Полонянка острову

Всім людським і потойбічним охоронцям Жукового острову присвячується

Легко перестрибнувши сумнівну водну поверхню, вона побігла далі. Занадто захопленою вона була тоді цією грою у піжмурки. Відчути би цю небезпеку тоді, як відчувала завжди. Ні, тоді емоції азарту застилали інстинкт самозбереження.

Таким чином вона і потрапила на цей острів. Сховавшись у глибині старого дерева, ніби злившись із ним, заспокоївши стукіт серця, стала чекати на те, як її не знайдуть (бо не знаходили ніколи), здадуться та вона знову вийде із гри переможницею.

Як завжди, час не відчувався. Лише коли стало сідати Сонце, вона зрозуміла - її не знайшли, як завжди. Чому ж не кричать: "Виходь! Ми здаємося!"? Може, не хочуть здаватися? І вона вирішила дочекатися наступного дня. Заснула у глибині того самого старого дерева, злилась із ним. Дихала із його листям, пила сік землі через його коріння. Була спокійна, як вічність, і щаслива, як весна.

Надранок, із першими променями Сонця, сама вирішила вийти до подруг. Пройшовши стежиною між дерев, побачила безмежний водний простір. У голові запаморочилося, жах скував тіло. Потім відпустив, і вона, забувши себе, побігла назад. Впала десь без сил. Оговтавшись, обхопила голову руками. Намагалася згадати, як сюди потрапила. Згадавши, розплакалася. Невже виходу немає?

Безліч разів потому підходила до води. Знайшла навіть якийсь людський місток, однак над водою ледь не втратила свідомості. Вчепившись у хиткі перила містка, доповзла чомусь назад - на острів.

Місце земної істоти на землі. Цікаво, що дощ вона завжди любила, а ось земну воду - боялася. Завжди боялася. З самого дитинства. Тому майже ніколи і не спілкувалась із русалками. Вони теж не любили землі та нечасто виходили на берег.

Помітивши одного разу хворе дерево, вона зрозуміла - тут лісу теж потрібна допомога. Бо ліс без духу - загине. І жодні дощі та родючі ґрунти тут не допоможуть.

Настала осінь. Вона кружляла разом із жовтим листям серед дерев і розуміла: це та лише це - її домівка.

Скоро прийде зима. Вона заколисає дерева та сама вкладеться спати. Сон її буде спокійним, як вічність, і щасливим, як майбутня весна.