство їх, він відтинав руки якими вони тримали зброю а болти просто відбивав мечем у стіни, тоді як брюнет рубав усіх як тільки міг, коли міг вздовж то рубав вздовж, чи по діагоналі чи просто колов і переключався на наступного. Через п’ять хвилин кропіткої роботи повстанці скінчилися, чи точніше кажучи відважні повстанці скінчилися. Молодший поглянув на блондина, потім на ще живих й промовив

    - А ще казав ніби я псих, сам захотів їх привселюдно стратити, який же ти молодець.

    - Авжеж, нехай іншим буде наука.

    Відповів той без ентузіазму

    - Гаразд, я йду вперед і перевірю чи були вони останніми (брюнет переломив меча пополам і тепер мав знову два меча із одним лезом на кожному) а ти йди і веселить.

    Молодший побіг у глиб будівлі, ріжучи на шматки тих, хто з’являвся на його шляху, не перевіряючи начійому ті були боці.

    Тим часом блондин промовив до поранених

    - Якщо ви повернетеся до повстанської діяльності, тоді постраждаємо всі, раджу змінити вам зовнішність панове та діяльність.

    Промовив він

    - То ви нас не вб’єте?

    Запитав один із небагатьох вцілілих

    - Ні, але втекти ви мусите швидко.

    Промовив блондин

    Він відібрав чотири тіла із тих кого вбив молодший брат, виніс їх назовні із будівлі і повторно вбив, імітуючи страту а тим часом вцілілі втекли через таємний хід.

    За годину бунт був придушений. Тепер знову жителі Кенона були “щасливі” бачити імперію на своїй планеті.

    - Адмірале, ми придушили повстання, можете відправляти сюди нового намісника та його гібридів для захисту.

    Сповістив старший син

    - Вас зрозумів, ви повертаєтеся на корабель?

    Почулося у відповідь

    Блондин запитально поглянув на брата а той відповів у свій комунікатор

    - Ми перевіримо, що трапилося із їх тунелем і за можливості покинемо планету за його допомогою.

    - Нехай щастить.

    Відповів адмірал Велін

    Брати пішли до зазначеного місця на мапі де був тунель. Перед ними було велике пласке кільце, приблизно метрів чотири у радіусі, на лицевій частині “бортика” коло мало вигравіювані символи, приблизно сорок комбінацій.

    Молодший брат підійшов до кільця і торкнувся його, він шукав технологічний відсік із кристалами та бортовим комп’ютером, незабаром він знайшов відсік, у середині бракувало головного кристала, який відповідав за набір та прийом адреси.

    - Прокляття, вони видалили кристал у ручну.

    Промовив брюнет

    - А так як ми стратили усіх, тому нам залишається тільки як замовити нового кристала.

    Відповів блондин

    Брюнет відірвав погляд від приладу й пильно глянув у вічі брату а потім і запитав

    - Це мені здається, чи ти розм’як?

    - Ні, це тобі здалося…

    - Авжеж, хочу у це вірити брате, хочу вірити… гадаю, що треба купити тобі рабиню.

    - Мені, рабиню?

    Не зрозумів блондин

    - Саме так, людину яку силоміць тримають на ланцюгу, якщо ти віднесешся до придбаної як до товару, тоді все добре із тобою.

    - Чому жінка, давай чоловіка.

    - Ні брате, жінка краще транслює свою біль, ти будеш тримати її на ланцюгу і карати коли буде поганий настрій, ти будеш вбивати у її голову відмінність між вами. Ось побачиш, тобі піде лише на користь така терапія.

    - Відмовитися я не можу?

    - Авжеж, бо наш батько мусить мати сильних духом генералів. (Він вдарив брата по плечі і додав) Ходімо до транспортних кілець, полетимо із лінкора бо портал не дієздатний, поки.

    Брюнет не кваплячись пішов на вихід а старший син запитав навздогін

    - Є планета на прикметі?

    - Так, на Гершелі є хороший крам…

    Відповів не обертаючи голови брат

    - Щоб ти здох!

    Промайнуло бажання у голові блондина на адресу його брата

    Старший син пішов за братом. У голові він перебирав десятки причин, через які вони не повинні були нікого купувати. Причини знаходилися погано, а час спливав занадто швидко. Довелося б вигадати хоча б одну переконливу брехню, інакше чиясь доля буде зламана лише тому, що його брат вирішив перевірити його на жорстокість. Найгірше було те, що молодший бачив різниці між рабом і собою, маленьку але вагому. Він мав загадпову силу, солодів нею, а інші були заичайними людьми. Вріл, як вони її назвали бала єдиною відмінністю, але якою вагомою у той же час.

    Нейтральний космічний простір

    Станція ГАМБІТ

    У великій круглій залі було розміщено двадцять крісел, у кожному із них було по представнику, кожен із них представляв свій сектор на цій сесії, свою зону впливу.

    - Отже мої друзі, не буду вдавати, що не чув, та чи не було бунту на Кеноні Ларане?

    Запитав один із представників

    - Тобто бунт? Що ти маєш на увазі Вернене?

    Запитала пані навпроти

    - Аби не ширилися плідки між нами, дозвольте пояснити усю комічність цієї ситуації...

    Почав Мортіс

    - Я чув, що твої “праві руки” провели орбітальне бомбардування планети, це правда?

    Запитав ще один

    - На Кеноні з’явилося радикальне угрупування, воно вирішило, що їх діючий представник Сайруз, скоїв помилку, коли обрав долучитися до імперії задля стабільності свого сектору. Ось, що там було Вернене а не бунт.

    Відповів Ларан

    - Як не крути Ларане, та як тільки ти став “збирати” землі які колись належали Першим а тепер твої братам та сестрам, то почали дедалі частіше з’являтися такі фантоми як: Марала, Тера, Едон чи ось із нещодавніх Талір, ніби були населеними і щасливими, пролунало, що між вами з’явився конфлікт у думках і тепер вони пустки а не рай якими були.

    Почав представник Кейнон

    - Мій любий друже Кейноне, якби я був би настільки жорстоким як ти намагаєшся мене показати, то хіба до моєї імперії хотіли б долучатися інші лорди?

    Запитав Ларан

    - А ті які зникли серед нас, також десь там існують? Чи такі ж мертві як їх планети?

    Не вгамовувався представник Кейнон

    - До чого ти хилиш Кейноне? Гадаєш, що Ларан силою долучає території?

    Запитав ще хтось

    - Силою чи ні, та планетарне бомбардування було, є випалені вщент планети, які докази ще мусять бути, аби ми винесли вотум недовіри до Ларана Мортіса, аби він змінив представника (він виділив жестом лапок слово) своєї планет! Іи нкм потрібна нова війна?

    - Елтон має рацію, наша палата ігнорує зародок нової війни у галактиці...

    Долучився інший

    - Пропоную не втручатися у справи Мортіса, доки вони не в йдуть за межі його сектора.

    - Це обурливо Лейло, доки ми не звертаємо уваги на це, то зникають регіональні особливості, будемо вирішувати проблему, коли Мортіс прийде по когось із нас?

    - Я не проявляю силу першим до опонента! Не потрібно сіяти злобу між нами Теркеле.

    Відповів Мортіс

    - А що ти скажеш про смерть лорда Анхіла? Твої кораблі були помічені у тому секторі...

    Запитав Елтон

    - Доки зникають чужі крісла, ви говорите про нейтралітет. Цікаво, що ви скажете, коли спорожніє ваше?

    Запитав Теркель

    У залі повисла тиша, присутні мовчали і жоден із них не наважувався, щось сказати, присутні думали над його словами. Проте першим очолив стадо най старший із них, той хто понад усе цінує нейтралітет

    - Не перебільшуй, жоден із тих, хто вибув із зали, жоден не висловився негативно, про правління Ларана, можливо він щось та знає, про імперський устрій?

    - Ти серйозно зараз Генку?

    Запитала ще одна пані

    - Ти ж навіть не мешкаєш у нашій галактиці...

    Промовив Елтон

    - Але дозволяє собі давати поради нам!

    Викрикнув Вернен

    - Я погоджуюся із Теркелем, пропоную створити коаліцію проти Ларана Мортіса та його спільників. Війна на порозі брати та сестри, ми мусимо вже обирати сторони аби мати завтра!

    Закликав оточуючих Елтон

    - Ми мусимо поважати одне одного Елтоне, тому я не підтримую вашої ідеї.

    - Ти Генку і не мусиш.

    Відповів Теркель

    - Як би там не було, але я повністю підтримую погляди Ларана.

    Промовила Лейла

    - Та всі знають, що ти при будь-якому розкладі шукаєш гаранта безпеки собі.

    Хтось відповів на Лейлині слова

    - Так як ми обговорили вже причини цієї сесії а події на території Мортіса не наш клопіт, тому я оголошую закінчення сесії!

    Оголосив Генк

    Представники стали розходитися у різні боки, до Лейли підійшла ще одна пані

    - А ти часу не втрачаєш, обрала нового товариша...

    - Що ти маєш на увазі Ізабелло?

    - Доки був живим Анхіл ти його бік обирала, у чому справа?

    - Не твоє діло.

    - Будь обережною, бо Мортіс має партнеру, тому подруга йому непотрібна...

    - Це ти про себе Ізабелло?

    - Як знати Лейло, як знати....

    Відповіла Ізабелла і покинула Лейлу на самоті із роздумами

    Мортіс повернувся на свою планету, крокуючи коридором він зустрів синів які щось обговорювали, проте як тільки помітили батька то тієї ж секунди припинили балачки й стали під стіни, схиляючи голови перед імператором. Мортіс не зупинився на розмову із ними, він далі рушив по коридору.

    - Батько якийсь стурбований, ніби.

    Промовив старший

    - Підійди і запитай у імператора як так цікаво.

    Запропонував брат

    На, що блондин ніяк не відреагував. На роздоріжжі до їх кімнат, до них підійшов адмірал Ейсер.

    - Генерали, імператор кличе вас.

    - Авжеж...

    Промовив блондин

    - Отже є ще непокірні!

    Із захватом промовив молодший

    Сини прийшли у тонну залу. Вона була: золотою, просторою, довгою та із великим троном у кінці зали. За метрів вісім від імператора, сини стали на коліно і схилилися перед батьком. Старший мовив

    - Ви викликали, батьку?

    - Так, є завдання для вас, рушайте на Мустаф у володіння лорда Теркеля, приведіть його наречену живою до мого палацу.

    - Як накаже, мій імператоре...

    Відповів брюнет

    Сини підвелися і покинули тронну залу. Як тільки двері за ними замкнулися, то із-за трону показалася жіноча фігура яка вийшла на світло й промовила

    - Теркель тепер припинить свої способи дестабілізувати твій вплив на палату.

    Промовила вона

    - Навіщо ти розпалюєш повномасштабну війну? Мій план: тихіший та дієвіший за твій.

    Запитав Мортіс

    - Ти маєш рацію, мій друже... ти маєш рацію, (промовила вона і пішла до вікна) роте підчас повномасштабного конфлікту, ми значно швидше поснемо розширювати межі наших володінь.

    - Куди так поспішати?

    Запитав Ларан

    Ізабелла не дала одразу відповіді, вона спершу зробила затемненим вікно, аби сонячне світло не могло потрапити до зали і лише тоді промовила

    - Бо мої пошукові загони відшукали Таніс.

    Прошепотіла вона

    - Отже планета, яка мільярди років тому, була домом сестер смерті, тепер знайдена?

    - Так, я нарешті зможу повернутися до дому...

    Прошепотіла вона

    Мортіс підвівся на ноги й запитав сердитим голосом

    - То ти одна із них?

    - Хіба це, щось означає тепер? Мої сестри вмерли аби я мала можливість вижити...

    - Раніше я вважав, що ти просто перша.

    - Так всі вважають і це буде правильно.

    - Ти залишилася одна, без сила і вразлива...

    - Ти так гадаєш? Таніс був спустошений війною перших, Наір командував тією операцією... Проте тепер і перших нема, єдині хто залишився так це зелений орден і декілька десятків, які не мають нічого спільного одне з одним. То дай відповідь мені Ларане, ти зможеш мене здолати із іншими нащадками?

    - Яка моя роль у твоєму плані?

    Запитав Ларан назад сідаючи на трон

    - Ти сам твориш майбутнє, тобі території а мені лише моя рідна планета, як знак подяки я допоможу тобі здобути знання із озера мудрощів.

    - Воно на Танісі, сам впораюсь...

    - Тобі знадобиться сестра аби його знайти... Без мене усі секрети залишаться секретами, вирішуй імператоре...

    - Отримавши знання усіх, хто взаємодіяв із озером, я ввійду у історію, як той хто першим із дітей перших, хто зрівняється із ними у могутності!

    Промовив він спершись на спинку трону

    - Своїми діями, ти кинеш виклик порядку Терез. До тебе лише перші осмілилися йому противитись...

    - Це звучить ще краще.

    - Використай знання якими озеро наділить тебе і залиш шрам у історії після себе.

    Відповіла Ізабелла і зникла у полум’ї, яке з’явилося нізвідки, охопило її і вона зникла.

    Сини негайно вирушили на Мустаф. Він був розміщений у сузір’ї Молота. Транспортом їх забезпечив Генерал Персус.

    - Його планета розміщена у придатній зоні...

    Почав він

    - Бо він як і всі ми, киснем дихає.

    Відповів старший син

    - Але на відміну від нашого вельмишановного імператора, він використовує рабську силу.

    Додав генерал

    - Рабство – це досить ефективно як для імперського режиму.

    Промовив молодший син

    - Наш імператор роботизував більшість процесів, тому війни ми можемо вести...

    Речення генерала обірвав брюнет

    - Досить намагатися отримати підвищення Персусе! Ти не перед тими почав щебетати!

    Сердито обірвав його молодший син

    - Правильно він каже, закрий рот.

    Додав старший син

    За півтори години крейсер вийшов у звичний простір, де завис на орбіті супутника Мустафи.

    - Далі ми самі.

    Промовив молодший

    - Якщо вас потрібно буде прикрити...

    Почав Персус

    - Самі впораємося.

    Відповів блондин

    Брати взяли по винищувачу й рушили на планету. Попередньо перед виходом із тіні супутника, хлопці вимкнули усі: передавачі та радіо-мітки, аби їх вхід у атмосферу не було видно на сканерах.

    Мустаф займав положення у придатній для життя нащадків, зоні. Лорд Теркель дійсно використовував рабів, тут Персус нічого не вигадав. У його не до імперії були також і штучно тераформовані планети, проте їх було досить мало.

    Фалкони пройшли озоновий шар і без виявлення продовжували стрімкий спуск. Сини десантувалися із винищувачів за декілька кілометрів від палацу, а ті попрямували назад зворотнім шляхом на крейсер а брати пішли до своєї місії.

    - Що ти знаєш, про Теркеля?

    Запитав брюнет

    - Він ненависники того, чим займається наш батько, хоча сам чинить дуже схоже.

    - Імператор мусить поглинути його сили.

    - Можливо у майбутньому, ми поведемо армію проти Теркеля, але не сьогодні.

    Відповів старший

    - Я чув, що це була територія першого, на ім’я ТалМак.

    - Що ж, ТалМак любив досить цікаві технології...тому тут буде весело.

    Відповів блондин

    - За чутками, він звів храм Швидкості у якому ув’язнили Савітара.

    - Савітар навіть якщо існував, то цей перший був задовго до нас, чи до пандемії.

    - Я і не стверджував іншого.

    Через якийсь час ходьби блондин знову запитав

    - І багатьма ти цікавився? Яких перших знаєш?

    - Я захоплююсь Савітаром як воєначальником, якщо ТалМак ув’язнив його, тоді ним також.

    Відповів брюнет

    - Розумію тебе, це досить була сильна постать...

    Промовив брат

    Вони вийшли на пагорб із якого було видно палац, лорда Теркеля.

    - Заходимо і виходимо... Все мусить бути легко.

    Промовив блондин підбадьорюючи себе

    - Якщо легко, то буде нудно...

    Відповів молодший

    Брати переглянулися і рушили далі у бік палацу, їм залишалися лічені метри до стін.

    Міська брама була незахищеною, у середині вторгнення ніхто не очікував, тому без будь-яких ускладнень брати проникли у середину. Наступний етап їх операцій вимагав аби вони влилися у натовп, тому довелося шукати “одяго-носців” які майже без опору зголосилися на віддавання свій одяг двом незнайомцям. Молодший відрубав швидким рухом меча голови бідолахам

    - Я розумію, що вони б нас розкрили, але пам’ятай брате, що тіла дезінтегрувати ми не маємо чим.

    - Гаразд.

    Незадоволено погодився брат

    - Допоможи їх кинути у місцеву каналізацію.

    Промовив брат

    На щастя місто Теркеля було досить відсталим у плані технологій, лише у його башті були прогресивні механізми та засоби, які жителям нижнього світу були недоступні.

    Імперія Мортіса не була ідеальною чи святою, вона була моментами така як Теркеля, але технологічне забезпечення було доступне практично всім, жителі мали хороші умови існування, у всякому випадку їм ніхто не забороняв жити ліпше від сусідів, натомість вони мусили не заважали амбіціям їх імператора, так би мовити задовольнятися крихтами, які палали із його столу. Якщо порівняти крихти які падали у інших, то Ларан був навіть не таким і тераном.

    Хлопці пішли до башти, на своєму шляху оглядали місцевих, у пошуках тих, хто міг би знову “позичити” одяг, аби вони змогли знайти до башти і не викликати підозри у персоналу.

    На шляху зустрічалися різні персони, від: жандармів до вуличних прибиральників, повії були заборонені, Теркель особисто заборонив, хоча у раді знали, про його слабкості та вподобання. За метрів сто п’ятдесят брати зупинилися, далі починалася пустка, незаселена зона перед баштою.

    - Чому тут так важко із одягом?

    Запитав сердито молодший брат

    - Нам потрібно знайти одяг, але швидко бо назад у місто нам неможна.

    - Я бачив як жандарми перемовлялися коли ми проходили.

    Додав брюнет

    - Я йду лівим а ти правим боком, шукаємо одяг, переодягаємось й заходимо.

    - Зустрінемося у середині?

    - Так, десь посередині коли будемо наречену Теркелья красти.

    Блондин уже був рушив із місця, як почув запитання від брата

    - Вона красуня?

    Запитав молодший

    - Батько...

    Почав брат але молодший перебив його

    - Втому то і справа, Імператор нічого не говорив, як нам поводитися із нею.

    - Я рекомендую лишнього разу не торкатися її.

    - Гадаєш, вона для імператора?

    - Не наше це діло. Все, розбігаємося.

    Промовив блондин

    Брати розділилися, рушили у різні боки і за декілька хвилин зникли із поля зору кожного із них.

    Молодший син натрапив на жінку, яка заходила до палацу через неофіційний вхід. Хоч бачив він панну із спини, але її густе чорне волосся, яке досягало талії здалось йому не єдиним, чим вона могла його здивувати. Жінка була досить привабливою, на її тілі не було будь-яких вад, її одяг мав прогалини через які було видно: плечі, спину та ноги. Складалося враження, що їх виростили в інкубаторі на замовлення бо досить пропорційною було її тіло, якщо враховувати: зміст, приблизну вагу, та ширину талії.

    Їх одяг не був несхожим на той який носять придворні, тому досить логічно було припустити, що саме вона є тією нареченою, яку вони мусили викрасти. Молодший син був ошелешений її красою, тому хотів отримати за винагороду, побачити її ще із переду, так би мовити обличчя, тому прискорив крок і поспішив за нею. Жінка почула наростаючі кроки і спробувала зайти швидше до палацу, тоді син силою думки зупинив її, й став підходити вже спокійніше. За декілька секунд він стояв поруч а ще декілька і він обійшов її збоку і став пильно вивчати панну.

    - Смію запитати, чи є ви нареченою Теркеля?

    Запитав він

    - Відколи син Ларана Мортіса таким цікавиться?

    Запитала вона

    Від почутого молодший син зніяковів, бо був переодягнений у тутешнього, тому лише ті, хто бачив його у обличчя могли упізнати. Молодший ослабив хватку і замислився, чим дівчина скористалася і відштовхнула його тим же прийомом у стіну, що він опинився у коридорі.

    - Наволоч!

    Промовив син встаючи на ноги

    Ненависть затьмарила його очі, він дістав свої два жовті силові мечі і активував їх

    - Ти будеш тримати відповідь, за свої вчинки!

    Промовив він

    Дівчина оголила стегно і зняла із внутрішньої частини руків’я силового меча, вона активувала червоний клинок і стала у стійку для бою, після чого промовила

    - Ну звісно я планувала дещо іншу операцію, проте бій із сином Ларана на території Теркеля теж дуже добре.

    Вони зійшлися у бою. Дівчина компенсувала відсутність другого силового меча своєю акробатичною гнучкістю, вона використовувала: сальто, стрибки на декілька метрів у гору. Через активні рухи, та акробатичні прийоми, сукня яка прикривала наготу її, кожні декілька секунд припиняла це робити. Такі жорстокі вчинки супротивника змусили молодшого сина зайняти оборонну позицію і тримати її доки не з’явилася охорона яка збіглася на шум від руйнування стін чи крику.

    Жінка зробила велике сальто назад й приземлилася за метрів десять від сина Ларана та охорони, потім простягла руки до хлопців і силою думки обвалила на них другий поверх, після чого продовжила втікати.

    Син звільнив себе від стіни та фрагменту стелі, після чого зумів “знешкодити” тих хто вижив після обвалу фрагмента другого поверху. По закінченню він не знайшов жінки поруч, вочевидь вона давно як втекла. Із башти стала долинати сирена, яка оповідала скоріш за все про тривогу.

    - Що ж, іншого шансу не буде ...

    Промовив брюнет і почав пробиратися у глиб башти.

    Як не дивно, але чим глибше він заходив, то опору практично не помічав. Так охорона була і вона робила спротив йому, намагалися сповільнити його просування, але вони не очікували на нього. Охорона була сконцентрована на охороні периметра у середині башти, не на запобіганню проникнення а скоріше у запобіганні покинути вежу.

    - Цікаво, хто знову вибіжить мені на зустріч?

    Запитав він сам у себе, розрізаючи герметичну переборку на своєму шляху як раптом переборка стала відмикатися, син приготувався до спротиву, проте перед ним стояв його брат із жінкою на плечі.

    - Таки знайшов її?

    Запитав молодший

    - А ти бачу, таки потрапив у середину...

    - Годі, викликай Мепера і йдемо звідси.

    - Як скажете, пане головнокомандуючий.

    Відповів брат

    Молодший син обійшов брата і став стримувати плазмові болти які летіли у них із плазболтерів охорони. Старший син тим часом активував комунікатор і повідомив генерала

    - Говорить старший, “Бродячий” може забирати бандероль.

    Отримавши повідомлення із поверхні крейсер активував силове поле над кораблем і рушив до орбіти Мустафи. Як тільки “Бродячий” покинув тінь супутника то на його сканерах з’явилися двадцять кораблів і один не опізнаний об’єкт, який перейшов до гіперпростору. За хвилину вони опинилися у зоні ураження планетарної охорони, ще двадцять секунд і були вже у зоні дії телепортаційного променя, після чого братів та бранку було перенесено на борт і крейсер втік до гіперпростору.

    Через п’ять хвилин сини прийшли на місток “Бродячого”, генерал запитав

    - То що ви там накоїли, що довелось вас із під такого вогню діставати?

    - Виконали місію, ось, що ми зробилися.

    Відповів блондин

    - Щити були зруйновані до десяти відсотків, якби трішки довше, то ви самі б за себе були...

    Почав генерал

    Молодшому сину було не до вподоби таке неналежне ставлення Персуса до них, тому він активував меча і підніс його до шиї генерала, промовляючи

    - Ти виконуєш свою роботу, як і ми виконували свою роботу!

    - Брате! Вимкни меч! Негайно!

    Наказав старший брат

    Після чого брюнет деактивував меча і покинув місток. Персус запитав

    - Що з ним трапилося?

    - Не знаю, але ти також май межу! Хіба не бачиш, що він швидкий на дії?

    - Бачу, але...

    - Тут без але!

    Промовив йому блондин і також покинув місток, крокуючи за братом.

    Молодший син зайшов у виділену кімнату для нього й замкнувся у середині. Зняв свого силового меча із ременя й помістив його у циліндричний предмет, який після замикання із мечем у середні став сяяти оранжевим світлом. Він зняв свою броню й кинув на підлогу, перед вікном із якого виднілися гіперпросторові марива став із голим торсом. Декілька секунд на роздуми а потім дістав ніж й став різати ним собі спину. Декілька надрізів і брюнет став дихати спокійно, заніс ще раз ножа і до кімнати постукали.

    - Як вийду, руку зламаю тому, хто стукав!

    Крикнув він

    - Або ти відкриваєш, або я вирізаю їх.

    Почув він із коридору голос брата

    - Що ж, переконав мене...

    Молодший накинув обладунок назад на тіло, закриваючи від очей брата шрамоване тіло від порізів, після чого він відчинив двері і блондин зайшов у середину.

    - О, бачу мечі на зарядку поставив.

    Промовив він і показав на циліндр

    - Чого тобі?

    Незадоволено запитав молодший

    - Що з тобою відбувається?

    - Не зважай!

    Коротко відповів молодший

    - Ми досі брати, ти можеш мені довіритися...

    - Тобі? Довіритися? Не сміши мене! Коли сказав, що все добре, то добре! Йди до бранки, поговори із нею.

    - А ти спробуй занапасти її.

    - Навіть пальцем не зачіплю, йди геть.

    - Я ж бачу, як тебе щось руйнує, поговори зі мною, ти ж допомагав мені, тепер моя черга.

    Слова брата звучали впевнено, він міг бажати йому добра, але також міг і мати лихі наміри, аби мати аргумент перед батьком, що він неефективний і його потрібно позбутися, тому розповідати не можна було.

    - Як ти не хочеш йти, тоді я піду.

    Промовив брюнет і пішов на вихід

    - Гаразд, твоя взяла я йду.

    Промовив брат

    Блондин покинув кімнату молодшого і пішов до карцера, де була розміщена надцята наречена Теркеля. На мить у коридорі він зупинився аби обдумати те, що трапилося із братом. Правду кажучи він нічого не знав, знав лише, що вони розділилися і потім коли зустрілися він наче був звичайним, бойовим та ненаситним... Потім ледь Персуса не зарубав, потім оця його замкнутість у собі... А яка ймовірність була що він розповість йому все, що його руйнує? Мінімальна, бо батько із ранніх літ змушував їх боротися одне із одним за можливість аби той глянув у бік переможця... Так або інакше провалля між ними вимірюється не кілометрами а роками і у роках це досить велика цифра. Все, потрібно йти далі, розмовляти із полоненою, аби не думати більше про це, бо ці думки зжеруть і його самого.

    Блондин пішов у перед до ліфту, спустився на чотири рівні вниз і пішов до карцера. Карцер був із себе, досить просторим та світлим, на усю кімнату була лише одна лавочка. Звідусіль світило світло ламп, тому у карцері не було неосвітлених зон. У центрі кімнати стояв залізний бокс із горизонтальними металевими елементами, тож карцер був фактично у лінію.

    - Привіт, ти розумієш мене?

    Запитав він

    - Навіщо вам це? Хто ваш замовник?

    - Імператор Ларан Мортіс.

    - Чому він це захотів?

    - Наш імператор не обговорює свої плани із тими хто їх виконує, тому я гадав почути відповідь від тебе... можливо щось, що прояснить цю ситуацію.

    - Я не знаю, усі запитання до мого лорда Теркеля.

    Відповіла вона

    - Досить дивно, що Теркель має таку зону впливу і все, ще носить офіційного титула лорда...

    - Я не цікавлюся політикою, я лише річ яку вирощують для чиїхось утіх.

    Відповіла вона

    - Прозвучить дивно, та я розумію тебе.

    Відповів він і покинув бранку на самоті.

    За дві години “Бродячий” долетів до столиці. Він вийшов на орбіту Малокору.

    Брати супроводили жінку до тронного залу батька-імператора. Отримавши дозвіл вони зайшли до середини. У відведеній зоні, сини прихилилися перед імператором а бранка продовжила стояти, ба-більше, вона дивилася у вічі Ларану, гордо тримаючи голову на в’яза.

    - Що ж... Теркель може пишатися тобою, обрав він тебе вочевидь не спроста...

    Промовив із захватом імператор

    - Чому я тут? Чому мене викрали у мого лорда?

    Запитала вона

    - Я очарований не лише твоєю вподоби, а й сміливістю... Це все політика.

    - Я бранка?

    - Так, але не будиш перебувати у карцері...

    - Чим заслуговую на такі умови?

    - Своїм характером, що не втратила гідності ти.

    Промовив він

    Імператор покликав слугу і відрядив його аби той влаштував їх “гостю” у довгостроковому перебуванні. Як тільки слуга та крадена наречена покинули залу, із рук імператора вирвалася червона блискавка, яка влучила у синів. За хвилину він припинив бити їх струмом і запитав

    - Хіба не наказував я не здіймати там шуму? Чому мовчите?

    - Вони чекали на нас...

    Відповів блондин

    Після чого імператор знову пропустив розряд струму через синів і промовив після

    - Брехня! Це навіть і не розглядаються!

    - Там була жінка, мій імператоре, вона спровокувала охорону.

    Промовив молодший

    Злий Мортіс знову пропустив через тіла синів струм. Із під їх броні йшов дим а у залі стояв зараз горілої плоті. Батько запитав

    - Де та жінка?

    - Вона втекла мій імператоре...

    Встиг промовити син як знову отримав удар струму

    - Хіба ви не були навчені аби протистояти своїм ворогам? Чому мої генерали, не змогли впоратися із таким простим завданням?

    - Мені здається вона була першою...

    - О, то тобі здається?

    Очі імператора “налилися кров’ю” і він прокричав

    - Геть спереду очей моїх!

    Сини підвелися на ноги й покинули залу, залишивши сердитого Ларана на самоті. Від гніву імператора небо над палацом затягнулося дощовими хмарами. У ясний день лляв дощ немов із діжки. Розряди блискавки пробивали із висоти вище п’ятнадцяти кілометрів й аж до землі. Всі такі червоні. Ларан припинив лютувати коли йому доповіли, про активацію портала.

    - Мій імператоре, портал активовано.

    Промовив слуга

    - Чи отримали ми ідентифікацій коли із того боку?

    - Ні, мій імператоре... Лише аудіо виклик.

    - Від кого?

    - На тому кінці так званий лорд Теркель, він бажає із вами говорити.

    - Вмикай.

    Слуга налаштував зв’язок із тронного залу, аби імператор перебуваючи на своєму троні, мав можливість розмовляти із лордом Теркелем. Із внутрішньої системи комунікацій зали пролунав знайомий голос

    - Моє терпіння має межі Ларане! Відколи ти перейшов до залякування та викрадення? Якщо ти не повернеш мою Ен, тоді я вплутаю інших лордів для вирішення нашого конфлікту!

    - Я добре все обміркував Теркеле, тому слухай моє слово тепер. Ти не надасиш цьому розголосу. Викрав наречену твою я, аби ти розумів, наскільки моя влада простягається. Якщо привернеш увагу інших, тоді мені не залишиться нічого, як тебе асимілювати.

    - Як ти це собі уявляєш? Моя імперія буде більшою за твою! Ти програєш окупаційну бійню і будеш змушений попрощатися із правлінням!

    - Розмір – це не ознака великого військового потенціалу. Мої володіння менші за твої, я це визнаю, але військова промисловість у нас більша, обирай сам.

    - Який зиск тобі, як я замовкну? Хочеш далі розростатися? Аби ніхто не помічав цього?

    - Твоє діло обрати як саме чинити тобі, моє діло – це вирішити як чинити із тобою після.

    - Як забажаєте, мій імператоре... Готуй свою душу! Завтра нова позачергова сесія!

    - Ти чиниш помилку...

    - Не тобі мені вказувати на неї!

    Зв’язок був перерваний, досить ймовірно, що Теркель вимкнув портал на своїй планеті.

    - Скликати палату оборони!

    Наказав Ларан

    - Як накажете, мій імператор.

    Відповів прислужник

    А після того як брати покинули тронну залу між ними почався новий діалог.

    - То он чому ти так лютуєш, через ту дівку?

    Почав блондин

    - Не переходь межу!

    Відповів сердито брат

    - Чому ти не хочеш просто розмовою вирішити це?

    Знову запитав його старший брат

    - Хіба ти спішиш обговорювати, щось зі мною? Пригадай лише місію на Кеноні!

    - Справедливо...

    Відповів той

    - Що справедливо? Ти сам замкнутий а хочеш аби я тобі розповідав! Чому? Може хочеш мене дискредитувати? Хочеш мене позбутися?

    Запитав брюнет і активував свого силового меча

    - Я гадав, що він на зарядці досі...

    Почав брат

    - Я маю два, забув?

    - Ти їх тасуєш просто... Гаразд, не хочу я тебе позбуватися, я хочу лише аби ота прірва між нами стала меншати...

    - Бажання замало, мій брате...

    Відповів молодший й викинув меча, повішав на пояс і пішов геть

    - Що ж, тепер я знаю точно, що пішло там не так.

    Відповів старший і пішов у протилежний бік, до своєї кімнати.

    У тронній залі зібралися представники ради оборони. Ці самі люди приймали також участь у атаках та блокадах, тому знали із чим працюють. Деякі представники не змогли бути присутніми тілесно на сесії, тому були присутні їх голограми, одним із таких був уже відомий адмірал Велін.

    - Вітаю усіх присутніх на позачерговій сесії оборони! З’явився досить обґрунтований аргумент, що нам потрібно перевести війська на рівень В+.

    Промовив Мортіс

    - Чи можу я дізнатися, що породило таке рішення.

    Запитав адмірал Велін

    - Лорд Теркель буде висувати мені обвинувачення на завтрашній сесії лордів.

    - Відколи лорди збираються декілька разів на цикл?

    Запитав інший

    - Швидкість вирішення питань, вони запозичили із зеленого ордену перших.

    Підмітив наступний

    - Ваша правда панове, проте як би там не було, навіть якщо лорди не заберуться, то він спробує атакувати нас.

    - Адмірале Керес, чи маєте ви ідеї звідки він спробує провести атаку?

    Поцікавився Велін

    - Нажаль ні, проте я б рекомендував відправити декілька лінкорів до системи Ізіди, там досить бунтівний регіон.

    Завершив рекомендацію адмірал

    - Керес має рацію, систему Ізіди потрібно укріпити.

    Констатував імператор

    - Також я б додав від себе, що потрібно деактивувати систему порталів на час провокаційного періоду, аби вони не мали швидкого доступу на нашій території.

    - Чи правильно я розумію вашу пропозицію, грант адмірала Коусе?

    Запитав Мортіс

    - Самі подумайте імператоре, опинившись на нашій території, вони отримають доступ до порталів, тоді вони зможуть провести швидку атаку на той або інший форпост чи планету. Це вимушена міра...

    - Я підтримую і цю ідею. Давайте шановні, нам потрібно убезпечити столицю.

    Промовив Ларан

    - Як ми пояснимо жителям, що портали дезактивовані?

    Запитав Велін

    - Це не наразі...

    Відповів йому інший

    - Якраз на разі, якщо ми не сформулюємо якусь відповідь, то ризикуємо, новим бунтом, масштабним бунтом.

    Промовив Мортіс

    - Так, якщо ми вимкнемо портали у нашому секторі, тоді залишиться лише на галактику активними зони Ізабелли та Теркеля.

    Промовив грант адмірала Коус

    - Неможна казати, про війну! Тоді ми ризикуємо підняти паніку, давайте об’явимо навчання?

    Запитав Ларан

    - Підтримую.

    Відповів Велін

    Присутні одноголосно почали підіймати руки до гори, бо розуміли наскільки “навчання” вдало маскували реальність. Населення не починає паніку, ціни не злітають до небес, не починаються мародерні рейди, бунти, страхи перед неочікуваним.

    - Пропоную аби військові кораблі перевозили в рази більше палива на своїх бортах, для вивантаження у патрульованих секторах, аби дефіциту не було, також я обговорю умови постачання гуманітарних рейсів із боку мадам Ізабелли, якщо ситуація стане критичною.

    Оголосив імператор

    - Досить розумно імператоре, наша імперія не переживала ще таких часів, тому це буде її своєрідним тестом на витривалість.

    Промовив хтось із присутніх

    - Що ж, тоді будемо братися до вирішення нашого запланованого.

    Промовив імператор

    - Для убезпечення столиці, пропоную перевести Дедал у цю сонячну систему.

    Запропонував грат адмірал Коус

    - Хіба він своїм масивом не створить дисбаланс у сонячній системі?

    Запитав Ларан

    - Тому нам потрібно розмістити його на окраїні, аби шкоди не було нікому.

    Відповів Велін

    - Тоді перекажіть, нехай командуючий Зеіс, займав оборону над системою Малакору.

    Погодив ідею імператор

    Присутні стали покидати залу, кожен із них повернувся на свій флагман, й віддав наказ провести бойову перевірку свого флоту, аби бути впевненим на сто відсотків, що не з’являться незаплановані проблеми. Синам Ларана видали по одному лінкору та п’ять крейсерів прикриття, своїх флагманів і відрядили у систему Ізіди, нести там бойове чергування. Вони знали, що нове призначення, це не стрімке зростання по кар’єрному будинку у вдалому транспортері, ні... нове призначення було покаранням, їх прибрали із передової і поставили наглядачами у забутій наглядачами системі. Якщо і буде війна, то вони пропустять її, відбуваючи покарання.

    Блондин відправив послання на флагман брата, проте той ігнорував його, виходив на зв’язок лише у моменти доповіді у столицю.

    - Тож якось так...

    Розповів блондин свої думки Ен

    - Досить обґрунтовані думки у тебе... проте чому саме ти вважаєш це покаранням? Так на передову хоч ш?

    Запитала вона

    - І так і ні, подумаєш... нести тут бойове чергування – це нудно а батько нас навчав бути воїнами. Я то зможу пристосуватися до такого а мій брат ні, він почне божеволіти і скоїть, щось жахливе. А ще, та загадкова жінка із червоним силовим мечем, яка зламала самовпевненість брата...

    - Ти хочеш їх знайти?

    Несподівано запитала Ен

    - Навіть не знаю із чого почати... Так хочу але не можу покинути пост, поки вона не спіймана то небезпечна ще більше, хто зна які її плани.

    - Як вона виглядала?

    - Не знаю, бачив лише її брат, а він не хоче розповідати мені від слова нічого.

    - Як щодо вашого зв’язку? Ви ж близнята.

    - Він не працює на такі відстані, до того ж брат навчиться мене ігнорувати... мав необережність його навчити.

    - Отже ти винен у своїй же білі.

    - Трішки.

    - Власне... я можу допомогти тобі, бо на відміну від вас солдат, я спрямувала свою Вріл на розвиток псіонічної сили.

    - Тому Теркель тебе бере у дружини?

    Запитав не очікувано блондин

    - Він мене взяв у дружини із інших причин, а це скоріше за все приємне доповнення.

    - Вибач, не знаю чому запитав таке...

    Став виправдовуватися генерал

    - Все добре, кожен із нас має якусь роль у цьому житті, ти до прикладу служиш батьку а я маю бути ще однією дружиною своєму лорду.

    Повисла тиша, блондин розумів, що не мусив запитувати цього у неї але запитав. Також він розумів іронію у її словах, що він служить батьку, бо назвати це службою направду язик не підіймався.

    - Гаразд, що тобі потрібно аби допомогти мені?

    - Аби ти ліг і заспокоївся, ймовірно нам потрібно пройти у медичний відсік, аби тебе приспали.

    - До-речі яназвав свого робота медика на честь видатної першої.

    - Бачу ти просто шаленієш від перших.

    Констатувала Ен

    - Направду взяв звичку від брата, він досить багато знає про перших, навіть захоплюється деякими із них.

    - Ну вони мали стільки Вріл, що могли використовувати її для декількох сил.

    - Що ж, якщо ми з’ясували вашу зацікавленість першими, то можливо почнемо вже?

    Запитала вона

    - Ходімо.

    Промовив він

    - Ходім.

    Додала вона

    Вони пішли до медичного відсіку. Політика Ларана передбачала, що участь у бойових діях у першу чергу приймали андроїди. Вони не висловлювали своє незадоволення по відношенню до наказів. Люди виконували роботу яка залишилася, бути безпосереднім командиром. Із таким підходом до війська народ не був проти аби їх імператор починав війни із сусідами, наскільки не були б причини абсурдними, бо все одно вони не відчували втрати близьких.

    Відчинивши переборку вони помітили, як Андроїд проводив інвентаризацію майна, та головував свої медичні бокси для порятунку членів органічного екіпажу.

    - Рем, потрібно аби ти ввів мені заспокійливе.

    Промовив блондин

    Андроїд оглянув за допомогою своєї апаратури генерала й відповів

    - Навіщо вам це? Ваш стан задовільний.

    - Просто зроби це, все одно не зрозумієш.

    - Гаразд, проте мушу попередити, що ваш організм отримає деякі побічні ефекти, через вживання...

    - Гаразд, ми взяли твої переконання до уваги, але давай ліпше снодійне.

    Виправила генерала Ен

    - Я виконую накази лише генерала, ви не є членом екіпажу панно.

    Відповів Рем

    - Вона тут, бо цього захотів імператор. (прояснив блондин) коли те, що вона каже...

    - Гаразд, прийміть ледачий рижим і я введу необхідні препарати вам.

    - І ще Рем, спостерігай за моїми показниками.

    Наказав генерал

    - Як не довіряєш мені, можливо не робімо це?

    Запитала дівчина

    - Я більше переживаю за тебе, бо якщо помру то тебе вб’ють.

    Пояснив блондин

    - Гаразд.

    Коротко відповіла дівчина

    Медичний Андроїд вів снодійне і генерал почав втрачати свідомість а Ен тим часом стала позаду нього й торкнулася своїми руками його голови. Перед тим як старший син заснув, вона запитала

    - У вас із братом є імена?

    - Ні, нас постійно називають: старший, молодший. Немає імен у нас.

    - Гаразд.

    Із сумом відповіла вона

    Генерал провалився у сон, який був ніби явним. Він здійнявся над своїм тілом і “поплив” по кімнаті. Блондин був зараз у якомусь не тілесному ніби стані. Оглянувши присутніх, старший син переконався наочн, що його ніхто не чує та не бачить, тому полетів до краю корабля аби подолати космічну порожнечу між флагманами. Потрапивши у відкритий космос. Було холодно.

    - Хіба холодно мусить бути тут?

    Запитав він сам у себе

    Так він і потрапив на флагман брата. На борту основне освітлення було дезактивоване, натомість ввімкнені були аварійні червоні ліхтарі, проте андроїди продовжували ходити не поспішаючи по палубах. Блондин “пішов” до містка, де мусив бути його брат, але його там не було. На міську були лише аналітичні андроїди, які виконували якісь процедури. Загалом була: тиха, робоча атмосфера. Оглянувшись довкола він “поплив” до його каюти.

    На порозі брат пригальмував, все-таки це була приватна територія і порушувати кордон не можна... Але хіба ним керує не блага мета? Допомогти брату... Вполювати ту негідницю і покарати її... Цього було достатньо аби сумління відступило й дало йому пройти через двері, та галасувати воно не припинило, просто не заважало.

    - Але неможна повертатися назад і нічого не дізнатися! Я зайшов так далеко аби стояти перед дверима? Ні!

    Промовив брат

    Він заплющив очі і зайшов до середину.

    У кімнаті був майже морок. Єдиними джерелами світла були свічники... Так, так, саме ті свічники які використовували мільйонами років назад...

    - А я мав ліпшу думку, про тебе.

    Промовив блондин

    У кімнаті були вони не самі. Це із урахуванням братів. До стіни була прикута жінка, за руки та ноги, великими й важкими металевими кайданами. Вона плакала і намагалася кричати, але через кляп у роті не могла видавати гучні звуки. Тим же часом брат стояв із голим торсом перед вікном, спиною до брата та боком до бідолашної. Він грів тавро, аби клеймити ним бідолаху. Його тіло погано освітлювали вогні свічок, при їх світлі було важко що-небудь розгледіти, але криві шрами від ножових ран було важко не побачити. Шрами покривали його: спину, руки та плечі, ймовірно, що живіт також був різаний, але блондин не бачив цього. Молодший брат нагрів до сяючого стану тавро і обернувся до бідолахи й промовив

    - Propter inobedientiam nostram, nos puniunt...

    І торкнув себе тавром. Зашумів звук плавлення шкіри... Брат скрив гримасу а невільниця спробувала закричати, але із її вуст вирвалося жалібне звучання

    - Тепер ти...

    Промовив він

    Блондин не міг дивитися, як знерухомлена людина страждає, тому він використав усю свою силу думки аби притягнути до себе меч брата, який висів на його ремені. Меч колихнувся у бік дверей, що змусило молодшого відкласти своє знущання, він пильно глянув у темряву й промовив

    - Я бачу тебе! Ти хочеш заверити наш бій?

    Старший брат зробив ще один ривок і притягнув меч, активував його і приготувався до бою, молодший не говорячи нічого більше активував свого другого меча й став у оборонну стійку.

    - Нападай, негіднице...

    Старший зробив випад, аби обеззброїти опонента, проте той немов би очікував на такий хід, він присів і атакував у районі ніг, проте перед ним був аморфний чорний туман, який якимось чином міг тримати його меча. Лезо силового меча пройшло через туман і молодший розрізав двері.

    - Отже ранити можеш лише ти мене...

    Промовив молодший

    - Зупинись негайно!

    Прокричав брат

    Але натомість у кімнаті пролунав лише незрозумілий шепіт, який брюнет сприйняв як погрози або якість образливі слова, тому знову пішов у атаку. Він випадково зарізав прикуту жінку до стіни у спробі поранити туман, проте нічого не вийшло. Підчас їх бійки вони покинули кімнату. Вбили чотири андроїда і порубали декілька коридорів вздовж і поперек. Брюнет не був готовий програвати у друге, він був налаштований дуже серйозно та рішуче, якщо не він, то мусили вбити його. Старший розумів, що брат не намагається тягнути бійку, він паралельно вигадує план його вбивств, можливо тому вони і йдуть до енергетичний пасток а вбити брата тут і зараз навіть і не розглядалося.

    - Йой, та він же уже давно вигадав план.

    Промовив брат

    Проте не встиг він нічого зробити як відчув якусь силу, яка тягнула назад до його тіла. Старший син не міг протистояти їй, тому за декілька секунд пролетів подолану відстань і повернувся у тіло, після чого негайно сів і набрав повні легені повітря, він був у медичній частині на своєму флагмані.

    - Ти як? На мить твої показники стали досить низькими, тому я перервала сеанс.

    - І добре зробила.

    - Що ти бачив? Знайшов її?

    - Ні... ні... нажаль, я бачив набагато гірше ніж планував.

    Відповів старший син

    Рем знову просканував його і промовив

    - Я не фіксую побічних ефектів чи якихось відхилень від норми.

    - Дякую за аналіз.

    Відповів генерал і пішов геть

    Ен побігла заним і почала запитувати

    - Що такого страшного, міг побачити син Ларана Мортіса?

    Запитала вона

    Він зупинився і поглянув їй у вічі і відповів

    - Я бачив як мій брат займається самокатуванням та звичайним катуванням.

    - Тобто самокатуванням?

    - Він різаний, тіло його до пояса прикрите шрамами від порізів, також він таврує себе.

    - Але навіщо?

    - Не знаю, він промовив незрозумілу мені фразу “Propter inobedientiam nostram, nos puniunt”

    Повторив генерал

    - Це латина.

    - Мова така?

    - Так, колись на Землі вона існувала...

    - Земля – це...

    Запитав блондин

    - Також відома як Альфа.

    - Оу, тепер зрозуміло. Звідки він знає таку стародавню мову?

    Задав риторичне запитання він

    - Здається він каже, що його хтось карає за непокору.

    Промовила дівчина

    - Колись коли ми були малі, батько бив нас, коли шкіра лопала, він говорив, що карає за непокору, а ми відповідали, що за непокору ми покарання несем... Але не латиною ми розмовляли.

    - Досить складне ваше дитинство було...

    - Що ж казати, здається що мій брат зламався і вже дуже давно.

    - Тут дивує інше, не те як він смів зламатися а як ти міг це пережити і не бути таким як молодший.

    - Хочеш сказати... взагалі то так, ти маєш рацію...

    Промовив генерал і пішов геть

    Ноги привели його на оглядовий майданчик, де генерал став вдивлятися у космічну далечінь. Зорі випромінювали своє сяйво, яке летіло роками до нього, але навіть за такий період воно долітало...

    Його головою роїлися думки після побаченого. Підсвідомість шукала логічні відповіді та виправдання. Одне із невідомих йому запитань звучало так: що було перше: він зрадив брата і той зламався чи брат зламався і він зрадив його?

    - Та не говори, якась дуже заплутана історія у тебе.

    Пролунав жіночий голос позаду нього

    Генерал активував і заніс меча над головною, розвернувшись до джерела звуку обличчям, будучи готовим до бою. За декілька метрів від нього стояла дівчина у відвертому одязі, яка знову промовила

    - Щось промовиш, чи далі будеш стояти й розглядати мене?

    - Як ти тут опинилася?

    Нарешті вимовив блондин

    - Відчула псионіка і вирішила перевірити, а тут син Ларана та якась дуже невідома дівчина.

    Відповіла незнайомка

    - Ви розминулися із псионіком, якраз до гіперпростору перейшов.

    Промовив генерал навіть не червоніючи від брехні

    - Я знаю, що це Ен, той псионік, також мені відомо, що до війни залишився лише невеликий поштовх.

    - Ти тут аби, що?

    Запитав він

    - Аби зробити цей крок...

    - Якщо агресори ми а ти не з нами, тоді з ким ти?

    Знову запитав блондин

    - Я уособлюю третій бік та його інтереси, нам не те що була б потрібна війна, але, що як вона не відворотна? Тому ми і починаємо її коли ми готові а інші не дуже.

    - Ти навіть не намагалася її запобігти!

    Констатував син Ларана

    - Хто б казав, можливо ти це робив?

    Із насмішкою запитала вона

    - Я якраз за поганих, казав же.

    - Вибач, я забула.

    - Це випадково не ти перемогла мого брата на Мустафі?

    - Я, тому, що Теркель мусив дізнатися про вас, він мусив мобілізувати свої сили, піти на Гамбіт і почути від лордів із сусідніх галактик, що вони не хочуть вплутуватися у внутрішній конфлікт, тому Теркель і буде очікувати промаху Ларана а вінт у свою чергу теж першого кроку від опонента очікує.

    - Тому ти і тут? Аби зробити прецедент?

    - Так, саме тому.

    - Яка тобі вигода із цього?

    - Мені? Особисто мінімальна, але війна зруйнує імперії, обидві, тому натомість прийдуть нові, менші але численніші.

    - Хтось із твоїх постраждав на цій війні?

    - Ні, мій товариш Найлус повернувся із небуття і хоче чомусь помститися Ларану. Ти ж теж відчуваєш себе не з цієї компанії?

    - Ти намагаєшся маніпулювати мною у своїх цілях.

    Промовив твердо блондин

    - Навпаки, я нагадую тобі те, чого ти втратив за ці роки і що можеш повернути...

    - Якщо підніму заколот?

    - Ні, ти будеш просто робити невеликі корегування у війні, аби жодна із сторін не перемогла.

    - Ти можеш не вбивати Ен?

    - Сам знаєш, що ні... Після її смерті Мортіс і покладе нове завдання на тебе, а ти у свою чергу зробиш правильний хід. Імператор зло, він маніпулює вами аби досягати власних цілей! Ти знаєш це не гірше мене.

    - Знаю.

    Промовив старший син і вимкнув меч

    - Правильно вчинив.

    Промовила вона і покинула оглядовий майданчик

    Блондин окликнув її навздогін

    - Ей!

    Вона обернула голову у бік генерала і запитально поглянула на нього

    - Не муч її, зроби це швидко.

    - Гаразд.

    Погодилася вона і пішла далі

    Малакор

    На голограф Ларана прийшов виклик ‘ від Ізабелли, імператор прийняв його і над комунікаційним столом здійнялася голограма мадам.

    - Що ж, вочевидь чийсь план призупинився?

    Запитав Мортіс

    - Не розумію про, що ти.

    Відповіла вона

    - Моя розвідка доповіла, що Теркель привів свою флотилію у бойовий стан, також інші лорди із сусідніх галактик відмовили йому у допомозі, тоді будемо боротися із ним сам на сам.

    - Так, я не була на сесії, через важливі справи.

    - Чи можу я дізнатися, що саме тебе змусило пропустити сесію?

    - Мої асасини зафіксували активність перших, ймовірно що одна із них була у той же час на Мустафі, коли були твої генерали.

    - Отже молодший таки вступив у бій із першою...

    Мортіс замислився

    - Відводити війська неможна, бо Теркель обере дію натомість очікуванню.

    - Сам знаю.

    Відповів імператор

    - Поки не з’ясуємо, що саме потрібно першим від війни, безглуздо починати її. Де викрадена наречена?

    - Я відправив її із охороною за межі столиці.

    - Куди?

    - Не довіряєш мені?

    - Довіряю, тому хочу знати теж.

    - Її охороняє мій генерал!

    - Той який програв перший раз першій?

    - Ні.

    - Тоді хто?

    - Навіщо тобі така інформація?

    - Гадаєш, що Перші не знайдуть її?

    - Бовдур, вона буде знайдена і вбита, війна розпочнеться а Перші отримають свою вигоду!

    - Якби ти ділилася б інформацією одразу, цього можна було б і уникнути!

    - Як саме?

    Голограф сповістив, про вхідний виклик.

    - Вибач Ізабелло, та я мушу відповісти на виклик.

    Промовив він і перемкнув на вхідний виклик

    Викликав його старший син. На задньому фоні іскрили панелі, деякі стіни були вкриті прорізами від меча. Сам син стояв на коліні із опущеною головою у низ і повільно стікав кров’ю. Батько промовив

    - Говори!

    - Мій імператоре, на лінкор напали. Це була перша, вона вбила і забрала тіло Ен із собою.

    - Який твій статус?

    - Я поранений але не смертельно, я боронив дівку, та перша була сильніша від мене, я підвів вас.

    - Не переймайся цим, поступила інформація, що Перші і стоять за розпадом конфлікту у цій галактиці. Скільки кораблів вона погубила?

    - Мій лінкор важко пошкоджений а крейсера цілі, мій імператоре.

    Відповів блондин

    - Підведись сину мій! Рушай до столиці, крейсера передай брату а сам відводь лінкор на Малокор, у тебе інше завдання.

    - Як накажете, мій імператоре.

    Відповів син

    Ларан припинив виклик і зателефонував до Ізабелли, вона прийняла виклик і запитала

    - Щось важливе було?

    - Так, трапилося як гадалося. Дівка мертва. Тепер перша відправить її тіло Теркелю від мого імені. Вона хоче, аби він повірив, що саме я зробив перший крок у війні.

    - Дуже очікувано.

    - Збирайся шановна, поки Теркель буде власноруч битися на моїй території, ми завітаємо на Таніс.

    - Ти хочеш викрасти у нього планету?

    - Так, Дедал уже підготовлений аби перевести планету із його території, де розмістити її вигадаємо після.

    Ізабелла витримала павзу перед відповіддю, вочевидь вона обдумувала наступний крок, аби не нашкодити своїм інтересам, але вона розуміла, що ліпшої нагоди не буде

    - Ризикований план ти пропонуєш Ларане.

    - Як завжди.

    Відповів імператор і відімкнувся від виклику

    Старший брат викликав молодшого. Через хвилину очікування, молодший прийняв виклик.

    - Слухаю.

    Промовив він

    - Імператор викликає мене до столиці, прийми мої крейсера до свого конвою.

    - Яким це дивом тобі вдалося покинути цю діру, після того як не вберіг Ен?

    - Ймовірно він хоче мене привселюдно вбити, через мій прогріх перед імперією.

    Припустити блондин

    - Шкода, що я не буду свідком. Гаразд, прямуй.

    Відповів брат і припинив їх діалог.

    Лінкор брата “Вівальді” перейшов до гіперпростору й зник у напрямку столиці. Брат у той же момент переглядав і переглядав перехоплене повідомлення яке транслювалося із Малакора на корабель брата а конкретніше невеликий фрагмент

    - ... Підведися сину...

    Брюнет був переповнений ненависть до усіх. Його імператор обрав брата а не його. Він віддано служив його режиму, виконував будь-який наказ без обговорення, вбивав усіх хто посягав на його трон. А він обрав брата. Його переповнювала лють, він хотів вбити брата, дуже повільно і довго різати його і складати відрізані фрагменти його плоті поруч із ним... Він хотів крові.

    Столиця

    Імператор готувався до відправки на Дедал, коли йому доповіли, що старший син прибув до столиці, він наказав покликати його. Блондин як найшвидше прийшов у тронну залу і як завжди на відстані став на коліно перед батьком і промовив

    - Я прибув імператоре.

    Промовив він дивлячись у підлогу

    - Підвелися сину.

    Від почутого син зніяковів але гнівити батька він не хотів, бо знав чим це закінчиться, тому поволі став підводитися, би був шанс швидко знову стати на коліно якщо він неправильно почув батька.

    - Підійди сину ближче до мене.

    Промовив батько спокійним голосом

    Син із страхом у глибині душі став підходити. За роки він навчився приховувати емоції від батька, проте цього разу він міг і не впоратися.

    - Не бійся, я хочу аби ти відправився зі мною на завдання, у якості мого охоронця, також ти отримаєш нове звання та посаду після цього завдання, ти можеш бути моєю правицею сину.

    Промовив він крижаним голосом

    Імператор був настільки спокійним, немов би був зразковим батьком який помітив талант у синові і хоче його пішов щити аби він і там показав чудові результати.

    - Я безмежно вдячний, вам, мій імператор, ваша воля для мене...

    - А сам ти, що думаєш? Зможеш?

    - Я буду служити вам вірою і правдою, мій імператоре.

    - Тоді згода сину, тепер будеш ти генерал-командиром, як тільки твій фрегат зійде із доку, ти заступиш на бойове чергування.

    - Я безмежно вдячна вам, я навіть...

    Син замовк і змарнів

    - Кажи не соромся сину, що хочеш сказати мені?

    - Імператоре, маю я брата... він служить вам вірою і правдою стільки скільки і я, він настільки ж відданий вам як і я...

    - Знаю, що брата маєш ти я обрав із вас обох тебе, бо він нестабільний, не врівноважений на відміну від тебе. Як не хочеш я зрозумію тебе.

    - Ні, що ви імператоре, я готовий довести вам, що ви вчинили правильний вибір.

    - Дуже добре, ходімо тоді зі мною, там буде неабияка можливість довести це.

    Батько натиснув на свій перстень і транспортні кільця спустилися із стелі і ре матеріалізували їх обох, після чого назад залетіли у стелю і зникли ніби їх і не було.

    Кільця матеріалізували їх на борту корабля, на якому старший син раніше ніколи не був. Вони були на оглядовій платформі, яка не мала: даху та суцільних стін, натомість були перила по краях платформи, герметична переборка та підлога. Атмосферу утримував енергетичний бар’єр, який час від часу вступав у реакцію із космічним сміттям. Із оглядової платформи відкривався не аби якої краси вид на їх сонячну систему.

    - Ходімо на місток сину.

    Промовив батько й пішов першим на вихід.

    На міську центр керування мав інший вигляд ніж у інші імперські судна. На цьому були розміщені у середині командного пункту три крісла, для: командира середнє, пілота лівіше від командира та оператора вогню з правого боку. Позаду командних крісел була розміщена вклика, зелена тактична мапа, не стіл як на інших кораблях а саме мапа. Переважали у кількості також кнопкові станції, було досить мало сенсорних панелей, що додавало містку стародавнього шарму.

    Офіцери які сиділи з боків командира працювали над якоюсь покладеною на них роботою. Побачивши прибулих, вони належно привіталися і продовжили працювати далі.

    На місток зайшов старий та лисий чоловік, який мав пагон командуючого, цей чоловік був другим обличчям у імперії після імператора.

    - Імператоре, генерале.

    Привітався командуючий

    - Мій син готується прийняти нове звання.

    Мовив Ларан

    Командуючий сів у капітанське крісло і запитав

    - Генерал-командир?

    - Так, все залежить від того, як він проявить себе тут.

    - Що ж, буду радий попрацювати із вашим сином, Ларане.

    Відповів командуючий

    Від почутого син зніяковів, але було досить вдалим те, що батько не дивився на нього у той час. Справа у тім, що імператора ніхто і ніколи із підданих не називав за іменем, поки не з’явився цей чоловік, який вочевидь має на це право.

    - До-речі, там мадам Ізабелла прибула на борт, вона розмістилася на рівні F.

    - Все добре, тоді вилітаємо.

    Промовив Мортіс

    - Полковнику Колдвіл, прикладіть курс до заданих координат.

    Наказав командуючий судном

    - Так, пане.

    Відповів полковник

    Корабель ввімкнув досвітові двигуни й покинув орбіту сонячної системи, “відійшов” на оптимальну відстань і “стрибнув” до гіперпростору.

    Корабель летів гіперпросторовим тунелем. Мортіс у супроводі сина зайшов на виділену зону для мадам Ізабелли. Вона пила щось, і вдивлялася у марива гіперпростору, коли її охорона попередила, про наближення імператора. Жінка перевела свій погляд на прибулих і запитала

    - Тепер із охороною ходиш?

    - Це мій майбутній спадкоємець, він буде перебувати разом зі мною на поверхні Таніса.

    - Цікаво цікаво, бо я готова була відмовитися від супроводу охорони, аби ми погуляли у двох.

    Останні слова вона промовляла пошепки

    - Ізабелло, твої чари не діють на мене, ми підемо у двох а ти як хочеш.

    - Гаразд, так тому й бути.

    Відповіла вона

    - Декілька хвилин назад я отримав звістку, що Теркель перетнув кордон.

    Промовив імператор

    - Шукає тебе.

    Промовила вона і спрямувала погляд за скло

    - Авжеж, він думає, що я взяв Дедал і полетів кудись, аби він мене не знайшов у столиці.

    Промови Ларан

    - Що як Перші йому допоможуть знайти тебе?

    - Тому ми і швидко летимо туди і назад. Ще я впевнений у своїх адміралах, вони не підведуть мене.

    - Перефразую, що як Перші б’ються за нього і при цьому його використовують?

    Висловила припущення мадам

    - Ймовірно, проте навіщо їм це? (імператор поглянув на сина і запитав) Чи не говорила та жінка нічого сину мій?

    - Ні імператоре, вона лише займалася активними поруками Ен.

    Відповів син

    - Як би там не було, проте коли ти виконаєш свою частину угоди, тоді я зможу перемогти Теркеля.

    Промовив Мортіс

    - Можеш спати спокійно, та я не обдурю тебе, зайдеш у своє озеро.

    - Я тобі довіряю, тому йду лише із сином.

    Відповів Ларан

    Жінка замислилася і відповіла

    - Я ціную це.

    Відповіла вона

    - Що до твого припущення, хіба не було б логічно зачекати на переможця у цій війні а потім уже перемогти його? Аби відродити порядок Перших?

    Запитав Ларан

    - Це якщо переможець буде достатньо ослаблений після перемоги, хоча як не обертай, та переможець буде змушений зализувати рани після. Тому ймовірно.

    Відповіла мадам

    За чотири години Дедал пролетів кордон Теркеля та Мортіса, тепер була чужа територія. Години дві і вони будуть на фінішу.

    До моменту, коли вони пролетіли кордон, на борт прийшли деякі новини. Одна із них, що Теркель хотів використати систему порталів, але вони були заздалегідь дезактивовані, тому швидкі удари довелось відкласти на потім. Також була спроба облоги Малакора, але війська імператора спільно із планетарною зброєю відбили атаку, змусивши супротивника відступити. Також на систему Ізіди напали, молодший син втратив чотири крейсери, ще двоє були важко пошкоджені, тому були покинутими. Свою присутність він зберіг у системі а ворога витіснив за межі системи. За його доповіддю ворог намагався прорвати оборону двадцятьма крейсерами та двома фрегатами, але подолати впертого молодшого сина він не зміг.

    Імператор встиг віддати останні накази і зв’язок був вимкнений. Командуючий Заус навмисне наказав відключити будь-які передавачі на кораблі, аби вони як можна довше залишалися непоміченим. Дедал вийшов у звичайний простір на “порозі” сонячної системи яка колись мала назву на честь квітки Лотоса.

    - Далі рушимо на крейсері.

    Мовив Ларан

    - Хіба у планах набуло її забрати?

    Перепитав Заус

    Після озвучення запитання Ізабелла запитально глянула на Ларана, очікуючи аби той пояснив свого плану

    - Маємо її забрати, проте ми маємо провести розвідку місцевості, аби знати як заводити Дедал.

    Пояснив Ларан

    - Тому імператор і бере ділі крейсер.

    Додав його син

    - Саме так, тому далі летимо крейсером.

    Повторив знову Мортіс

    - Як будуть там погані, передавайте їх координати Ларане, ми зробимо декілька пострілів.

    Промовив командуючий

    - А тепер Ізабелло, коли ми пояснили тобі план, ти погоджуєшся на нього?

    Запитав імператор

    На, що мадам відповіла без ентузіазму але твердо

    - Авжеж, знаючи його я можу підтримати твій план.

    Відповіла вона

    - Ось і славно, готуй свого крейсера, ми вилітаємо.

    Завершив Ларан

    Дедал був настільки масивний, що замість винищувачів які він міг би розмістив у великих обсягах, перевозив крейсера, якщо конкретно то за один рейс міг перевезти чотири крейсера класу “Бродячий”, по два у ангар.

    Крейсер класу “Світанок” який так подобався мадам Ізабеллі був трішки довшим за “Бродячого” тому на борту було лише три крейсери. Перейшовши на менший корабель, наша група продовжила подорож. За хвилин п’ять вони дісталися орбіти планети. Ізабелла глянула на показники датчиків та змарніла

    - Щось не так?

    Запитав Ларан

    - За часи моєї відсутності, сонце стало червоним гігантом і приблизно перебуває на п’ятому етапі.

    Відповіла вона

    - Мені шкода, проте як сонце стало туманністю більше ніж світилом, тоді планета померла?

    - Так, їх перевозь не перевозь а вона мертва уже як тисячі років...

    - Отже наш шлях марний був.

    Промовив сердито але контрольовано Ларан

    Він не міг показувати свої емоції перед присутніми, хоча так хотів і обставини дозволяли, але не можна було це робити...

    - Тоді одягайте скафандри панове, підемо за деякими артефактами і додому.

    Мовила мадам

    Чоловіки пішли одягатися, коли вона додала

    - Так як це рідний світ сестер, тому озеро ще є шанс наповнити.

    - Вже ліпше.

    Мовив Ларан й пішов далі

    Експедиція у обличчі наших трьох знайомих крокувала поверхнею планети. Вона була непридатною для життя уже як роки, проте ступаючи кожен крок Ізабелла відчувала як спогади із минулого виринали із глибин пам’яті на поверхню. Вона вдало маскувала свої емоції за “кам’яним обличчям”, та Ларан мав деякі здогадки, що це частина великого образу, всемогутньої колись мадам. Імператор та його син були у захисних костюмах а мадам вийшла у звичайному одязі. Їй не були страшними: радіація, сонячні вітри, відсутність атмосфери та інші моменти. Вона просто йшла ніби все перелічене раніше її не стосувалося. Від великого фону сонячної радіації її шкіра облазила, проте потужний цілющий фактор повертав плоть на місце, не даючи шансів умертвити її ядовитій атмосфері. Пройшовши деяку відстань вони знайшли руїни давньої споруди, Ларан запитав

    - Дай но я вгадаю, це був храм Терезам?

    Не приховуючи насмішки запитав він

    - Він самий...

    Відповіла вона

    - Цей ніби бог, не зміг врятувати своє творіння від епідемії, навіть храм на мертвій планеті не зберіг.

    - Сестри мали тісний зв’язок із наглядачами.

    Мовила мадам

    - Наскільки тісний?

    Запитав Мортіс

    Його запитання ніби і мали адекватне підґрунтя, але все таки мали якусь мету висміяти чи принизити: наглядачів та сестер разом із ними.

    - Не інтимного характеру, наглядачів були тими, хто оберігав фундаментальні аспектами нашого буття: час, смерть та відповідно порядок.

    Розповіла вона

    - Хіба наглядачів на було п’ятеро?

    Запитав син Ларана

    - Авжеж було п’ятеро, проте найвідомішими були ці троє. Інші були менш відомими але не менш значущими.

    - Чим тоді займалися сестри і чому ви сестри саме смерті?

    Запитав Мортіс

    - Бо ми працювали більше із Жнецем, наглядачем який приходить до помираючого та відводить його душу до загробного світу... Його можна впізнати за характерним свистом, хоча всі вони люблять цей чотирьох тоновий свист. Ми, сестри смерті маніпулювали потоками Вріл, аби Перші могли перероджуватися із п’ятдесяти відсотковою ймовірністю.

    Закінчила вона

    Жінка змахнула рукою і пісок перемістився із певного місця, відкриваючи під собою висохле озеро.

    - Ось ми і прийшли...

    Промовила вона

    - Озеро сухе уже як роки...

    Почав Мортіс

    - Ти правда гадав, що воно у прямому сенсі озеро?

    Запитала пані

    Від почутого Ларан вирішив перевірити це на практиці, він підійшов до краю озера і стрибнув у нього. Опинившись у жерлі озера, він відчуває важкість у ходьбі, ніби правда там була вода.

    - Тепер йди у перед, шукай найглибшого місця, де ти б міг зануритися із головою.

    Дала настанову Ізабелла

    - Костюм не грає погоди?

    Запитав імператор

    - Це ж не водне озеро.

    Відповіла знову вона

    На що Мортіс не мав більше аргументів, він пішов далі у пошуках заглиблення а сестра тим часом продовжила оповідь

    - Ті, хто заходять у озеро, отримують знання тих хто був раніше, також озеро дарує твої значення наступному, хто знайде туди.

    Від почутого Ларан зупинився, він не сильно хотів аби його значення були комусь доступними.

    - Ти обдурила мене!

    Мовив він

    - Я гадала, що ти знаєш про його принципи роботи...

    - Ні, до моїх днів не дійшло такої інформації.

    - Ну вибач мене Ларане, та таке життя уже, бентежне і непередбачуване.

    Мовила вона і зникла у невідомому напрямку, ніби її тут і не було.

    - Вона зникла, батьку!

    Крикнув син

    - Не дарма я ж прийшов.

    Мовив Ларан і сів на дно, цим самим опинився у заглиблені і був повністю покритий товщею невидимої маси яка давила на нього до низу, до дна.

    Відчуття було на початку ніби він перебуває під водою, проте потім різкий удар у районі шиї і він втратив свідомість. Останнє, що він чув як син прокричав щось, та він уже не чув його.

    Великий потік яскравого світла пробудив Ларана. Він лежав під палким сонцем у високій траві. Сонце було у центрі неба, прямісінько над ним. Мортіс прикрив сліпуча сонце руками і підвівся на ноги. Поруч не було нікого, здавалося, що рослини які оточували його були фальшивими, на дотик були нерівними та жорсткими, міцними та непропорційними.

    - Це те, що оточує нас, Ларане...

    Пролунав голос джерела якого не було видно

    Мортіс зробив оберт навколо своєї осі у пошуках джерела голосу, проте він був сам.

    - Чому шукаєш мене?

    Знову пролунало

    - Хто ти? Де я і як я тут опинився?

    Запитав Ларан

    - Ти там де й був...

    - Тобто досі на Танісі?

    Запитав він, але відповіді не було

    - Знання які ти бачиш, перед собою – це надбання поколінь, які колись сюди приходили, кожен залишив щось своє, аби отримати те, чого просив. Що ти можеш запропонувати?

    - Що вам потрібно? Що цікавить вас?

    - Це місце почалось і одного далекоглядного мужа, який вирішив подарувати наступникам краплину знань...

    - Джерело стало таким через роки, чи не так?

    - Авжеж, проходили мільйони а інколи й мільярди, перш ніж приходив інший, всі дали і взяли, ти прийшов лише брати...

    - Я не знав умов! Якби мені лише сказали...

    - То ти б підготувався? Неготові набагато щиріші, за тих хто очікує проблеми...

    - Хіба я можу обирати між знанням: безсмертя та біології Перших? Хіба знання не будуть отримані усі?

    Запитав Ларан

    Із незвіданого місця пролунав сміх, по закінченню якого голос промовив

    - Жоден живий не зрівняється із творцем, жодне творіння не прийме усе його вчення, його значення, з чого ти взяв, що саме ти, той хто дізнаються все?

    Запитав невідомий

    По завершенню запитання висока трава перетворилася на попіл а сонце зайшло за хмари.

    - Тоді я готовий поділитися... Що ви хочете за знання Вріл? Що мені потрібно віддати, аби дізнатися, як я можу примножити свій рівень сил?

    - То хочеш стати у одну шеренгу із Першими? Що ж, зрівнятися із знаннями які ти просиш, може лише твоє життя... Скажімо якість твої сто, двісті років.

    - Цей час я буду служити на тебе?

    Запитав Мортіс

    - Ні хлопче, ти проживеш сто років перед тим як померти, а знання твої не допоможуть тобі збільшити цей час.

    - Але мені вже вісімдесят...

    Почав Ларан

    - Тоді, як ти проживеш свої останні двадцять років?

    Запитав неосяжний голос

    - Аби мене згадували наступні покоління...

    Мовив Ларан

    - Май на увазі, що без цих знань, ти можеш прожити значно довше... Ну то, що обираєш?

    - Я обираю знання!

    Відповів твердо імператор

    - Як по людському...

    Промовив голос

    Ларан прокинувся від того, що син витягував його із озера, яке перетворилося на сипучі піски, воно “пожирало” усе, що потрапляло у нього. Син із останніх сил викинув батька із озера, коли став зникати сам у пісках Таніса.

    Імператор упав обличчям на землю, він не міг так швидко пере налаштуватися під цю ситуацію, бо нещодавно був взагалі ніби у полі а тепер знову у мертвій системні Лотоса.

    Мортіс підвівся на ноги й оглянув жерло, там уже не було видно сина. Він зник під товщею піску. Імператор попрямував геть від місця, де він отримав те, навіщо прилітав на планету. Проте відсутність сина його засмучувала, не тому, що він врятував батька, чим фактично пожертвував собою а тому, що за двадцять років не буде більше його на троні, він буде мертвим а адмірали стануть рвати імперію у різні боки, йому потрібен був спадкоємець, той хто зможе продовжити шлях батька, той хто збільшить зону впливу, ніж яку залишить після себе Ларан.

    Мортіс підійшов до краю висохлого озера і простягнув руку вниз. Силою думки він перебирав піщинки аби знайти там: великий, органічний об’єкт. Син був у захисному скафандрі, тому мусив бути ще живим. Імператор знайшов щось, що віддалено нагадувало гуманоїда, тоді він підняв його із піска, над жерлом у яке стрибав син. Це був його наступник, той хто таки кинувся за батьком у сипучий пісок і врятував його.

    - А молодший би покинув мене.

    Мовив батько й поставив сина на тверду поверхню.

    - Я вдячний вам за порятунок, батьку.

    - Якби не стрибнув за мною, не було б потрібно рятувати тебе, але я зробив вибір, бо першим зробив його ти.

    Відповів імператор

    Син підвівся на ноги й відійшов від провалля на декілька кроків. Ларан запитав його

    - Воно розмовляло із тобою?

    - Озеро? Та хіба воно може?

    Зніяковів блондин

    Батько пильно глянув на сина, на його обличчі було видно, що той збитий з пантелику таким запитанням.

    - Гаразд, ходімо звідси.

    Мовив Мортіс

    Вони викликали командуючого Зауса, той у свою чергу відправив по них корабля. Ще декілька хвилин і вони разом із Дедалом летіли назад на контрольовані землі Ларан Мортіса. А Ізабелла разом із своїм кораблем просто розчинилися ніби, бо сканери Дедала не фіксували гіпюр стрибків із системи чи у систему.

    Малакор

    По поверненню до столиці Мортіс замкнувся у тронній залі, наказав зібрати у імперії усіх Вріл-чутливих, які перевищили двадцять років від народження перед його палацом, доки він буде очікувати у тронній залі. Після цього наказу жителі імперії пригадали, що вони все-таки змушені комусь підкорятися, бо багатьох людей вилучили із їх тихого життя, привезли на Малакор і розмістили у шеренги перед палацом. Після закінчення зборів, які минули через шість місяців імператор явив себе прибулим із великою промовою.

    - Мої любі піддані! На наші володіння напав сусідній лорд, який уже тривалий час намагається нас підкорити, який за цей час лихословив вас та мене! Він не покине наші землі сам! Він потребує допомоги від нас! Тому я хочу дарувати вам силу, якою володію й сам, це знак який ви приймете на тіло своє, він створить між нами зв’язок , по якому ви будете отримувати Вріл мою! Ви станете схильними та вправними, ви будете сильнішими ніж були досі! Ця сила дозволить нам звільнити наші землі від загарбників! Стати господарями своїх володінь та не допустити аби сусід знову забажав нашого! Ви – Вріл-чутливі індивіди, які отримають змогу примножити свою Вріл підчас війни! Вріл знову стане тією перевагою, яка зробить вас особливими серед усіх!

    Завершив імператор

    Після промовив народ стали знаменувати чорнилом, знак який пропонував їх імператор прийняли не всі присутні, лише ті які хотіли змін у своє життя, ті кого надихнула промова Ларана, ті хто повірив його словами, ті хто хотіли стати чимось більшим аніж звичайним жителем імперії, ті хто хотів примножити свої сили.

    - Що за знак, імператор дав людям?

    Запитав блондин у дівчини яка стояла поруч

    - Ті хто носять його, вбивши Вріл-чутливого не повертають силу до джерела сили, тепер вона буде йти до власника цього знаку.

    - Он, що дало йому джерело...

    Мовив син

    - А тобі що дало?

    Запитала вона

    - Нічого, можливо тому, що Мортіс дістав мене звідтіля.

    - Все можливо... То ти прийняв мою пропозицію?

    Запитала дівчина

    - Ту на моєму кораблі?

    - Її саму, ти сам бачиш, чим стає Ларан, він не зупиниться на Теркелю та його володіннях.

    - Саме тому я і приймаю її.

    Промовив старший син

    Над проєктом працював:

    Тім Савченко

    У книзі з’являлися:

    Блондин – старший син;

    Брюнет – молодший син;

    Адмірала Велін – командир лінкора “Порядок”;

    Ларан Мортіс – імператор;

    Сайруз Ортега – колишній міністр Кентона та Кенонового сектору;

    Вернен – діючий представник;

    Кейнон – діючий представник;

    Лейла – обрала бік Мортіса;

    Теркель – виступає проти Мортіса;

    Елтон – проти Мортіса;

    Генк Войт – нейтралітет;

    Генерал Персус - (ДІТИ ПЕРШИХ: новий конфлікт);

    Ен – наречена Теркеля;

    адмірал Керес;

    грант адмірал Коус;

    також

    полковник Колдвел.

    Також були згадані:

    Наір;

    ТалМак;

    Савітар;

    Командуючий Заус;

    Найла;

    та

    Рем.

    Української має бути більше

    Слава Україні, до нових зустрічей на Аркуші

    На невідомій майже лісовій планеті активувалося кільце, із середини якого пролетів невеликий корабель, він розпрямив бічні гондоли й полетів у даль. Приземлився за кілометрів шість від порталу. Опустилася задня рампа із шатру вийшла Найла, яка пішла у ліс. Йшла вона довго, майже годину, коли зупинилася на місці і промовила гучним словом

    - Чому ви ховаєтеся від мене? Я пролетіла чималий відрізок аби мати розмову із вами!

    Навколо неї з’явилися четверо людей, які були на відстані витягнутої руки, один із них (той що спереду) промовив

    - Навіщо ти шукала нас?

    - Йде війна, галактика неготова до такого кровопролиття.

    - А коли вона буде готовою? Ніколи такого не буде.

    - Чому ви тримаєтеся осторонь?

    - Це не наша війна дитино.

    - Звідки ти дізналася де ми?

    Почав той, що позаду

    - Мій ментор мені сказав.

    Відповіла дівчина

    - Хто він?

    Запитав передній

    - Його ім’я Найлус.

    - То старина Найлус завів учня собі? Як несхоже на нього...

    Відповів перший риторичним запитанням, після якого місцеві стали реготати

    - Хіба Вріл вам не дарувала силу: творити і захищати?

    Запитала вона

    - Ні дитино, Вріл не дар, вона стала нашим тягарем...

    Відповів задній

    - Тому ви створили свій орден і якийсь час намагалися виправити помилки народу вашого?

    - Вашого? То ти не одна із нас?

    Запитав задній

    - Як ти можеш мечем тоді користуватися? Зарядкою користуєшся?

    Присутні знову стали реготати

    - Мій ментор пожертвував собою, аби кристал меча був спроможним живити мою зброю.

    - То Найлус мертвий...

    Передній задумався

    - Ви, зелений орден, клялися підчас формування, що будете оберігати слабкіші форми життя! Зараз з’явився Ларан Мортіс а ви ігноруєте його! Чому?

    - А ментор не розповів, чому ми припинили втручатися у життя нащадків? Не має і не буде ніякої допомоги вам!

    Відповів передній

    - Йди геть! Ми не приймемо участі у вашій війні!

    Долав задній

    - Мерсер мав рацію, ви постійно були нікчемними і не спроможними щось вирішувати.

    Промовила Найла

    - Ти й Кая знаєш?

    Запитав задній

    - Не особисто.

    Відповіла Найла

    У небі з’явився гул двигунів, роєм на поверхню спускалися десантні модулі та шатли із символікою імперії Мортіса

    - Ось і трапилося як гадалося, він прийшов по вас, не у вашому конфлікті.

    Промовила Найла

    Дівчина кинулася бігти до свого корабля, коли почула як із якоїсь причини представники активували свої мечі. Краєм ока вона помітила як поруч із Першими стали телепортовуватися солдати Ларана, які поступово оточували у кільце чотирьох перших, Перші підняли зелені силові мечі і стали у оборонну стійку

    - Невже перед смертю вирішили побитися?

    Промайнуло у її голові

    Найла забігла у шатл. Вона не стала витрачати секунди на підняття рампи, вона побігла у кабіну звідки вже підняла її коли шатл відірвався від землі і став набирати висоту. На висоті у чотири метри він став невидимим аби його не збили сили імператора. Дівчина полетіла до порталу, який нажаль був уже активований. Поруч із ним нікого не було, ніхто не приходив на планету. Єдине адекватне ствердження було, так це те, що при захопленні Перших Ларан не хотів аби вони покинули планети, тому він і активував портал. На щастя Найлі та на жаль Мортісу її шатл був обладнаний гіпер двигуном, тому вона просто покинула планету і стрибнула до гіпер простору, залишивши офіцерів його флоту із відкритим запитанням, кому вдалося втекти від гніву імператора.

    Проєкт розроблявся із 13.09.2026 по 02.10.2026

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.