Зміст
  • Carpe diem!
  • Carpe diem!

    Полички з книгами до самої стелі, запах пожовтілих від часу сторінок, маленький столик з ароматною чашкою трав'яного чаю — це райський куточок для Герміони Ґрейнджер.

    Вона любила цю стару бібліотеку за містом, не дивлячись на великий шар пилу, що слугував ковдрую для дерев'яних стелажів. Будівля зачаровувала з самого порогу, приваблювала дівчину своєю старістю, кремезним фасадом, непохитністью, можливо й незмінністю. Адже бібліотека була тут все її життя, Гермі не пам'ятала навіть, коли вперше туди ввійшла, як вперше взяла до рук книгу, як впреше побачила його. Ні, останнє вона пам'ятала напродчуд чітко, на жаль. Знайомство з сірооким хлопчиком на ім'я Драко Мелфой, який перевернув все до гори дриґом . Це він сказав, що в неї особливі очі, та чудове волосся, а вона завжди намагалася приборкати неслухняні локони . Це разом із ним вона читала і плакала над Шекспірівською драмою, сміялася з пригод Аліси, та заварювала м'ятний чай на двох. У них навіть була своя книга, яку вони завжди ставили на третю поличку з низу, п'ятий стелаж. Старезне видання "Маленького принца" з ілюстраціями від автора. Але Драко зник так само раптово як і з'явився, не прийшовши одного вечора о 19:00 в бібліотеку, потім не прийшов і другого, третього, а на двадцять третій Герміона втратила будь яку та надію. Він зник і забрав у тоді 16-ти річної Міони, як назвав її тільки Драко, віру в книжкове кохання. С тих пір вона не читає романів, не цитує закоханих класиків і не приходить до бібліотеки, що за містом.

    Та часи змінюються, жити стає тяжче і ось Герміоні Ґрейнджер 23, вона втратила батька, стипендію і здається загубила ключі від квартири. Тому єдине, що їй залишилось це одягнути навушники і піти туди, де спокій, там де її завжди розуміли. Переступити поріг було важче, ніж здавалося дівчині, щось тяжке й болюче зупиняло її, але опинившись у власному "раю" цей тягар зник без жодного сліду.

    Наче за покликом серця, не задумуючись, дівчина йшла до п'ятого стелажа. Третя поличка з низу "Маленький принц". Гермі неправилась до читального залу, в наушниках грала її улюблена пісня, яка рятувала її у найскладніші моменти. "O children". Чудова композиція, зараз дівчина насолоджувалась чарівністю цієї мелодії.

    — Міоно?— почувся знайомий голос.

    Вони так і залишилися стояти навпроти одного, і жоден з них не наважувався зробити крок. В очах дівчини намов здійнялася справжня буря, шквал емоцій. Спочатку їй хотілось кинутися в обійми і довго-дового казати, як вона за ним скучила, потім Герміона хотіла кинути в нього щось важке, так кинути, щоб він взагалі забув своє ім'я, в один момент дівчина просто захотіла розплаклакатися та побігти геть з цієї клятої бібліотеки. А на обличчі хлопця вигравала винувата, трохи дурнувата посмішка. Він був приємно здивований, побачачи свою Міону, таку гарну, наче вона зовсім і не змінилась з моменту останньої зустрічі, вона так і залишилися для нього найособливішою дівчинкою. Його "Міона" стояла не кажучи ані слова, довго дивилась на знайоме обличчя і намагалась зрозуміти що взагалі відбувається, що їй робити, що краще сказати. Так багато запитань роїлося у голові дівчини, що хтозна-коли знайдуться хоч якісь відповіді. Мелфой вирішив не втрачати дорогоцінні хвилини зустрічі, впевно скоротивши відстань між ними, він взяв один навушник, прислухаючись до мелодії, що грала.

    — Гарна пісня, потанцюймо?— ледве чутно промовив блондин і галантно запропонував дівчині руку. Йому личили аристократські манери. Герміона мовчки квинула, поклала витончену, з гарним манікюром, ручку на плече. І вони почали повільно кружляти в такт музиці по читальному залу старої бібліотеки за містом. І кожному з них так хотілось, щоб ця пісня не закінчувалася ніколи, щоб цей танець був вічним. Вони ладні були танцювати до зупинки серця, аби тільки втрати одне одного, аби тільки не загубитися знов.

    Останні акорди пісні лунають, танець завершується. Драко міцно притискає до себе Герміону, обіймаючи її, як в останнє.

    Над вухом дівчини лунає оксамитовий шепіт .

    — Пробач мене, Міоно, — він дарує їй свій перший і останній поцілунок. Драко Мелфой зникає із бібліотеки за містом, здається, що назавжди, покидаючи свою Міону. Назгадку він залишив тільки свій номер на 28 сторінці старого видання "Маленького принца".

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.