Я чекатиму тебе

Я чекатиму тебе

— Ти знову сьогодні не пообідав, Толю? Тільки не обманюй мене, я все одно знаю, коли ти кажеш неправду, навіть телефоном!

— Обідав я, Аню, обідав! — впевнено і суворо відповів Толя на безпідставне звинувачування, а згодом ледь чутно додав: Купив два батончики в автоматі і льодяники.

— Яке різноманіття — сьогодні у твоєму раціоні ще й льодяники! А завтра, мабуть, будуть чипси чи крекер? Це дуже доречно для твого гастриту.

— Ну годі вже! Зранку шеф завантажив мене додатковою роботою: Сергій захворів, а в його квартальному звіті чорт ногу зламає. І я тепер маю його виправити до кінця дня. А тут ще й ти мене шпетиш.

— Пробач, Толику, я просто хвилююся за твоє здоров’я! То ти сьогодні затримаєшся на роботі? А я от нам романтичну вечерю готую, твої улюблені млинці з сиром і родзинками на десерт.

— Напевно доведеться відкласти романтику на інший день, навряд чи я швидко закінчу цей клятий звіт. Але як тільки я отримаю премію — ми візьмемо Оксанку і відправимося в відпустку на якісь екзотичні острови, де ми цілісінькими днями будемо ніжитися на сонечку, спостерігаючи, як лазурові хвилі змінюють одна одну.

— Привіт, мамо! — в палату зайшла молода жінка, з-за її спини сором’язливо і боязко визирав її супутник.

Аня здригнулася від несподіванки і обернулася в бік гостей. Її погляд на мить став ясним і проникливим, неначе вона побачила щось нове, досі небачене. Та так само раптово згас, не встигнувши загорітися. Аня неквапливо встала з ліжка, підійшла до доньки і ніжно погладила її по голові.

— Привіт, Оксанко!

— Мамо, це Остап, мій майбутній чоловік, — Оксана кивнула головою, жестом запрошуючи приєднатися до них чоловіка, який “застряг” у дверному отворі, — ми вчора заручилися і я хотіла тебе з ним познайомити.

— Ну що ти таке кажеш, дурненька? — доброзичливо посміхнулася Аня. — Рано тобі ще про чоловіків думати. От закінчиш школу, тоді й поговоримо.

Аня згадавши про незавершену розмову з чоловіком, підійшла до лікарняного ліжка, взяла з подушки лікарняну босоніжку і поспішно мовила:

— Алло, любий, ти ще там? Наша доня прийшла додому, треба її нагодувати і допомогти домашнє завдання зробити. Ти допізна не затримуйся на роботі, гаразд? Я чекатиму тебе.

Аня присіла на стілець, який стояв біля стіни і стала спостерігати за краплинами дощу, які цівками спадали з даху лікарні.

— Цього дня батько так і не повернувся додому. Бойовики в черговий раз влаштували обстріл центральної частини міста. Снаряд вщент розніс будівлю, в якій знаходився офіс мого батька. Після похорону мамині батьки забрали нас до себе в столицю, знайшли найкращу клініку, та мама так і не повернулася до реальності і ось вже вісім років живе тільки цим одним днем, одним дзвінком і кожного вечора чекає батька з роботи. А я, я...

Щільний клубок піднявся з грудей і завадив Оксані продовжити свою розповідь.

— Я знаю, кохана, знаю, — Остап лагідно обійняв її.

— Ходімо додому, сьогодні мама більше не вийде на зв’язок з нами, — втираючи сльози, сказала Оксана. Вона кинула прощальний погляд на маму і вони вийшли з палати.

— Знову їстиме свої улюблені млинці холодними, — важко зітхнула Аня

Вона пильно вдивлялася в розмиті силуети за вікном. І бачила, як її Толик повертається з роботи, як вони разом лежать під палючим сонцем і лазурові хвилі одна за одною розбиваються об блискучо-білий пісок.

22.08.2021