Богиня

Олена Воротнікова

Богиня

Такої «здобичі» у нього не було давно! Він ще раз перевірив надходження грошей на банківську карту і поклав телефон у ящик столу, поправив перед дзеркалом руду перуку, вийшов з гримерки і пішов до сцени радувати діточок.

***

Ранок почався непогано, звичайно ж, з урахуванням ретроградного Меркурія, прямо з самого ранку починається листування з Ексом! З’ясовується, що Богдана – це найкраще, що було в його житті, він не хоче її втрачати і далі… пропозиція щодо зустрічі.

«Хм! Невже в його житті змінилися цінності чи пріоритети? Чи може, за минулий рік були пройдені курси щедрого та дбайливого коханця?» - дві півкулі мозку Богдани починають сперечатися: одна півкуля наполягала на «зустрічі», інша - на припиненні другого витка відносин, треба ж бути такою дурепою і не вчитися на раніше прожитому досвіді!

Вона раптом подивилася на свій бездоганний манікюр і згадала, що сьогодні запланована зустріч з клієнтом у новому житловому комплексі на Оболоні і їй треба трохи причепуритися, хоч що там чепуритися? Вона тільки у минулому тижні відвідувала і косметолога і стиліста)…

Так би в її голові і був продовжено список б’юті-фахівців, але задзвенів мобільний телефон:

- Богдана, привіт! – сказав чоловічий голос

- Вибачте, але Вашого номера серед моїх контактів немає. Вам потрібні послуги ріелтора? – лагідно відповіла Богдана звичайною манерою для клієнтів, але слово «привіт» вказувало на її знайомство з чим чоловіком.

- Ти що брата не впізнаєш?… - Богдана почала прислухатися до тембру голосу і манері розмови телефонуючого. Начебто, голос двоюрідного брата, з яким давно не говорила і не бачилася, бо з 2014 року він проживає у ДНР, а вона - в Україні й між нами справжня стіна. Їй трохи за себе стає соромно, що не зразу впізнала голос.

- Сергій, це ти? Чому з цього номера телефонуєш? – в її голові вже сформувалося купа питань, але він дуже швидко перервав:

- Ну, слава богу, впізнала! Як там твої? Як справи? - спитав він.

Богдана, звичайно, встигла розповісти, що у неї все досить гарно, що донька вже вчиться в універі, у Польщі, з батьками теж все гаразд…»

- А як ваші справи? - запитала вона у брата та одразу посилилося серцебиття, затремтіли руки після його слів: я в обласній лікарні, через три години операція, прошу у тебе допомоги, не вистачає грошей… далі все проходило під враженням співчуття до ближнього чи… витонченого гіпнозу…але ж то був голос брата… чи їй здалося…

Холодний розум почав повертатися в її голову вже тоді, коли на банківську карту, тобто брата пішла кругла сума грошей, в цій агонії вона встигла кілька разів зателефонувати у свій банк, щоб обговорити переказ коштів і збільшення ліміту інтернет переказу. Далі знову дзвінок до банку з проханням повернути гроші, далі заява в поліцію про шахрайство! А найважче усвідомлення того, що її хтось тупо пограбував, скориставшись добротою та готовністю завжди прийти на допомогу своїм рідним!

Розуміючи, що поліція не буде паритися з вкраденими тисячами крутопахнущої панночки-буржуйки, вона пише Ексу, за сумісництвом столичному адвокату, з бажанням отримати підтримку в її лайновій ситуації.

Він відповів одразу:

- За ці гроші забудь! Їх не повернути! – «підтримав» Екс! – і до смс ще приліпив дебільний смайлик).

Богдана кілька разів перечитала від нього смс, заблокувала абонента і видалила контактний номер. Чи не багато випробувань за один день? Сльози текли градом по щоках і по шиї. Рукою закрила рота, щоб попередити істерику.

- Що ж ще треба втратити, щоб більше нічого не втрачати?! – прошепотіла панночка.

«Невже цей клубок подій через ретроградного Меркурія? Власне - це явище ілюзії руху планети у зворотному напрямі. То більше ніяких ілюзій і зворотних напрямків у її житті!» - Дідько, вона сама з собою розмовляє!

Богдана витерла сльози та зателефонувала доньці:

- У тебе все гаразд? З бабусею і дідусем давно розмовляла?

- Так, мамо! Все гаразд! А що в тебе з голосом? Нічого не сталося? – почула Богдана рідний голос.

- Ні, все, як треба! – відповіла Богдана.

- А чого дзвонила? – трохи насторожено запитала донька.

- Сказати, що…сказати, що люблю тебе, моя ріднесенька!

Богдана поклала на стіл слухавку і підійшла до вікна. Там, на вулиці, за вікном був зимовий сонячний день! Гілки дерева під її вікном були обліплені сяючим снігом. На гілці стрибало два горобці. На блакитному небі прямо над її домом зависли дві тендітні біло-прозорі хмарки. Вона відчинила вікно і почула приємний морозний подих зими на своєму обличчі.

Дивно! У сьогоднішній природі нема ніякого натяку на сум. Вона затримала очі на небі, шукаючи там підтримку:

- Боже, дякую тобі, що забрав грошима та дрібним непотребом!

Богдана зачинила вікно, підійшла до дзеркала і побачила сумну зарюмсану брюнетку. Ну як з таким обличчям йти до клієнта, до віп-клієнта? Якби угода сьогодні пройшла вдало, то вона б вже наступного тижня змогла зробити внесок до польського університету. І якби її зранку не пограбували. Щось багато зранку «якщо»).

- Алла, сонце, привіт! Мені терміново треба твоя допомога! – зателефонувала Богдана своєму візажисту і отримала відповідь:

- Ок, приїжджай, за годину я вільна.

Богдана одягла новенькі джинси, блакитний джемпер під колір своїх очей і подивилася на полицю з парфумами. Том Форд! "Білі пачулі". Вона натиснула на кришечку флакона і покрутила своїм коротким волоссям у хмарці аромату. Ну тепер все гаразд!

Спустилася ліфтом на паркування до свого авто і подивилася на годинник: до зустрічі із клієнтом залишилось дві години, повинна все встигнути, завела машину і поїхала до Алли.

***

У точно призначений час Стас під’їхав до нового житлового комплексу, зупинив своє авто на парковці у дворі і набрав телефонний номер ріелтора:

- Богдана? – йому прийшлось почекати хвилину, поки відповіли.

- Так, Стас, я вже під’їжджаю. Ви де?

- Я у другого під їзду, зараз вийду із машини, - сказав Стас, вийшов із машини й побачив білу машину, що в’їжджала у двір.

З нею він розмовляв тільки через телефон і по низькому грудному голосу визначив ріелторку середнього віку, але із машини вийшла тендітна, не більш тридцяти років панночка. Стас так задивився на красу, що не зразу відреагував на:

- Привіт! Пішли дивитися майбутнє житло? – Богдана теж роздивлялася парубка, який збирався купувати дуже дорогі апартаменти у новобудові: високий, худий, у дорогому спортивному костюмі, зачіска, схоже зроблена у «барберів».

«Відкіля у таких гроші?» – подумала про себе Богдана і згадала, що сьогодні якийсь шахрай пограбував її на велику суму.

- У мене своя «айтішна» компанія, - сказав Стас, наче прочитав думки Богдани, - вирішив купити апартаменти, щоб облаштувати поруч з квартирою і свій офіс, бо столична оренда зжирає купу грошей.

- Ок, якщо ці апартаменти будуть замалі, то в мене ще є варіанти, - прокоментувала Богдана і зайшла до під’їзду новобудови.

***

Він дивився на маски лицедіїв, які висіли на стіні його гримерки. Перевтілення – це його робота у театрі, яка давно вийшла за межі сцени…

Усі люди, без винятку, носять маски та грають ролі у своєму житті. Кожен міряє на себе десятки масок щодня, доводячи цю потребу, виключно життєвої необхідності. Так і у нього, є життєва необхідність «вдягати маску» і перевтілюватися.

Поки Він був на сцені, на телефон знов прийшла смс:

«У тебе доба, щоб повернути борг, далі вже будуть нараховані відсотки!» - прочитав він повідомлення, витяг зі столу жменю сім-карток, щоб почати спілкуватися зі «своїми родичами», а потім віддавати борг.

***

Апартаменти, звичайно, Стасу сподобалися! Будинок збудовано за принципом «розумний дім», обладнаний всім необхідним, з участю сучасних дизайнерів! Після підписання попередніх документів, Стас запросив Богдану на каву.

Поєднання розуму, наполегливості, жіночності та елегантності Богдани з першої миті вразили парубка. Поруч з ним були завжди дівчата-айтишніці у стилі «унісекс», з витягнутими рукавами светрів оверсайз та бузковим волоссям, а тут – Богиня!

Вони сиділи в затишній кав’ярні навпроти один одного і чекали каву.

- Розказуй щось, - почала розмову Богдана і подивилася у сірі очі Стаса. По її розумінню, що той, хто ініціює зустріч, то й розважає.

Хлопець не міг надивитися на свою нову знайому і навіть не розумів з чого почати, тому задав саме тупе питання:

- Ти заміжня?

- Ні, - почала посміхатися Богдана, зрозумів, що айтівець до неї клеїться, не відаючи скільки їй років, тому зразу, щоб не занурюватися в ілюзії, відповіла:

- Я розлучена, маю доньку, їй двадцять років.

Очі Стаса полізли на лоб, він трохи не прокинув на себе гарячу каву:

- Як двадцять? Як це може бути? - питання були риторичними, він це розумів, бо не очікував, що перед ним сидить настільки доросла жінка. Невже його двадцяти шести одноліткам-дівчатам треба прожити усе життя, щоб зробитися «Богинями»?

Стас був приголомшений, але не збирався відступати і сподівався хоч на такі зустрічі з Богданою за кавою:

- В моїй компанії суцільні генії програмування! – змінив він тему і почав розповідати про їхні розробки, - … крім розробки сучасних ігор ми працюємо над адаптивним цифровим фільтром низьких частот… далі плануємо протестувати на роботизованій системі…

Богдана дивилася на Стаса, начебто слухала його, а сама постійно «відлітала» до своїх роздумів щодо ранкових подій:

- Стас! – перервала його Богдана, - а у тебе є програма, щоб визначити особу людини за її номером телефону? А ще краще, її місцезнаходження?

І Богдана розповіла Стасу про шахрая і те, як її ошукали.

- Звичайно, такі програми є, але треба деякий час, щоб відпрацювати це, - він зрозумів, що може бути корисний для Богині й дуже зрадів,

- То давай його номер телефону.

- Ти, як тільки щось знайдеш, зателефонуй мені, будь ласка, - попросила Богдана айтішне обдарування і в її голові з’явилася надія на повернення своїх грошей.

Вони попрощалися і пороз’їжджалися на своїх авто кожен у своєму напрямку.

***

- І чого ти приперся? Ти ще той борг не віддав!

- Я сьогодні відіграюся! Правда! У мене сьогодні фартовий день! – відповів Лицедій, витяг з кишені гроші та поклав у центрі столу.

***

Стас приїхав до свого старого офісу вже по темряві й не розраховував там когось побачити, але в темній кімнаті прямо на підлозі під стіною сидів його друг Макс, здоров’як з біцепсами та трипсами, зовсім не схожий на своїх худорлявих колег.

- На якому рівні вже? – запитав Стас, а Макс аж підскочив від несподіванки:

- Боже, ти чого так лякаєш? – піднявся з підлоги Макс і увімкнув світло.

- Я хотів сам розправитися з цим покидьком, але якщо ти тут, то ми разом такого звернемо!

І Стас ввів друга у справу.

- Що ми його знайдемо сумніву не має, а що далі з цим робити? – запитав Макс, - може ще пошаруємо його банківські картки?

Хлопці розуміли, що справу мають з досвідченим шахраєм, тому програми та засоби не були легальними…

- Слухай, Стас! – перший заговорив Макс, - на його банківський рахунок є постійні надходження грошей, вони з різних джерел, суми різні, кожен день, але він їх майже кожен день знімає чи переводить на іншу карту.

- Макс, а не зробити нам візит ввічливості? Місце його роботи я знайшов. Ти навіть не уявляєш де він працює!

- Ок, тільки треба хоч трохи поспати. Ти бачиш, що вже ранок! – позіхав Макс.

***

Лицедій зайшов в гримерку, зняв перуку і подивився на маски, які висіли на стіні його гримерки. В цю мить двері кімнати гучно відкрилися і на порозі з’явилися два височенних парубки, в одного з них були кулаки розміром з голову Лицедія.

- Я сьогодні поверну гроші, тільки не бийте!

- Звичайно повернеш! – сказав хлопець з кулаками, - ти їх вже повернув, можеш подивитися свій рахунок.

Лицедій увімкнув банківський застосунок у телефоні та звалився на стілець. Руки його затремтіли, а обличчя побагровіло так, що навіть театральний грим не приховав це:

- Мені кінець!

- То ж давай, розповідай все з початку, з початку своєї шахрайської кар’єри! – запропонував Стас і увімкнув диктофон.

***

По закінченню усіх справ, Богдана поверталася додому, через ожеледицю на дорозі, вона вже хвилин десять стояла у заторі й слухала радіо:

«Дитячий будинок «Пролісок» у Білоцерківському районі Київської області потребує допомогу для ремонту ванних кімнат, які вже давно не відповідають вимогам безпеки. Просимо не байдужих допомогти…»

Богдана працює з заможними клієнтами й пропонує їм віп-житло, де ванні кімнати відповідають усім вимогам і безпеки і дизайну. Трудно навіть уявити, що там за ванни у діточок.

«При першій можливості, переведу хоч трохи у «Пролісок»...

Одночасно їй посигналили машини позаду і задзвонив телефон.

- Привіт, Стасе! – відповіла вона новому знайомому, завела авто і почала рухатися вперед.

- Привіт! Треба зустрітися, для тебе є інформація, - занадто радісно сказав Стас.

- Ок, я через десять хвилин буду вже дома, під’їжджай до мене, - Богдана скинула свою адресу на телефон Стаса, - буду чекати тебе.

Богдана не вспіла зняти взуття та дублянку, як у двері подзвонили:

- Заходь! Зараз чай будемо пити, треба зігрітися, - господиня легко переміщалася по просторій кухні, сервірувала стіл, доставала з холодильника ковбасу та сир.

Стас тільки зрозумів, що він голодний, як собака, але по перше про справу:

- Богдана! У мене для тебе дві речі: банківська картка і диктофон.

- О! Починаєш інтригувати, хлопчик! – вона спеціально назвала його хлопчиком, щоб тримати дистанцію, - що на диктофоні?

- Зізнання твого шахрая, щиросердечне! – з гордістю промовив Стас і увімкнув диктофон. Все, що чула Богдана скоріше було схоже на кіно, ніж правда життя.

«Її шахрай» – самотній сорокарічний актор ТЮГу, театру юного глядача, два роки тому випадково потрапив до закритого карткового клубу, спочатку навіть вигравав, а далі – більш програвав та влазив в борги.

До способу додаткового заробітку, щоб віддавати борги, його підштовхнули маски лицедіїв, які висіли на стіні гримерки. Перевтілення – це його робота у театрі. Розмовляти «хворим» голосом, начебто він помирав чи на блатний манір, для нього було не проблема.

Жертви Лицедія – люди з Фейсбука: хто де працює, хто на яких островах відпочиває, хто в якій спорідненості… все самі про себе розповідають. Вибирав заможних жінок, у яких були брати чи сини, і гроші, телефонував їм, трохи дихаючи та просив допомогу на операцію.

Кому телефонував у ролі викрадача чийогось родича і вимагав викуп. За два роки, майже не було осічок, жінки «кидались» на допомогу своїх родичів і заразом кидали круглу суму грошей на його карту. Стас вимкнув диктофон:

- Це все, але цього досить для того, щоб на нього завели справу у поліції, - і поклав ще на стіл банківську картку.

- Що це? Картка? – Богдана потроху відходила від шокуючої інформації.

- Мій талановитий друг Макс зміг переказати награбовані шахрайські гроші на мій рахунок, для тебе! – похизувався Стас.

- Скільки там грошей? – вже другий раз Богдана вмикала чайник з водою для чаю, бо «перша спроба» охолола.

- Майже, двісті тисяч гривень, - відповів Стас.

- Це набагато більше, ніж я перевела шахраю, мені чужі гроші не треба! – заперечила Богдана і … відразу прийняла рішення стосовно грошей.

Вона знайшла у своєму айфоні розрахунковий рахунок «Дитячого будинку «Пролісок» і протягнула телефон Стасу:

- Будь ласка, перекинь усі гроші з тієї картки на дитячий будинок, - Богдана ткнула пальцем на стіл, - на цей рахунок, тільки зараз.

Стас за три хвилини все зробив, підняв закохані очі і прошепотів:

- Богиня!