Технолгія

– Звучить як назва хвороби…

– Це вона і є. «Технолгія», щоб її.

– …Таким чином система акумуляторних сховищ допоможе віддаленим пустельним районам. Прошу ваші питання.

Піднялась лише одна рука.

– Я чув, що в ніжці простого стільця міститься стільки енергії, скільки дає чималенька сонячна електростанція за кілька років. Чи правда це?

Доповідач зняв окуляри, поклав їх на кафедру.

– Питання не стосується технологій «зеленої енергетики». Власне, це фізика шостого класу загальноосвітньої школи. Так, будь-яке тіло має потенціальну енергію, котра визначається добутком маси тіла, прискоренням вільного падіння і відносної висоти розташування цього тіла. «еМ-Же-аШ», чули таке? Все питання в тому як видобути цю енергію. До згаданого вами простого стільця не приєднати клеми. А от до наших акумуляторних сховищ – можна.

– Але ж і у ваших сховищах енергія лише зберігається. В той час, як виробляється вона геть не за «зеленими» стандартами – теплові електростанції, сотні тисяч гектарів затоплених територій під гідроелектростанції. Та й технології виробництва літій-полімерних акумуляторів чи добування водню для паливних комірок – геть не екологічні!

– Ми не відслідковуємо походження енергії, ми зберігаємо її для критичних споживачів. Чи ви пропонуєте відключити лікарні, школи та дитячі садочки лише через походження енергії у наших сховищах? Пропонуєте?

Доповідач відштовхнув кафедру з мікрофоном.

– Прес-конференцію закінчено!

На пологому лівому березі Дністра стояли кілька наметів. Рівно о шостій ранку з найближчого до води помаранчевого намету виліз бородатий чолов’яга в камуфляжі та широкій «прикордонній» панамі. Приставив до очей бінокля і глянув через річку. Там на високому березі Бакоти вишикувались з десяток похилих веж гравітаційно-акумулювальної електростанції. До верхнього майданчика кожної з веж було прилаштовано блок з противагою – величезний куб бетону. Сто п’ятдесят метрів висота ажурної зварної вежі, ще стільки ж від рівня промислового майданчика на верхівці каньйону до води. Усього триста метрів потенціального запасу.

Ще не розпочався ранковий пік споживання електроенергії, тож більшість противаг все ще лишались на верхніх позиціях. Кілька найлегших бетонних кубів, так званий оперативний резерв маси, потужні механізми піднімали до вершечків своїх веж. Йшли останні хвилини нічного тарифу. Бородань випустив бінокль з рук і дав йому повиснути на шиї, подивився на годинник, витяг блокнот і зробив кілька позначок.

З першими променями сонця від Бакоти почувся низький гул. Перша брила бетону зрушила з місця і почала поволі опускатись до води. За хвилину завмерла, а потім пришвидшила рух. Загули і інші вежі. Наввипередки до води рушили противаги. До ГрАкЕС було зо три кілометри, проте звуки над водою розносились напрочуд добре. Хвилин за двадцять противаги опустились метрів на сто, а може й менше, завмерли. Одна чи дві здавалось навіть трошки посунули вгору. Чолов’яга звірився з екраном смартфону і зробив ще кілька позначок у блокноті.

– Все одно не розумію як це працює? – почув він за спиною жіночий голос.

– А що тут «не розуміти»? – не розвертаючись відповів чоловік. – Блок на мотузці, тягне її вниз, мотузка проходить через барабан. Барабан крутить динамо-машину і виробляється електроенергія. До речі, починати слід зі слів «доброго ранку».

– Ранку! Але ж це лише кілька мегават-годин. В той час як один реактор АЕС (котрих на Гардівській приміром три) дає відразу гігават! А потім цей вантаж…

– Противагу, – виправив її чоловік.

– Добре, противагу. Її ж треба знову підняти на висоту?

– Саме так і є. Каву будеш?

Чоловік витягнув з внутрішньої кишені камуфляжної куртки невеличкий термос.

– Буду! То в чому прикол цих станцій?

– Ти згадувала про АЕС. Так ось, вони виробляють постійно одну й ту саму потужність. Плюс-мінус. Так, той таки «гігават». Але люде – створіння неогранізовані. І не споживають електроенергію так само рівномірно, як її виробляють АЕС. Вранці, коли йде пік споживання, ГрАкЕС скидає стопори з противаг, починає виробляти енергію і продавати її до мережі. Вночі, коли споживачів менше, ГрАкЕС купує електроенергію з мережі і підіймає противаги знову на вершечки веж.

– Але ж для підняття знадобиться стільки ж електроенергії скільки було видобуто. В реальності – навіть більше.

– Ти мислиш мегаватами, – чоловік скрутив з термосу кришечку-чашку, налив в неї каву і передав дівчині. – А вони, – кивок в бік веж на горі, – мислять доларами та євро. Як я казав, виробництво електрики постійне, а вночі споживання нижче, тож і ціна її менша. Іноді навіть в кілька разів. Противаги підіймаються за рахунок дешевої енергії, а опускаються, генеруючи дорожчу.

– Фігня якась. І вранці, і ввечері, і вдень, і вночі на генерацію кіловат–години йде однакова кількість палива – твердого чи ядерного, все одно. Тож і ціна має бути однаковою.

– А вона не однакова, бо ж різне споживання. Саме тому і існують ГрАкЕСи.

– І потворять природу! Така красива затока, а тут ці вежі…

Табір потроху просинався. З наметів вилазили люди, розтирали замерзлі руки. До обкладеного камінням вогневища полився розпалювач, сухо клацала запальничка.

В одній з автівок край табору завели бензиновий двигун.

– Агов! Ми в село. Вам щось привезти?

– Швидкісного інтернету на пару сотень мегабіт, бо цей мобільний зв’язок, то якась кам’яна доба!

– Я серйозно!

– Дякую, – виливаючи залишки кави у річку, крикнув бородань. – Нічого не треба. Ми вже їдемо скоро.

Кожна перша система не є ідеальною, а саме тому контролюється людиною. Та разом з цим, саме людина і є найслабшою ланкою.

Колись, багато років тому, фондові біржі являли собою величезний зал з купою телефонів та волаючими чоловіками в спітнілих сорочках. І обов’язково купа знецінених акцій під ногами. Розповідають, гамір стояв такий, що одну з бірж довелось посадити на баржу і вивезти подалі у море. Жартують, звісно. Зараз все не так, на біржах тепер тихо. У кожного брокера свій «акваріум» з комп’ютером. Тепер не треба кричати «продай», достатньо кількох «кліків» мишкою, а для чого термінового (наприклад, замовлення піци просто до «акваріуму») завжди лишається голосова гарнітура.

Іван, брокер Західної ресурсної біржі, вбив в одну з комірок цифру. От тільки двійко нулів було записано перед комою, а не після. Звичайна технічна помилка. Іван потягнувся за кавою і збив паперовий стаканчик. Кава потекла на клавіатуру. Іван мишкою повернув курсор у помилкову комірку і спробував виправити цифру. Але клавіатура вже не відповідала.

– Офіс А-сто сорок два. Терміново замінити клавіатуру! – крикнув Іван у гарнітуру.

– П’ять хвилин.

Ці п’ять хвилин одна з енергетичних компаній продавала електроенергію по сто доларів за кіловатт-годину. Звісно, за такої ціни жодного контракту затверджено не було. А вже за сім хвилин (нову клавіатуру принесли не так швидко як обіцяли) ціна повернулась на звичайний рівень у півтора центи за кіловатт-годину. Ніхто не постраждав, а більшість навіть і не помітили. Але за пролиту каву і зламану клавіатуру Іван заробив п’ятдесят тисяч доларів неоподаткованою готівкою. По десять тисяч за кожну з п’яти хвилин. За неочікуваний двохвилинний бонус премії не видали.

Вартість середньої пропозиції на ринку електроенергії піднялась у кілька разів. Це була ніч, але алгоритми керування вежами ГрАкЕС були прив’язані виключно до ціни, а не до часу доби. І нехай противаги не були в найвищих точках, та система одночасно скинула всі стопори. Терміново! Виробляти максимум енергії, поки вона коштує більше. Вже за хвилину основні противаги торкнулись води, але ціна суттєво не змінювалась, тож система задіяла оперативний резерв маси – з вершечків веж зірвались найлегші блоки. Над нічною річкою знову залунав низький гул. Ще тридцять секунд – і всі противаги завмерли в метрі над водою. Фінальним акордом став сніп іскор з динамо-машин на кожній вежі. За півтори хвилини оператор просто не встиг зреагувати на надзвичайну подію. Так, він чув гул від спуску противаг, проте система не повідомляла про аварію, а запуск самотестування (перший пункт керівництва на випадок надзвичайних ситуацій) займав хвилини дві. На той час вже загорілись генератори.

– Таким чином, були пошкоджені всі наші ГрАкЕС. Оскільки, інцидент стався одночасно на всіх об’єктах, ми не виключаємо злочинного втручання в систему керування нашими станціями. Триває слідство.

– Курс акцій компанії сильно впав. Що кажуть ваші інвестори?

– На час слідства я не уповноважений відповідати на це питання. Дякую! Прес-конференцію закінчено.

Бородань перемкнув цифровий приймач на музичний канал. До Донецька лишалось кілометрів із двадцять. Дрібниці порівняно з подоланим шляхом.

– Сподіваюсь хоч тепер вони розберуть ці одоробла біля річки, – промовила дівчина, лежачи на задніх сидіннях автівки.

– Так і буде. До речі, мені подобається твій проєкт…

– Це лише задумка!

– … Твоя задумка про перепрофілювання відпрацьованих шахт на Сході. І чому до тебе ніхто не додумався спускати противаги вертикальними штольнями? Там і за триста метрів запасу висоти можна набрати. І жодних будівель на поверхні! Така економія!

– Не економія, а – екологія! Візуальна також!

– Так, «екологія». Саме це я і хтів сказати. Ти не проти представити свій проєкт на раді директорів?