Вона прийшла

Вона наближалась...

Примарна огидна істота з його дитячих кошмарів. Він чув, як вона шкребеться за уламками, намагаючись дістатись до нього, відчував її обпікаючий смердючий подих кожною клітинкою шкіри обличчя, рук і босих ніг. Від усвідомлення близькості істоти його волосся ставало дибки, паморочилося в голові та хотілося блювати.

Як же було важко зібрати думки докупи і пригадати, з чого усе почалося! Ось він сидить на кухні й нашвидкуруч доробляє проєкт, який мав надіслати замовнику ще вчора увечері. Повітряна тривога. Та хай їй грець, щодня їх стільки, що вже й не звертає уваги! Вже не спускається у підвал, як у перші дні, ба навіть не біжить у коридор за прихисток двох стін. Ще ж жодного разу їхнє місто не було мішенню, можливо й цього разу пронесе! Старий єврей з сусіднього під’їзду неодноразово казав, що тут місце – намолене, ніби куполом захищене від усякої біди. І ось…

Він не чув ані гудіння, ані свисту. Кажуть, так буває, коли летить прямо в тебе. Що то було: дрон-камікадзе чи крилата ракета? Та яка зрештою різниця, якщо таки прилетіло? Він картав себе за необачність та самовпевненість радше через безпорадність та розпач, аніж через усвідомлення небезпеки становища, хоча й розумів, що треба зосередитись і думати, як собі допомогти. Він роззирнувся навкруги й заволав з надією, що його почують. Прислухався – тиша, лиш тихе похлипування десь зовсім поруч, здається, із сусідської квартири. Що ж, від них допомоги не дочекаєшся! Треба діяти самотужки. Він поглянув униз і побачив, що ноги затиснуті шматом стіни, яка обвалилася від удару. Дивно, чому він не відчував болю? І чому на його кухні так гаряче, як у серпні на Кінбурні? Треба спробувати якось витягти ноги, а потім вибиратися з квартири. Та лиш зосередившись на цій думці, відчув, що у приміщенні він не сам.

Істота вже приходила до нього, тож він знав, що це – знову вона. Дітлахами, вони разом з друзями залізли у катакомби, вхід до яких відкрився на місці клумби біля їхнього будинку після рясних дощів та зсуву ґрунту. Батьки казали, що ті катакомби розкинулися попід усім містом ще з козацьких часів, тож йому дуже кортіло їх подивитися. Спочатку вони рухались довгим склепінчастим коридором, що прямував убік центру міста та дещо углиб, а потім від їхніх дзвінких дитячих голосів стався ще один обвал ґрунту. Його засипало так, що ледь міг дихати, а ворушити вдавалося лише правицею. Друзі перелякалися і кинулися тікати, залишивши його наодинці у липкій, страшній темряві.

Тоді й з’явилась істота. Непомітно й тихо підкралася до нього, що аж перехопило подих. Він не міг її розгледіти, адже ліхтарик був десь під ним і жоден його промінчик не пробивався крізь ґрунт. Істота заповнила собою весь простір навколо, він відчув, як вона обхоплює його лапами, притискає до себе та засовує свій шершавий довгий язик йому в горлянку. Він спробував закричати, натомість зміг лиш вичавити з себе невиразне мугикання.

Того разу батьки швидко зорієнтувались та витягли його з-під завалу якраз у той момент, як кисню в легенях лишалося ще на пів секунди свідомості. Істота, вочевидь, злякалася галасливої юрби дорослих, що, мов оскаженілі, неслися проходом до місця його «поховання». Проте, надалі вона його не облишила і неодноразово поверталася у нічних кошмарах: змушувала прокидатися з вереском серед ночі, вписала в амбулаторну картку алергію на пил і, як наслідок, часті обструктивні бронхіти та зробила відвідувачем дитячого психолога двічі на тиждень, де він намагався приборкати свій страх і водночас ненависть.

Сьогодні вона повернулась. Невчасно й недоречно. Коли треба взяти волю в кулак і рятувати себе. Натомість він лежить, привалений стіною, закляклий, не в силах навіть поворухнутись, з жахом очікуючи на її наближення. Він знає, що цього разу істота все доведе до кінця і ніхто не встигне його врятувати. Її обпікаючий подих ковзнув по його руках і затримався на обличчі. Ніг він вже не відчував. Липкі лапи торкнулися його скронь та смикнули голову уперед, горло й легені почало забивати «ватою», крізь яку ледь протискалися крихітні ковтки повітря. Відчуття безпорадності охопило його. Як тоді, в катакомбах, він витягнув уперед правицю та, впершись в істоту, у напівсвідомості вичавив із себе: «Довбане стерво!».

Ось і все. Вона, нарешті, прийшла...