Поклик кристалу

Біле лікарняне світло осліплювало та не давало розплющити очі, я не міг поворухнути навіть пальцем та все було як у вісні, де я знаходився та чому я тут? Я не розумів, але здається я вже можу розплющити очі та роздивитися це місце.

Я чомусь в одиночній палаті лікарні асоціації героїв, здається я складав іспит, але що сталося я не знаю. Я лежав під крапельницею і відчував сильний біль по всьому тілу, здається мої руки були перев’язані бинтом, а я скутий та прив’язаний. Це дивно я не можу рухатися, а вони мене прив’язали…

З подвір’я було чутно звуки ранкових птахів та дув прохолодний вітерець від якого танцювали штори. На підвіконні стояли квіти, вони що вже хоронять мене?! Дідько я спробую піднятися!

Він спробував встати, але не зміг та впав втративши свідомість.

- Вставай! Ти що здох?! – Закричала Жизель.

- Тихіше! Йому треба дати відпочити, тому можеш не кричати? – Зашипіла Медуза, яка була медсестрою.

- Будеш у себе дома шипіти! – Зверхньо відповіла Жизель.

Між жіночками вибухнув конфлікт, але це не рідкість, бо багато хто вважає Темну відьму скандальною.

- Перестаньте… Мене й так болить голова… - Почувся голос Йоргена.

- Я можу вам допомогти усунути головний біль, це не так складно… Не бійтеся… - З посмішкою притаманною маніякам відповів Ігор Штейн – головний лікар асоціації.

Від такої шумної компанії Чед прокинувся, хоча він ще відчував слабкість та біль, але йому було значно краще.

- Добрий ранок, я був в комі багато років? – Запитав Чед.

Такий висновок він склав через те, що його волосся було приблизно до пояса.

- Ти нічого не пам’ятаєш, дурню?! – Закричала Жизель.

- Перестань кричати! - Закричала Медуза.

- Бо-о-оже… - Промовив Йорген.

- Я можу закрити їх роти, це не так складно… Не бійтеся… - Знову відповів Йоргену головний лікар.

- Я справді не пам’ятаю як сюди потрапив… - Замислився Чед, але процес створення думок в нього не був сильною стороною тому він завис.

- Добре, тоді ще відпочивай… - Відповів Йорген та виштовхнув усіх з палати.

Коли Йорген та Жизель йшли довгими металевими коридорами асоціації до них підійшов 006 та схопив їх за плечі ззаду.

Можливо ви пам’ятаєте цього нікчему з першого розділу.

- Дру-у-узі, ви вже йдете до виходу? Я вгадав? – Запитав він.

- Тільки не кажи, що ти знову заблукав. Знову… - Відповів Йорген.

- Козел, ти пам’ятаєш, що ти мій боржник? – Запитала Жизель.

- Чу-у-уваки, ви якісь грубі, я френдлі, а ви якісь енгрі. Подумаєш боржник, ти просто показуєш мені дорогу декілька разів, сотень разів. Ну добре, що ти хочеш? – Говорив розводячи руками та нервово палив цигарку 006.

- Ти повинен мені заплатити половину зарплатні за цей місяць. – Відповіла Жизель.

- Та ніколи!!! – Це все, що встиг промовити він, як за долю секунди Жизель вдарила йому по обличчю і він полетів в другий кінець коридору.

- Ви янгол? – Промовив 006 з кров’ю з носа до Медузи.

Йорген та Жизель продовжили йти коридором, Йорген подумав, що Жизель була занадто грубою з 006, але ці думки перебила вона.

- Хочеш зайти до Йоланди? – Запитала вона.

- Гаразд… - Відповів він.

- Тоді виклич таксі ти! І оплатиш ти! І купиш щось ти!!! З пустими руками нічого ходити до старих друзів!

Йорген вже звик до Жизель, бо вони були в одній команді і через це він не звертає увагу на її грубу поведінку, а навпаки звик до неї та це нагадує йому їхню зниклу наставницю Дику кішку.

Йоланда не жила в гуртожитку, вона жила в центрі міста у свого дядька, який виховав її та замінив батька та матір, яка зникла.

Це був будинок середнього розміру, жовтий з червоним дахом та невеликим подвір’ям, він виглядав затишно, але відразу видно, що тут живе холостяк, який рідко буває дома.

Йорген двічі стукнув в двері та чекав поки їх відчинять.

- Хто так стукає?! Треба так!!! – Закричала Жизель і хотіла луснути в двері, як раптом двері відчинилися і відьма впала на Йоланду.

- Ти здуріла?! Ви чого приперлися? – Запитала Йоланда.

- Я думав тебе попередила Жизель…

- З якого перепугу? Я хочу прийти і прийду, дуже треба мені запрошення або дозвіл цієї малявки, ти набрала зайву вагу?

Йоланду це образило, але Жизель діяла напевно та спеціально дражнила Дику рись.

Йоланда накинулася на Жизель та хотіла роздерти її своїми пазурами, але коли вони подивилися на Йоргена у якого очі почали світитися червоним то різко припинили.

- Ми просто жартуємо, жарти старих добрих друзів. – Промовила Жизель та похлопала по плечу Йоланду.

- Ти зовсім жарти не розумієш, ти бовдур? Хочеш спалити дім мого дядька?

Вони увійшли і попрямували за Йоландою в кімнату в якій був безлад, коробки з піци, банки з під пива які були розкидані по всіх куточках кімнати.

Світло було тусклим і все було окутано запахом цигарок, який в’ївся в стіни цього дому.

- Вибачайте тут трохи не прибрано, але сідайте де хочете. Я піду заварю чаю. – Промовила Йоланда та пішла на кухню.

Насправді в кімнаті було дуже не прибрано, а не трохи. Але це було через те, що як і Йоланда так і її дядько рідко бувають вдома, бо відколи Мія зникла її донька та брат безперервно шукають її ось уже тринадцять років.

- Тут досить «мило», давно я тут не була. – Заговорила Жизель.

- Мило… - Відповів Йорген.

Жизель набридло чекати і вона закричала, чи довго ще чекати чай, на цей крик в неї полетів стілець, який ще трохи і влучив би в голову Йоргена, але він вмить зупинив його рукою.

- Чай готовий, вилити тобі на голову?

- Спробуй це зробити, кішечко.

- Досить! Вас зовсім не втомив іспит? – Зупинив їх Йорген.

- Ніскілечки, я зовсім не втомилася. – Відповіла Жизель.

- Не бреши, навіть я стомилася, мені дісталися талановиті діти і я втомилася від них, а ще ті обтяжувачі… У мене синці від них! – Промовила Йоланда.

- Деріл навіть поворушитися не міг, він стояв як повний невдаха. Ганьба – а не герой… Хоча йому пощастило, що Есмераю випала роль зрадника. – Говорив Йорген.

- Цей Есмерай дуже обдарований, не те що ми в дитинстві. – Говорила Йоланда.

- Я не втомилася, але злякалася тої Аури, це була дуже сильна енергія, якщо б ви побачили то обмочили б штанці, справжній воїн знає коли треба зробити крок назад.

Надіюся мені в команду не випаде той з кристалом на лобі, він справжній дебіл, я думала, що вб’ю його придушу як маленького щура, але я «герой» боже, якби не гроші я пішла би з асоціації. – Промовила Жизель.

- Так, той хлопець зовсім змінився навіть колір його кристалу і найстрашніше він бився з королем декілька секунд, якщо б не король ми б попітніли, а може й померли… Жартую, я б вирвала йому серце, а якщо ні то ти б щось начаклувала, або Йорген розрізав би його як ковбасу. – Говорила Йоланда.

- Ці діти ще й героями не стали, навіть іспит не склали, а пережили вже два інциденти… Це поганий знак, все більше і більше стається дивних речей, як ті коти. – Говорив Йорген.

- Ой, наш Йорген один з найкращих героїв асоціації злякався, якихось котиків! Ти просто собачник, а ще говориш дурниці якісь «погані речі…бла-бла-бла… я такий скучний…». – Відповіла Жизель.

- То не прості котики мутанти і ти це знаєш, Жиж! Це має прямий зв’язок з моєю матір’ю, я це відчуваю.

Всі й забули про чай, який вже почав холонути, але всім було не до чаю, бо вони піддалися спогадам, не простим спогадам, а спогадам про минуле.

***

Був звичайний прохолодний, туманний ранок , який не передбачував нічого доброго. Сонні, ледве пролупивші очі учні чекали свою вчительку, щоб вирушити на перше важливе завдання, це мало бути завдання рангу три.

Завдання ділилися на різні рівні небезпеки, учнів з учителями відправляють лише на завдання до п’ятого рівню.

Перший рівень – Це найлегші завдання, як виписування штрафів, патрулювання міста по можливості без вступу в бій, головне завдання попередити героїв вищого рівня та допомога постраждалим.

Другий рівень – Це легкий рівень, допомога поліції у скандалах між цивільними особами у яких є здібності.

Третій рівень – Це легкий рівень, охорона вантажу на який можуть напасти крадії.

Четвертий рівень – Це легкий рівень, порятунок заручників від терористів та небезпечних осіб у яких немає здібностей.

П’ятий рівень – Це складний рівень, в якому дозволено вступати в бій з порушником та затримати його.

Шостий рівень – Це складний рівень, в якому головним завданням є шпигувати за небезпечним об’єктом для того, щоб мати більше даних про порушника.

Сьомий рівень – Це складний рівень, у якому треба рятувати заручників та поранених людей від надлюдини, або іншої істоти.

Восьмий рівень – Це складний рівень, який дає можливість використовувати свої сили на максимум та не зважати на пошкодження міста, споруд та зівак, які не покинули місце бою.

Дев’ятий рівень – Це останній найскладніший рівень завдань, у якому головним приорітетом є ліквідація порушника та будь якої небезпеки, будь якою ціною.

- Дика кішка знову запізнюється, нічого нового. – Пробурчала сонна Жизель.

Пунктуальністю Мія Грант явно не славилася, вона часто запізнювалася на тренування, але суворо карала якщо запізнювалися учні.

- Вона скоро з’явиться. – Промовила позіхаючи Йоланда Грант.

Йорген стояв мовчки в очікуванні та не промовив жодного слова під час очікування вчительки, він не був роздратований очікуванням як Жизель, і не носився довкола, як маленька рись Йоланда. Могло здатися, що він спить з розплющеними очима, або покинув тіло в очікуванні Мії.

Прогримів гуркіт, щось дуже важке немов гарматне ядро влучило прямо перед компанією учнів.

- Що за фігня?! – Закричала Жизель.

Пил почав спадати і з нього розгледівся силует, це був якийсь кремезний чолов’яга.

- Я Охоронець, прийшов я, або краще сказати впав сюди в ролі листоноші…

Так, це справді так, я прибув передати вам лист від директора Ендрю Клінта. Ой, не лист, а повідомлення, чи посилання.

- Що хоче старий? Відповідай, невдахо!!! – Голосно вигукнула Жизель оскільки в неї не вистачало терпіння на слухання.

- Юна леді, не варто поспішати. У будь-якому випадку я все розповім.

- Пане Охоронцю, будь ласка розкажіть, що вам передав директор. – Ввічливо попросила Йоланда.

Охоронець трохи підняв капелюха на голові, після чого задумливо покрутив вуса, це все виглядало дуже неприродньо, у ньому було, щось лякаюче, він здавався не живим.

- Знаєте діточки, ви так багато базікали, що в мене, у старого робітника все з голови вилетіло, системна помилка…

- А-а-а-а-а, як же ти дратуєш, стариганю! – Тупнувши ногою в землю закричала Жизель.

- Досить… - Нарешті заговорив Йорген. – Якщо ви забули те що хотів містер Ендрю, то просто зателефонуйте й перепитайте.

- Яка гарна порада, молодий хлопче на ім’я Йорген Юхансен, я неодмінно дотримаюся ваших інструкцій.

Сонце вже почало пекти, яскраво кидаючи промені, вчителька так і не прийшла. Дика рись полювала за летючими-жабами.

Директор асоціації героїв Ендрю Клінт повідомив учнів, що урок з їх викладачем Мією Грант відмінився на сьогодні, але її замінить Охоронець.

Причина відсутності вчительки не знала навіть її донька Йоланда.

Залишок дня команда провела тренуючись з Охоронцем, не дивлячись на дивну поведінку, він був дійсно сильним героєм у якого можна було багато чого навчитися.

Ось, тільки Жизель так не вважала, він зовсім їй не подобався, на її думку він був негарним, безглуздим невдахою. Для неї краса була важливим чинником оцінювання людини.

День добігав свого кінця, урок та тренування з Охоронцем завершилося.

- Завдання виконано, треба підзарядитися! До побачення, діти! – Промовив вчитель та вилетів з реактивною тягою.

Жизель та Йоланда вже спокійно видохнули і хотіли повертатися додому в гуртожиток.

- Цей вчитель такий тупий і тормоз, зараз я з’їм весь холодильник, ви не проти? До речі, я не відчуваю від нього ніякої енергії, це моторошно у нього немає Аури. – Говорила Жизель.

- Він здається дивним, але це просто вчитель, якийсь дивак. – Відповіла Йоланда.

- Йорге-е-ен, ти йдеш? – Закричали дівчата.

- Він напевно теж тормоз… - Промовила Жизель.

Йорген не збирався відпочивати і думав ще потренуватися до того часу поки в нього зовсім не закінчаться сили.

- Я думаю ще потренуватися… - Тихо відповів Йорген.

Пройшов деякий час і увечері цього ж дня директор Ендрю скликав нараду, зібралися всі герої асоціації, які були в місті:

- Бігфут, Місіс Ґудіні, Докто, Пірат, Жак. – Перерахував усіх зібравшихся директор. - Щось дізналися на рахунок Дикої кішки?

- Її бачили останній раз вночі коло причалу… - Відповів Бігфут.

- Я думаю вона відправилася на якусь зустріч, тому й зняла передавач. – Говорив Жак.

Ендрю знав, що Мія Грант не кинула б доньку напризволяще. Не хотів він також спричиняти паніку, бо все ж пройшов тільки день, але він відчував, що щось сталося, бо просто так полишити роботу героя неможна.

- Які будуть ваші вказівки, містере Клінт? – Запитав поправляючи окуляри Вільям Оніон колишній супергерой Бігфут.

Директор нічого не відповів і сидів задумавшись тушив цигарку.

Місіс Ґудіні відчула, що сталося щось погане адже навіть магічна куля не могла побачити її кращу подругу – Мію.

- Думаю, не варто очікувати чогось хорошого, якщо навіть магічна куля її не бачить – це значить, що вона або мертва, або в іншому вимірі, а перше звучить логічніше. – Холоднокровно говорив Докто.

- Видно, що в тобі не залишилося нічого людського, ти став як механізм! Побійся господа, адже говорити, що вона мертва надто рано! – Постукав по столу старий пірат Марія.

Пірат був дуже емоційний і трохи п’яний, він переживав за Місіс Ґудіні та за Дику кішку як за рідних дітей.

Декілька хвилин всі сиділи мовчки, тільки цокаючий годинник та Пірат стукаючий дерев’яною люлькою пробивав цю мертву тишу.

- Друзі мої… - Несподівано почав директор. – Не робитимемо поспішних висновків, але й недооцінювати цю ситуацію не варто.

Я приготую все до пошуків і скличу вас коли буде необхідно, а ви продовжуйте шукати інформацію. На цьому закінчимо, всім удачі! – Відповів директор, встав зі свого крісла, чим самим закінчив нараду.

На наступний день було заплановане завдання для команди Дикої кішки, але через її зникнення, учнів супроводить супергерой Варіор.

Варіор – Це був чоловік середнього зросту, азіатської зовнішності з коротким чорним волоссям та щетиною, він був одягнений в темно синій костюм та виглядав як ніндзя.

Здається все повторюється ми стояли зранку та очікували вчителя, але атмосфера була ще більш гнітюча. Йоланда сьогодні була стурбована та сама не своя, бо її мати зникла, по ній відразу видно зміни, на її обличчі написано який у неї настрій, бо вона не приховує свої почуття на відміну від Йоргена та Жизель – які роблять вигляд, що все добре.

- Привіт, чого у вас такі кислі міни? – Запитав хлопчина, який був ровесником Йоргена та навчався у Варіора.

Бен виглядав смішно в нього були криві великі зуби, між якими були щілини і великі очі, його шкіра була трохи червона і це було дуже помітно через біляве волосся.

- Чого тобі, невдахо, ти свою пику бачив, Великий Боже, забери в мене зір, щоб я не бачила огиду людську! – Кривлялася Жизель, від цього навіть Йоланда посміхнулася.

Бен штовхнув Йоргена в плече зі словами: « Я їй подобаюся, точняк!».

- Чого ти прийшов? – Запитав Йорген.

- Я прийшов на завдання разом з вами, я не збираюся патрулювати місто з Охоронцем, поки мій вчитель тренує мого суперника, цього вилупка Йоргена, а! Ой, це ж ти. – Показав пальцем на Йоргена він.

- Я б його вбила за такі слова, чого стоїш? Вмаж йому! – Говорила Жизель.

- Ти не зможеш перемогти мене, бо я вивчив нову техніку… - Не вспів Бен договорити, як його вдарив по носу кулак Йоргена.

Він впав на землю з розбитим носом, але відразу підвівся на ноги і вистрілив павутинням з руки в Йоргена та швидко почав бігати довкола нього.

- Тепер ти гусінь! – Гордо промовив він.

Йорген пропалив павутиння лазером з очей та вже хотів накинутися на Бена, як на стовпу з’явився темний силует.

- Ви непогано ладнаєте, як на суперників! Аха-ха-ха! – Заговорив Варіор.

Павук Бен відразу повернувся до свого сенсея та сів на коліна.

- Вчителю, дозвольте долучитися до завдання і мені! – Щиро попросив Бен.

Він був на подив дуже слухняним та говорив як дорослий герой.

- Ні. – Відповів вчитель.

- Але чому?!

- Це завдання дуже просте для такого героя як ти! Бен, ти сьогодні будеш цілий день важко тренуватися з супергероїнею Каме Мідорі моєю родичкою. Вона справжній ніндзя в дечому навіть кращій ніж я. Тому йди та знайди її! Або передумаю і будеш драїти туалети! – Говорив вчитель.

- Для мене честь, вчителю! Я ваш боржник! Арігато!!! – Прокричав Бен та швидко втік так, що й слід простив, але потім швидко зупинився впав, стукнувся в дерево головою, після чого піднявся й закричав.

- Я ще відлупцюю тебе, Йоргене! Тож повернися швидко і знайди мене, щоб продовжити поєдинок!!! – Закричав він й побіг далі.

- Отже в нас сьогодні завдання третього рівня, ми будемо охороняти корабель з вантажом, але можете не хвилюватися такі завдання досить легкі до того ж нам допоможуть охоронці корабля, а якщо буде хтось небезпечний ми викличемо допомогу. Тож вперед! – Почав він бігти в сторону порту.

- Стоп, нам що бігти? Супер мене ніхто не чує… - Говорила Жизель сама до себе.

До порту було треба бігти пів години, але щоб держати в формі себе та учнів Варіор вирішив перетворити дорогу в тренування і в досить швидкому темпі він біг потім вискочив на автомобіль біля якогось будинку , а з нього на дах і вже по дахам вони бігли до порту.

Рись бігла на чотирьох лапах, бо так їй було зручніше, Жизель летіла за допомогою магії, а Йорген просто біжав копіюючи вчителя, який йому дуже подобався.

Коли вони добралися до моря, вчитель стрімко зістрибнув з даху та чекав учнів.

- Що ж ми дійшли до точки А! Ось, нас вже чекає замовник. – Заговорив вчитель.

Біля корабля, який називався «Ластівка» стояв капітан борту Поль Маршал та замовник Жуль Гірський. Замовник виглядав підозріло він був товстим коротуном, а капітан виглядав типовим морським вовком, бо він буквально був вовком.

- Вітаю вас, любі захисники! Мене звати Жуль Гірський, я бізнесмен з Ранції, але мені треба безпечно дістатися Океанії чим ви мені я впевнений допоможите.

- Вітаю вас, я Кураї Мідорі і я запевняю вас ми переправимо вас в повній безпеці! Зі мною мої учні Йорген Юхансен, Жизель Браун та Йоланда Грант. – Він показав рукою на учнів та показав свою картку героя.

- Приємно познайомитися, гав! Я капітан Поль Маршал теж Ранцуз! Наш корабель та команда охоче приймуть вашу допомогу на борту в разі необхідності! Гав! – Потягуючи трубку говорив чоловік з мордою вовка.

Вже пройшло п’ять годин, юнга кричав, що вже видніється острів Лібра і через пів години ми будемо в порту.

- Я вже втомилася стирчати на цьому металобрухту і охороняти коробки! Прибудемо в порт і я піду по магазинам, з’їм велетенський бурітос! – Бубніла Жизель.

- Я вже теж втомилася і зголодніла, скоріше б додому напевно мама вже повернулася, цікаво де вона була… - З надією сказала Йоланда.

На кораблі задзвеніла тривога! Три катера швидко рухалися в сторону судна, «Треба подати сигнал про небезпеку» - Закричав Варіор.

- Дідько, він хоче вкрасти мій трофей! – Лаявся замовник.

- Про що ви? Хто він?! – Запитав Варіор.

- Якийсь чоловік на аукціоні хотів викупити Руку Мідаса, але мій гаманець товстіший і я виграв аукціон! Але люди того чоловіка погрожували мені, тому я замаскувався під торговця та збрехав вам. – Говорив замовник.

- Жизель, ти повинна повідомити асоціацію та викликати героїв, це завдання не третього рівня! – Наказав Варіор. – А ви сидіть біля містера Жуля та охороняйте його і його вантаж!

І тут роздався вибух, хтось вистрілив ракетною установкою по кабіні корабля, далі роздався ще один вибух, хтось підірвав гвинти. Корабель почав зупинятися.

На корабель який почав горіти піднялися бандити, але один з них виділявся це був кримезний чоловік під два метри в боксерських рукавичках.

Це був відомий злочинець по кличці Кулак, він впевнено прямував до місця де мав бути товар. Навіть охоронці судна, які вижили після вибуху не могли з ним впоратися, більшість з них вбили бандити, які були озброєні до зубів.

Деякі з залишившихся хотіли втекти, але це було марно їх вбили у воді пострілами.

З капітанської кабіни, яка горіла у вогні вийшов головний охоронець та помічник капітана, вони були поранені та виносили тіло капітана, який вже був мертвий.

- Розберіться з ними. – Холоднокровно відповів Кулак та увійшов у вантажний відділ корабля.

Варіор біжав прямо на зустріч Кулаку, він кинув в нього ніж, але той відбився від тіла цього монстра.

- Мене не візьмеш такими дешевими трюками, я чемпіон світу! – Спокійно говорив Кулак.

- Навіщо ви напали на це судно? Тут немає нічого цінного… Вже зараз прибуде підмога і посадить тебе у в’язницю у тебе є час втекти. – Блефував та затягував час Варіор.

- Нетреба брехати… - Відповів він і за лічені секунди з’явився перед лицем героя. – На наших катерах є потужні прилади, які блокують ваші сигнали. – Після чого він наніс удар прямо в живіт Варіору і його віднесло в стіну по коридору, але це був всього лиш клон.

- Де цей ніндзя?! А хоча неважливо… - Продовжив йти до свого місця Кулак.

Варіор швидко повернувся до дітей та замовника з поганою новиною.

- Нам прийдеться битися з лиходієм на ім’я Кулак і шанси на перемогу не великі, Жизель, ти маєш за допомогою магії передати сигнал асоціації, або будь яким героям з ближніх островів.

Йорген та Йоланда ваша задача захищати Жизель та замовника.

Атмосфера була гнітюча, бо всім відомо наскільки небезпечний суперник прямує до них, він в жодному разі не залишить нікого живим, навіть якщо здатися. Тому єдине, що залишилося команді героїв вступити в бій та надіятися на допомогу.

Почулися повільні кроки, які підсилювалися та Аура смерті, або жаги до вбивства яку відчував Кулак.

- Ось ви де! Для початку я вас прикінчу, а потім знайду артефакт Мідаса.

І він відразу кинувся на Варіора, який блокував його удар своїм клинком і навіть трохи подряпав руку ворога, але це йому тільки сподобалося та розвеселило, він почав наносити купу ударів за лічені секунди. Варіор здержував атаки як міг.

- Ти дуже жалюгідний герой, я знаю як це виправити… - І тут Кулак почав бігти шаленою швидкістю прямо на учнів та замовника.

Варіор швидко створив клона та відштовхнув учнів, а сам кинув в лиходія бомбу. Коли пил від бомби осів, Кулак тримав замовника за голову, обернувся шукаючи справжнього Варіора та дивлячись прямо йому у вічі розтрощив голову замовника своєю рукою. Коли учні яких врятував Варіор ціною життя замовника, побачили бризги крові та мізки, які як їм здалося забруднили навіть їх то Йорген впав в ступор, а Йоланду знудило від цієї картини.

- Це чекає й на вас. – Заговорив до дітей Кулак.

Раптом почувся вибух і стеля рухнула прямо на кулака, якого завалило уламками. Поки він відволікся на клона справжній Варіор розставив підривні печаті на стелю.

- Біжімо!!! Поки є місце відступу!!! – Схопив він Жизель та побіг на поверхню судна.

На руках у вчителя прокинулася Жизель, яка відправила повідомлення про допомогу.

На кораблі ще було багато злочинців і вчитель дав дозвіл вбивати їх.

Їх оточили озброєні злочинці і вчитель з учнями почали битву не на життя, а на смерть.

Йорген ухиляючись від атак та ударів нісся прямо біля ворогів та лазерами з очей відрізав їм кінцівки, ще ніколи він не міг використовувати свої сили так вправно як тепер.

Жизель керувала своєю темною магією, яка виглядала як згусток чорної енергії, розрізала горлянки і з кожним вбитим ця енергія росла та ставала сильнішою. Очі Жизель стали чорними а зіниці світилися блакитним кольором, в цей день вона відкрила нову здібність, здібність літати.

Йоланда як справжній звір почала скакати з противника на противника видираючи їм очі своїми пазурами, після чого звертала їм шиї.

З цими статистами легко справлялися всі, менше ніж за хвилину все було в крові убитих руками учнів було десь тридцять три особи, а їх вчитель відправив на той світ десь двадцять душ.

Зненацька Кулак почав вибиратися з під завалів вже з перчаткою.

- Герої вирішили втекти? – Запитав Кулак. – Зупинитися! – Дав наказ Кулак своїм залишившимся підлеглим. – Вони мої!

- Біжіть до катера і тікайте! Це наказ! – Закричав Варіор.

- Катерам відпливти! Це наказ! – Сміявся Кулак. – Мені набридло говорити, що ти помреш, тому приступимо до практичного заняття!

Кулак набіг на Варіора з атакою, але точ відскочив на капітанський мостик, точніше на його залишки.

- Я покажу тобі свої справжні здібності, якщо ти так хочеш! – Варіор почав знімати обтяжувачі, ніхто не знав, що він їх носив і ніхто не знав їх вагу.

Коли він скинув їх кораблем захитало, як іграшковим і обтяжувачі пробили метал та залишили за собою дірки такої самої форми, а коли вони дісталися до води то почувся потужний всплеск води і корабель трохи підскочив.

- Це неможливо!!! Виходить це ти Бог швидкості… - Перший раз показав емоцію подиву Кулак.

І тут покрившись блискавками він почав бігати навколо ворога з такою швидкістю, що у Кулака навіть почала текти кров з вух, з носа та з очей.

Він почав наносити удар за ударом, своїм клинком він розрізав його плоть, він заблокував його Точки духу, але той продовжував стояти.

І коли Варіор наносив удав клинком Кулак хотів блокувати його лівою рукою, але клинок нісся на такій швидкості, що відтяв руку злочинця.

Але Кулак правою рукою зловив ліву та раптовим ударом відбив Варіора в стіну, на якій він пошкодив свої легені тим, що пробив їх.

Це зіграло злий жарт над так званим Богом швидкості і Кулак одним стрибком вже був перед ним та схопив його за руку й силою витяг з труби, яка застрягла в нього в легенях, але він витяг так необережно та з такою грубою силою, що розірвав його праву сторону.

Він стікав кров’ю та не міг навіть слова промовити, але останні свої сили він зібрав у своїх руках та вже мертвий наніс сильний хлопок по вухах Кулака з такою силою, що ударна хвиля зносила з ніг кожного хто стояв на кораблі.

- Вчителю!!! – Закричали учні які не вірили побаченому.

- Відпусти!!! – Кричав Кулак, який не міг забрати від себе мертвого Варіора, який навіть після смерті тримав його.

Роздався вибух! Тіло Варіора вибухнуло з такою силою, що половина корабля розлетілася, а Кулак відлетів та впав без тями біля юних супергероїв.

Техніка післясмертного вибуху тіла – Це спеціальна заборонена техніка ніндзя, яку активують за декілька секунд перед смертю, умови вибуху та його сила залежать від користувача.

Бог швидкості – Так називали Варіора на його батьківщині, його швидкість була краща ніж у імператора.

На велике здивування всіх Кулак тремтячи, але піднявся, він витяг з кишені якусь пігулку та проковтнув її. Кров з рани відразу перестала литися, а м’язи напряглися та стали більшими.

- Добренько мене потрепав ваш вчитель, але меншого я й не очікував від Бога швидкості, хоча напревеликий жаль він не використовував увесь свій потенціал, щоб не зашкодити вам. Хоча моя шкіра набагато міцніша ніж його, тому я й живий! – Гучно кричав Кулак, бо він був оглушений та погано бачив після травми голови.

- Нам треба тікати! - Промовила Жизель.

Але Йорген вже нісся на ворога, щоб помститися за вчителя.

- Кула-а-а-ак!!!! – Закричав Йорген з яскраво палаючими червоними очима.

Хоча Кулак був поранений, погано чув та практично не бачив, але він добре відчув жагу помсти. Точки духу та всі п’ять відчуттів були пошкоджені, він був серйозно поранений, але навіть в цьому жалюгідному стані він був набагато сильнішим ніж учні.

Йорген вистрілив в нього лазером і пробив Кулака, але він вдарив Йоргена своїм кулаком по голові з такою силою, що його віднесло в стіну, а його маска впечаталася йому прямо в обличчя, він сидів в неприродній позі вмазаний в стіну під грудою металобрухту та зламаною рукою.

Поранений Кулак повторяв ім’я своєї доньки поки його забирали його підлеглі.

Жизель закричала Йоланді відступати і вони двоє взяли пораненого Йоргена, який втратив свідомість та Жизель взяла на плечі пораненого, а Йоланду яка не вміла плавати вона схопила руками та хотіла летіти, але з такою вагою не змогла тому вона бігла по воді до берегу.

Бандити вирішили не переслідувати їх, бо битва й так затягнулася і вони аж ніяк не хотіли зустрітися з героями, які могли прибути з хвилини на хвилину.

По плану замовника злочинці розділилися по трьом катерам в одному з яких був справжній багаж, один катер прямував до материка, другий на острів Лібра, а третій в невідомому напрямку.

Коли герої знайшли катери то вони були порожні, а в них були установлені заряди вибухівки, деякі герої та цивільні важко поранені.

Злочинці не залишили жодних слідів, а судно «Ластівка» було знищено та потоплене, весь екіпаж був знайдений мертвим…

Юних героїв на березі знайшов рибак, який відразу викликав допомогу.

Супергероїня Дика кішка була визнана зниклою безвісті.

Супергерой Варіор зазнав поразки в битві з Кулаком та підірвав себе, рештків не знайдено.

Пройшов місяць після інциденту, Йорген ще був госпіталізований.

Місячне світло добре освітлювало мою палату. Я прокинувся після якихось ліків, хоч зараз і ніч , заснути мені не вдається.

Йорген лежав у ліжку, весь у пораненнях і найбільший біль завдавала лише одна думка «Чому я?...Чому я підвів команду?» - тихим, слабким голосом промовив він, після чого по його щоках повільно покотилися сльози. Цієї ночі не тільки його мучили подібні думки. Жизель з Йоландою хоч і не зазнали настільки серйозних пошкоджень, але не могли оговтатися й забути те, що сталося з ними на завданні.

Зникнення Дикої кішки, поранені учні, смерть Варіора та екіпажу судна, набуло досить великого розголосу в ЗМІ. Новини постійно доїли цю історію як корову, це породило безліч теорій про зникнення Мії Грант.

Такі новини погано впливали на юних героїв, але найгірше це переносила Йоланда, адже зникла її мати.

Йорген сильно змінився Жизель відразу це помітила, вона єдина, хто намагався тримати себе під контролем і з усмішкою втішати друзів, які повільно, але вірно віддалялися один від одного.

На пошуки Мії Грант було виділено спеціальний загін, пошук був у пріорітеті. Цим зайнялися всі вільні герої та були підключені всі асоціації та агенства сусідніх міст. Директор доклав усіх зусиль і зробив усе можливе, але жодних слідів героїні не було виявлено.

Команду Дикої кішки було розформовано. Жизель, Йоланда та Йорген закінчили навчання у різних героїв, після чого стали окремими героями.

Завдання пошуку було вирішено відкласти через важливіші справи, але пошуки тривають до тепер. Йоланда навіть через тринадцять років після цих подій повністю присвячує час пошукам, містер Ендрю з розумінням дозволив їй займатися цією справою, не відволікаючись на інші завдання. Тільки при великій потребі, або екстрених викликах її долучають до завдань.

***

- Ой, здається ми забули за чай і він охолонув піду зроблю інший… - Перервала декілька хвилинну тишу Йоланда.

Але раптом передавачі на телефонах задзвеніли й подали тривогу.

У кожного жителя Великої Руїнії на телефони був встановлений додаток, який сповіщав їх про небезпеку, а героїв цей додаток сповіщав про те що їм треба когось рятувати.

- Ой, вип’ємо чай наступного разу… - Відповіла Жизель і вони вибігли на завдання.

***

Чед прокинувся від звуку тривоги на телефоні, він почував себе вже набагато краще і вирішив втекти з палати, він зламав гіпс та розмотав деякі бинти, але в кімнату якраз увійшла Медуза.

- Куди зібрався, тобі не подобається наше обслуговування? – Запитала вона і за долю секунди в Чеда полетіло десять скальпелів, від яких він легко ухилився. – Це вражає він повністю відновився після таких серйозних пошкоджень… Зрозуміло чому ним зацікавився король.

- Ви вбити мене хочете?! – Заволав він переляканим голосом. – Скільки я вже тут і що це за татуювання? – Запитав Чед.

- Ой, ти ж нічого не пам’ятаєш… Якщо коротко то на іспиті ти вийшов з під контролю, я бачила таке вперше, це називається кристалізація. Ну і ти напав на короля…

- А-а-а-а-а-а-га-а-а-а!!!! Напав на кого?!!

- Ти напав на короля Артура Утера Пендрагона і коли хотів нанести удар то впав перед ним без сил. Чомусь в тебе виросло волосся, а очі стали червоними як і кристал. І щоб такого більше не сталося темну магію твого кристалу запечатали найсильніші маги та лікарі королівства! Можеш пишатися, бо тепер тебе знає ціле королівство, а може й більше!

- Артур… Утер… Пендрагон… Маги… Кристалізація… - Розум Чеда закипів.

- О Боги, ти дуже тупий…

- Такий вже хлопець, а скільки вже я тут?

- Два тижні.

- Я склав іспит?

- Дурень, що в твоїй тупій голові коїться? Підняв на вуха все королівство і не склав іспит? Думаєш асоціація то купка дурнів? Звичайно ти склав! Але тепер до тебе прийшли гості.

- Гості?

Раптом в кімнату увійшли батьки.

- Мамо? Тату? Що ви тут робите?

- Молодий чоловіче, ми прийшли тебе забрати з цього місця… Я так і знав, що твоя ідея стати героєм є поганою! – Говорив батько Чедвіга, Теодор, досить суворо.

- Че-е-ед! – Закричала мати Чеда. – Нарешті ти прокинувся, ми як почули, що ти вже другий раз потрапив у лікарню то відразу приїхали. Як ти почуваєшся, золотце? – Щиро питала Ніколь.

- Забрати куди? Ви про що?! – Запитав Чедвіг.

Його батьки стояли на вході в кімнату коло дверей батько Теодор був середнього зросту з чорним волоссям, яке вже починало сивіти по боках. Очі його були глибоко посаджені темно синього кольору. Виглядав він втомлено через чорнезні синці під очима, які були спадковими. Він виглядав трохи неохайно та чимось був схожий на Йоргена через дурнувату щетину. В зубах він стискав цигарку, носив окуляри та за вухом в нього стояв олівець, який він часто забував зняти.

Ніколь була середнього зросту жінкою з круглим обличчям та короткою зачіскою з завитушками, волосся її було світло блакитного кольору як і очі. В Чеда був її ніс та очі, а від батька йому дісталася сивина та густі брови.

- Додому, звичайно… - Відповів батько.

- Ти вже досить постраждав, синку, ще коли ми дізналися, що на вас напала якась банда та травмували того хлопця ледь не вбивши, ми хотіли забрати тебе, але ти нас вмовив. А тепер вже крапка. Якась магія, ця зачіска, переломи та травми… Ми не думали, що навіть іспит такий небезпечний, ми думали ти сам це зрозумієш і повернешся додому та допоможеш нам з сімейним бізнесом. В тебе талант, ти природжений художник! Батько написав новий сценарій і ти допоміг би з розкадруванням для нового коміксу про «Бобра Соніка». – Говорила мама.

- Я не повернуся додому, батьку! Я не зможу стати справжнім героєм, якщо повернуся додому. Я не хочу шкодувати про це все життя, я стану героєм і для цього буду викладатися на повну.

- «Справжнім героєм» ? Ти маєш на увазі мертвим героєм?! Якщо будеш вічно стирчати в лікарнях героєм ти не станеш. Про що тут можна шкодувати? Один герой не зможе змінити нічого… Колись і я був таким дурнем як ти, але я краще знаю… Тобі краще повернутися додому і все. – Говорив батько.

- «Мертвим героєм», батьку? Ти про що? Дивись на мені немає ні єдиної подряпини, я як огірочок! Я не помру так легко!

- Синку, ти просто не бачив себе коли був поранений. Ти й справді швидко прийшов до тями після таких пошкоджень, але тобі допомогли лікарі. – Говорила мати.

- Ми робили все можливе, щоб допомогти Чеду, але його тіло саме по собі досить швидко регенерує. Це через силу його кристалу. – Раптом заговорила Медуза.

В кімнату як раз увійшли учні провідати Чеда, це був Тобі, Джон зі зламаною рукою, Шедоу, Віктор на костилях, Есмерай, Кармен зі своїм братом Луїсом, Лу, Стефанія, Мураї, Ноа та жадібно пожираючий фрукти Цинь.

- Йо, ми принесли тобі фрукти, інтернет зірко! – Закричав Ноа.

- Це ще хто? Ти їх побив та змусив носити тобі їжу?

- Ні, я вже більше так не роблю, батьку. Це мої друзі.

- «Змусив приносити їжу…»? – В голос проговорив Шедоу. – Ти що якийсь ідіот, який змушував когось щось робити?! Давай я розіб’ю твою пику, вилупку!!! – Вийшов вперед та прокричав вказуючи пальцем на Чеда Шедоу.

- Знайшовся добропорядочний, ти себе хоч бачив? Поводишся як дитина! – Говорила Кармен.

Шедоу повернувся та подивився на неї й закричав: - Не тобі вчити мене манерам, дурепо!

- Боже, перестаньте галасувати ми прийшли навідати Чеда, а не сваритися. – Говорив Луїс.

«Замовкни, бовдуре!» - Закричали обоє.

- Слухайте розслабтеся, люди, будьте простіші. – Заговорив Цинь жуючи банан.

- Слухай, мавпо, скільки ти ще будеш жерти фрукти які ми купили для Чеда?- Закричала Лу.

Чед був радий побачити нових друзів, але не знав як вмовити батьків дозволити йому навчатися на героя.

- О боги, замовкніть ви не бачите, що тут його батьки, а ви галасуєте, як школярі! – Закликала вести себе більш тихо Медуза.

- Йолоп…Ой, Чеде, ти хоч знаєш в чию команду ти потрапив? – Говорив Шедоу.

- Хто йолоп?! – Запитав Чед.

Раптом з цього натовпу витягнулася рука Джона і почулося « Я йолоп». Всі повернулися й подивилися на нього, а Цинь впав та почав реготати.

- Це не я! Я вб’ю тебе, мавпо!!! Йди сюди… - Почав бігти за Цинем Джон й вони вибігли в коридор.

- А як же мої фрукти? – Промовив Чед.

- Чому Джон назвав себе «йолопом»? – Запитав Луїс.

- Ви що не помітили, що той хлопець з бананами підняв своєю палицею руку Джона та зімітував його голос? – Заговорив батько Чеда.

- Старий, звідки ти знаєш ти ж в окулярах? – Запитав Шедоу.

- Я не такий і старий… - Поправив окуляри Тед та хотів продовжити, але його перебив Чед.

- То з ким я в команді?

- Ти в команді Темної відьми, як і я… Не пощастило нам… - Сумно заговорив Шедоу.

За декілька днів до цього

«Лише б не до Відьми, лише б не до Відьми, лише б не до Відьми…» - Нервував Шедоу та ходив кругами повторюючи одне й те саме. Всі сиділи в очікуванні результатів іспиту та списків вступників. В кімнаті відпочинку на диванах всі чекали з нетерпінням та дивилися на екран в очікуванні свого імені та команди в яку мали потрапити.

Пік – Задзвеніли колонки екрану повідомивши про результати.

Список вступників та їх команд:

Команда Просвітленого:

Есмерай Дікапріо;

Мураї Бехрам;

Цинь Чхень.

Команда Комети:

Лу Квонг;

Кармен Джексон.

Команда Хістрікса:

Луїс Джексон;

Стефанія Лісіцина.

Команда Райдужника:

Джон Перес;

Тобі Уест.

Команда Сплава:

Віктор Чорний;

Ноа Вест.

Команда Темної відьми:

Шедоу Тіль;

Чедвіг Сміт.

Всім хто не склав іспит бажаємо удачі в наступному році.

Всі учні переглянулися зі своїми новими членами команди та були не проти такого розділу, але це не можна було сказати про трьох хлопців які були розчаровані такими обставинами.

Томас Роузмен помінявся в обличчі та вогник в його очах відразу зник через те що він провалив іспит на героя. Але він швидко отямився від сумних думок та попрощався з новими друзями, побажав їм успіху та пообіцяв, що вони ще зустрінуться наступного року, після чого він вийшов з кімнати зібрав речі та відправився додому.

Рок Знатний не міг повірити, що таку талановиту людину не прийняли та вибіг з кімнати в сльозах.

Але найскладніші муки переживав Шедоу, бо найбільше в житті він не хотів у команду Темної відьми. Він впав на землю та почав кричати, а навколо нього почав розгоратися вогонь токсично зеленого кольору. Джон та Тобі були змушені вивести бідолагу та заспокоїти його.

Всі інші розділилися по командам та чекали своїх вчителів, щоб познайомитися з ними.

Шедоу застряг згадуючи це.

- А чому не пощастило? – Запитав Чед у Шедоу, який переживав ті події у своїй голові.

- Ти ще питаєш? Вона божевільна, зла відьма, вона точно поганий вчитель. – Відповів Шедоу за яким вже стояла приготувавши кулак Жизель.

- Смієш говорити про мене, нікчемо?! – Промовила Жизель та вдарила Шедоу по голові.

- Добрий день, ви батьки Чедвіга? – Заговорив входячи в кімнату директор асоціації.

- Добрий день, так, ми прийшли забрати нашого сина з цього небезпечного місця… - Відповів батько Чеда.

- Не поспішайте так, містере Сміт. Я б хотів поговорити з вами з ока на око, без цього балагану. Пройдімо за мною. – Не дав вибору директор та відразу вийшов, бо знав, що містер Сміт піде за ним.

Стоячи на балконі директор протягнув цигарку своєму співрозмовнику, той не відмовився та прийняв її підпаливши її сірниками собі та містеру Клінту.

- Що ви хотіли обговорити, пане Клінт.

- Скажу прямо. Ви не зможете забрати Чеда, бо за ним треба спеціальний нагляд, я вже доручив слідкувати за ним двом молодим героям, які в разі небезпеки повідомлять мене. Це доручив сам король Артур. Ви ж знаєте, що з такими силами як у вашого сина не жартують.

- Захисні печаті вже поставлено, думаю я зможу з ним впоратися.

- Але ви не зможете слідкувати за ним весь час. Тому ви змушені підкоритися королю, але не переживайте, я обіцяю з ним все буде добре. Хоча попрошу вас про одну послугу, вам треба держати в таємниці те, що це наказ короля, і те що за Чедом будуть слідкувати. Зробимо вигляд, що ви дозволили йому продовжити навчання.

- А якщо я відмовлюся?

- То вспливе інформація яку ви так добре приховуєте.

- Тоді в мене немає вибору, але знайте, що не варто мені погрожувати.

Теодор кинув цигарку з балкону та покинув директора, повернувшись в палату Чеда де його вже чекали друзі Чеда, які хотіли вмовити його, щоб Чед продовжив навчання.

- Ви не можете забрати Чеда! Він хоче стати героєм! – Кричали друзі.

- Добре, я дозволю йому залишитися. – Відповів він, тим самим здивував всіх присутніх.

- Батьку?! – Запитав здивовано Чед.

- Не думав, що все вийде так легко… - Заговорив Тобі звертаючись до Шедоу.

- Але ми вирішили забрати його, бо тут небезпечно! – Промовила мати Чеда.

- Пан Ендрю нагадав мені, як важливо йти до своєї мети. Я був таким самим в дитинстві як Чед…

- Слабо віриться, старий… - Пробубнів Шедоу.

Чед зрадів, що йому дозволили навчатися в асоціації та вигукнув «Ура!», після нього відразу прокричали те ж саме його друзі, а батько вже втомився від цього галасу та сказав, що навістить Чеда пізніше.

Цинь та Джон повернулися та принесли банани та залишки фруктів, після чого всіх вигнала Медуза.

- Хух, скільки галасу від твоїх друзів, а тепер НЕ СМІЙ ТІКАТИ!!! – Заговорила демонічним голосом Медуза. – Тобі треба ще трохи відпочити, а вже скоро тебе випишуть. Думаєш герої самі не розберуться зі своїми справами? Ти тільки станеш учнем героїв, тож поки будеш їм тільки заважати. – Договорила Медуза та помітила, що Чед заснув, вона закрила вікно на ключ та вийшла з палати.

Тож тепер наші герої тільки на початку свого довгого шляху, це перша сходинка на безкінечних сходинках до становлення супергероєм.