Життя від душі

Коли господаря немає вдома, хто несе відповідальність за майно? За його відсутності може статися руйнація, чи псування. Іноді нестача непомітна, як прихована тінь в промені світла. Добре якщо власник з'являється. Спочатку він рахує втрати, потім називає їх придбаннями, врешті - знаходить істину і сам стає домом.

Що таке істина? Навіщо вона тобі? Що мусиш втратити і чи готовий до втрат? Ходімо зі мною, мій невипадковий читачу. Що каже твій компас? Дослухайся до найнелогічнішого органу і йди за золотою ниткою наших міркувань.

До певного віку мені було байдуже про що цей світ. Закохалася, створила сім’ю, виховувала дітей і будувала бізнес. Чи була я щасливою? Ні, не була. Мала усе і одночасно нічого. Кохання швидко переросло у протистояння, піклування видавалося жертвоприношенням, а бізнес став злодієм, що викрадає час. Я прагнула змін, хоч і не знала яких саме.

Погодьтеся, піднятися на новий рівень може той, хто йому відповідає. Вищі сили вирвали мене зі звичної колії, щоб піднести до жаданих вершин. Лікарі діагностували рак щитовидної залози. Мені вистачило здорового глузду узяти відповідальність на себе, але забракло сміливості не видаляти пухлину. Я не волала чому, бо знала за що.

Однією з причин мого недугу було паління. Хіба не парадоксальним є те, що люди самі планують свою поразку? Я знала що куріння викликає рак, але, по-перше, якщо це станеться то, мабуть, нескоро. По-друге, навряд чи зі мною. І взагалі - це моя особиста справа. Як же я помилялася! Мій вибір вплинув на всіх.

Онкоклітина ставить власні інтереси вище інтересів цілого. Я поводилася гірше ніж ракова пухлина, бо не думала ні про себе, ні про Ціле. Хто дав мені право забруднювати повітря? Чому повинні страждати інші? Чи думала я про це? Ні, господаря не було вдома!

Внутрішній голос підказував, що видаляти орган велика помилка, але я вчинила як всі. Коли ж збагнула, що програю у боротьбі з хворобою, мусила змінити напрямок міркувань. Потреба заощаджувати навчила спостерігати. Що забирає мою силу і як це зупинити? Запитання стало рівноцінним відомому: " Бути чи не бути? ". Так розпочався мій шлях до пізнання себе.

Гнів, образи, пусті балачки - ось що одразу впадало у очі. Дивно, що такі даремні речі можуть знесилити. Чи помічали ви подібну незгоду в собі? Ніби всередині живе легіон «чортів». Ці паразити винуватять інших і харчуються самовиправданням. Я спромоглася зазирнути у вічі своїх придуманих друзів і поступово позбутися їх.

Моє натхнення резонансно стрибає на екрані. Хочу сказати коротко, а в лоба стукає анекдот про телевізор. Хіба не смішно, що ми читаємо інструкію після того, як щось зламаємо? Я вирішила оживити метелика! "Те що ти шукаєш, шукає тебе". Я шукала гармонію і вивчала регенерацію. Випадків відновлення органів після повної резекції ніде не зустрічала, але наполегливо продовжувала пошук.

"Як немає неможливого для Бога, так і для раба Його". Почала з самонавіювання і візуалізації. Тіло радо озивалося мільярдами нових відчуттів і давало підказки. Це підсилило мою надію. А коли ваша надія в квадраті, або в кубі, душа підіймає крила.

Вам знайомі такі відчуття? У море пірнула одна, а вийшла інша людина. Хвилі заговорили біль, вишептали страхи і заплескали силі мого духу. Я стала морем. Море стало мною. І було над нами небо. І небо було в нас. І ми були у неба. А потім земля вийшла з під ніг і я стала всім.

Гормони щитоподібної залози заміняють тереотропними препаратами. Я вирішила жити без них і хоча крім залози мені бракувало майже половини клітин лімфовузлів, сподівалася оживити бодай одну.

Ви запитаєте чи страждало при цьому тіло? Скажу –“ так ”, але дозвольте не говорити, як саме. Додам лише - я знала, що наслідком може стати кома. Звучить дивно, але саме страждання допомогло мені. Можна усе життя страждати від власної слабкості, або добровільним обмеженням піднятися над нею.

Внутрішні органи здійняли бунт, та інтуїція надійно тримала кермо. Наступним, чого забажала вона, було відмовитись від повітря. Я навчилася дихати і зупиняти час.

Що було б з вами, якби ви уповільнили життя? Не просто загальмувались, а подовжили свою радість! Ви, радієте ковткові води? Спробуйте не глитати її залпом. Уявіть в роті краплину небесної блакиті, щіпку океану, дріб'язку арктичної криги. Плавно впустіть це у власне тіло. Відчуваєте?

Я втрачала свідомість, щоб стати свідомою і шукала порятунку в молитві, як вольтерівський Простак.

"Що у тобі світло чи пітьма?”- запитував Ісус. Я не знала.

Чому ми боїмося зазирнути вглиб себе? Бо за ширмою очей глуха ніч? Хто сказав що вона глуха? Хто запевнив тебе, що ніч це зло? Додайте трохи інших барвів і отримаєте колір неба.

Я побачила світло, але не одразу. Потрібно було вимкнути розум і принести у жертву рух. Безперервне споглядання відкрило “очі сердечні”, а внутрішній голос перемістив центер уваги в міжбрів’я і розбудив життєдайний потік. Я запалила сонце у грудях і стала самовидцем долі.

Дивні видіння з´являлися опріч моєї волі, як відповіді на запити відчуттів. Вони показали будову Всесвіту у сузір´ях акупунктурних точок і вихід з гострокутників карпмана.

Високовольтний Бог спопелив егоїзм і повідав мені, що істину не треба шукати далеко. За неї не треба боротися і доводити іншим. Правда приходить зсередини і боляче розтинає лоба. Моя правда була у тому, що я не можу жити без пігулок.

Небо не поставило кому на добровільно розіп´ятому тілі. Воно привело до неї впритул для того, щоб я зрозуміла: у світі де все є всім не можна ні втратити, ні отримати. Тут точка прагне стати безкінечністю, а безкінечність згортається в точку. Тут усім надано однакові шанси для того щоб просвітліти, або залишитись темним. Цей світ не злий, просто у ньому не всі вдома.

Любий співавторе, подякуймо Богові за можливість тиражувати наші відчуття.

Дякую що були зі мною, ВиСлухали і узяли те, що почули. Тепер будьте вдома, або хоча би бувайте. І будьте щасливі!