Сузір'я

Я зробила собі каву і гірко видихнула.

Як мені сьогодні зібрати себе докупи? Як повернути його? Я погарячкувала, я. Не витримав. Задихаюся, не можу спати, втрачаю спокій, сон, себе. Де ти? Шукаю, думаю, біжу, падаю, встаю, біжу, обертаюся, гукаю іншим, але то не він. Зморшки і втома на моєму обличчі, марнію, сохну, старію, плачу, і шукаю, допоки не поверну, допоки не обійму, допоки не попрошу вибачення, бо я була неправа. Певно, я закохана... Очевидно, я закохана. Невже я знову закохана і жива?

Все почалося з невинного діалогу про хобі.

-А я фотографію люблю! – прийшло від Нього, але я поки не знала, що то Він.

Відверто кажучи, фотографія і моя пристрасть, я люблю знімати макрозйомкою квіти, жучків, широкоформатно – краєвиди, люблю робити панорамні фото, а ще – знімати людей. Портрети, які підкреслюють індивідуальність, і на яких людина собі подобається. Пристрілююся до ракурсів, намагаюся вгадати.

Кожну людину ми бачимо через призму свого сприйняття, і це нормально. Показати красу моделі – важливо.

З невимушених теревенів все розпочалося. І мені не було важко, бо співрозмовник вів себе харизматично і тактовно, легко з ним було і цікаво.

І я почала закохуватися. Мій чоловік, який він? Харизма, інтелект, живий розум і гумор, внутрішня сила і акуратність, і вимогливість до себе, але лояльність до інших. Я ні разу не відчула себе незручно, і мені захотілося відкритися.

І от я почала відкривати своє життя, свої радощі і болі. Ми просто зустрілися, на якомусь з гірських перевалів і час від часу розмовляли. Я почала чекати його з’яви, я хотіла, щоб він знав, які світанки я зустріла, які осяяння мені відкрилися і яке на смак тістечко, яке я з’їла за кавою, поки він далеко. Ми говорили про літературу, і він мені відкрив Іздрика. Я показала свою прозу – і він порівняв мене з Муракамі, книг якого до того я ніколи не читала. Я запитала його про творчість японського письменника, і він пригадав, як студентом читав його роман, і я скачала цей роман і таки мене захопило.

Я хотіла похвалитися, що моя англійська непогана, і він показав, що його іще краща. Ми комунікували, і це було насичено і мало величезне значення для мене. Чоловік, який сколихнув мої відчуття і став для мене бажаним співрозмовником, другом. Він вмів однією фразою витягнути з мене багато-чого. І я любила цю якість. Він зберіг собі напам’ять мною написаний вірш, а по факту вже знав, як я виглядаю, про що пишу, і що я не придумую.

Щирість, яку зараз так рідко можна знайти, вона у мене у профіциті, навіть інколи нищівна.

Він мене повів, ніби у танці, і я таки повелася.

І я почала йому писати, мало не щодня, бо подумки розмовляла з ним часто. Теми не закінчувалися.

Він мені дозволив бути собою. В моїх вигадках ми сиділи в горах біля вогнища і він мені розповідав про свою цікавезну роботу, про каву, заварену міцно, ніби смола, з веселковими бульбашками. Ми її пили разом. А потім сперечалися.

Ми зчепилися врукопашну за бограч, і він таки довів, що готує краще, хоча я показувала свої пироги, які у мене таки пристойні.

Я хотіла заводитися з ним і гратися, бо у цих бешкетуваннях я згадувала давно загублені емоції.

Я розглядала його руки і уявляла, що він гарний. І сумнівів не було. І я писала йому, щодня, хоча він не з’являвся, аж поки не припустила, що він заблокував мене.

Причини на те були, а я ж ховатися не хотіла ні від кого, і розмовляючи щиро з цим чоловіком мрії я таки була чесною і справжньою.

Не стала звинувачувати його ні в чому, бо у мене залишилося лише тепло нашого спілкування, бешкетування і оргазм від його гострого розуму і харизми. Я хотіла іншого розвитку подій, я хотіла наблизити наше знайомство.

Помилилася, заблокував мене, бо було за що. Ми непорозумілися, і я ненароком його образила. Він один з найкращих, незабутніх, непередбачуваних чоловіків у моєму житті. Незбагненний, так охрестила його я, а так у нього притаманне ім’я, Блакитна зірка. Його батьки не помилилися, коли назвали його так, він виріс дуже достойною людиною, вартою успіху і досягнень, хорошої достойної пари поряд і сина, який пишатиметься татком, а татко пишатиметься сином. Й у нього все вийде.

І мені радісно, бо це був доказ, що такі чоловіки, вони в принципі є! Красиві душею, тілом, з незламною волею і шармом, які не застигли у сталій формі, а прагнуть розвитку і хочуть жити. Люблю, звісно, люблю. Тепло тисну руку і усміхаюся, радіючи недовгому контакту.

Ти зобов’язаний бути! Незалежно з ким і де! Ти взяв частинку мого серця, але я дала її тобі, щоб серед ночі колись твоя Блакитна зірка таки вказала мені шлях з мороку.

Бажала хорошого, квилила, як поранена собака, і надіялася, що він пробачить.

Він повернувся, повернула, світить мені.