Завжди

Завжди !!! Нарешті я означила те, що відбувається у мене в душі. Те, що я відчуваю останнім часом. Завжди… Я є, я була, я буду завжди. Як вода, бо я вода. Як земля, бо я земля. Як вогонь, бо я вогонь. Як ти, бо я це ти. Завжди - так звати мого Бога. Він в усьому! Він усе!

Я довго вишукувала це слово. У голові крутилося - "життя ", бо відчула нову силу, возродила безмір життя у собі. Спостерегла рух золотих потоків у венах, збагнула таїнство зародження мислі, відчула справжню любов. Таку, якою любить Бог. Відчула що я Бог, і ти Бог, і все Бог ... і це назавжди. А потім я подумала - " смерть ", бо вмерли усі бажання, сподівання, страхи. Я усе і я назавжди - чого мені бажати! Просто бути... Бути такою, якою маю бути.

Я подумала - це слово " пустота " , бо відчула, що мене немає ... Я розчинилася, але моя пустота наповнена. Вона наповнена радістю. Подовженою до безкінечності радістю. Без спалахів, без затухання... Вона, як розмірений потік, плавно переливається з хвилини в хвилину.

Завжди було є і буде, але воно мінливе. Вода стає льодом, чи хмаринкою.

Зла не буває назавжди. Зло це взагалі початок дороги до добра. У нас завжди є вибір і можливості... І хоча ми не завжди їх використовуємо - рано, чи пізно ми це збагнемо. Тай хіба можна про це турбуватися, якщо немає ніяких рано, чи пізно, а є лише завжди ?!

Так, я обираю слово - " завжди ". І нехай серед нас є багато тих , хто проклинає дощ, чи сніг ... І нехай ті, які посміхаються негоді у меншості. І навіть, усвідомлюючи те, що так має бути і тому буде завжди - я знаю, що наше завжди змінне. А той, хто спроможний посміхатися негоді, уже радіє за тих, хто посміхнеться їй згодом.