Чаювання

Він ніколи нічого не пив, крім води і, може, соку, чи молока, а тому привід піти на каву відпадав сам собою, як і привід піти на чай.

Можливо, він пив і щось міцніше, інколи, але вона ніколи того не бачила, а зазвичай він був свіжим і невибагливим.

І от він сам запитав, одного дня, несподівано, типу, чаєм пригостиш? Я заїду.

Вона не знала, що думати, бо добре знала, що чай він не вживає. Але про всяк випадок запитала, який йому заварити, чорний чи зелений, на що він відповів байдуже, головне – без цукру.

Чай з цукром моветон, так вважала і вона, а тому подумала, що до чаю запропонувати. Цукерки? Тістечко?

Чайник закипав, а думки гарцювали у голові, і цей галоп був таким весняним і настирним. Чай як привід зустрітися. Чай, як привід побути деякий час разом, перекидаючись поглядами і торкаючись очима один одного. Чай… Рука потягнулася до заварки і обирала – чорний чи зелений, а думки обирали інше. Вона скучила за ніжністю, вона скучила… І це змінювало реальність.

Стоячи у храмі на великодній освяті пасок сльози самі котилися з очей, просила очищення, а тут разом з чаєм інші думки в голову проникнули.

Стримай себе – говорила собі і смакувала подумки можливі варіанти подій. Грішила подумки, що вдіяти.

Слабка жінка, спрагла любові, ніжності.

Він подзвонив, чай саме заварився і тістечка чекали.

Авто зламалося неподалік, зустріч відкладалася.

Очистити від можливих неправильних кроків вийшло, вона навряд би стрималася, але зупинили інші форс-мажори.

Мружачись, попиваючи чай, і з’їдаючи і його тістечко, вона думала, що все іде, як треба, а за вікном моросив дощ, очищаючи світ від пилу неправильних ймовірностей і хибних кроків.