Момент в мільйонах років

Краплі дощу повільно падали, тяжіючи землі. Я підняла обличчя назустріч нічному небу і дощу, який був схожим на мікродисперсну вологу, аніж краплі, і потягнулася усім тілом догори. Злетіти не вийшло, проте віра у це була надто сильною, як віра у спроможність ходити по воді. Ця волога проникала крізь пори мого обличчя і свіжістю розтікалася. Волосся, яке боялося вологи, кучерявилося, ніби бадилля квасолі, радісно завиваючись у локони.

Момент в мільйонах років, співали «Скорпіонс» у навушниках, а я крокувала, неспішно, обережно, щоб не сполохати цей стан, який знайшла у собі. Я вдихала спокій. Чим це було? Станом розслабленості, вмиротворення, гармонії з собою, коли нарешті стихнули хоча б ненадовго внутрішні війни, нарешті, і я почувалася жінкою, вродливою і цілісною. І в мені розчинялася музика, вона відновлювала мене, ніби цілющий еліксир. І все переставало існувати, була лише я, нічне місто, дощ-не -дощ і музика. І я вже злітала у своїх думках до зір, чорного неба, як автівка пригальмувала неподалік.

Красива дорога автівка, і наміри водія були підвезти мене (?). І я не хотіла нікого, нічого і всього було вдосталь -шляху у мене під ногами, сильних і красивих ніг, ритму серця і тихої радості. Всього вдосталь. Для кожного, і для мене. Я відмовилася підїхати (?). Їдь, чоловіче, я дійду, навіть босоніж, сьогодні нема нікому місця у моєму просторі. І що я заберу з собою? Отакі моменти, щастя і радощів, і самоти, яку теж, зізнаюся, люблю.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.