Творчі задвння Письменницького Інтенсиву VivART22

Перше творче завдання ТЗ1

Напиши коротку оповідь певного жанру.

🍁 Жанр обери серед заданих:

Детектив

Етнічне фентезі

Мелодрама

🍁 Жанри змішувати не можна

🍁 В історії головує суддя Саша Петренко

Олександр Петренко багато чого міг розповісти.

Як пройшов увесь Афганістан без жодного поранення, як згодом навчався в Юридичній Академії.

Як спочатку мріяв стати адвокатом, але потім став таки суддею. Суддею безкомпромісним, чесним та справедливим.

Як з коханою Лєнкою ходив у туристичні походи, ночами показував їй сузір’я і розповідав давньогрецькі міфи, як радів, коли народився Мишко.

Міг розповісти, як йому неодноразово погрожували, намагалися підкупити і одного разу…

Так, Олександр Михайлович Петренко, Кавалер Ордену Данили Галицького, багато чого б розповів, якби не був портретом у кімнаті свого сина.

Творче завдання 2. Чотири капелюхи.

Друге творче завдання ТЗ2

🍁 Обери одного із заданих персонажів

Щипач

Вчений-генетик

Інста-діва

Бабуся Іродіада

🍁Розкрий характер свого героя у невеличкій оповіді, не вказуючи, кого обрав

🍁 Намагайся, аби було зрозуміло, що у тебе за герой

Іринка перевірила банківські картки, біткоїни, перерахувала готівку. Чудово, на три-чотири поїздки кошти вона має. Потім вона купить собі нові джинси і навушники. А ще дуже хочеться годинничок, туфельки та шарфик. Срібні «фєнєчки» від Swarovski вона придбала минулого разу і збиралася похвалитися ними перед однокурсниками на лекції або в лабораторії. Студенти її курсу всі підробляли вечорами – хтось у лікарні, хтось у магазині. А де працює Іринка, не знав ніхто. А вона купувала собі модні дорогі речі, і казала, що має дуже круту роботу.

Вона купила квиток у вагон першого класу на поїзд Інтерсіті-плюс до Львова. Іринка завжди брала квиток на одне й те саме місце за столиком. За її спостереженнями, всі менеджери та заможні бізнесмени завжди беруть квитки на ці місця, щоб було де поставити ноутбук і попрацювати в дорозі.

Поруч із нею сів солідний чоловік у дорогому костюмі та з крутим ноутом. Іринка уважно його розглянула через затемнене скло окулярів і відкрила журнал японською мовою. Вона помітила, що чоловік повернув голову і довго дивився на ієрогліфи та на фото під статтею – на круглого хробака-паразита. Іринка вдала, що уважно читає.

Ось і ще один лох зловив гаву на японському журналі, подумала вона і вийшла на наступній станції.

Коли чоловік виявив, що в нього з руки зник перстень з діамантом і золотий годинник Rolex, а з задньої кишені штанів – товстий шкіряний гаманець, було вже запізно.

Трете творче завдання ТЗ3

🍁Обери одну із запропонованих персонажних трійок і напиши історію про цих персонажів.

Художник, муза, натурниця

Двірник, ракета, безхатько

Мухомор, лисичка, ніж

Айтішник, муха, вірус

***

— Довго ще? — запитав Натурник. — А то замерз я.

Художник відкусив шматок ковбаси і засунув пензлик за вухо.

— Розумієш, вона пішла, — сказав Художник.

— Хто? — не зрозумів Натурник.

— Муза.

— А…, то я тоді одягнуся? — Натурник натяг сорочку і підійшов до мольберта. — Ти мені такі біцепси намалював! Воу!

— Ти ж Геракл! Я старався.

— А Муза тобі для якого дідька?

— Леви не виходять. — зітхнув Художник. — А біцепси у тебе круті! У мене голова менша.

Тут на підвіконня хтось упав у сірому балахоні.

— Ти хто? — злякалися Натурник та Художником.

— Музик.

— Хто?

— Чоловік Музи. Вона захворіла, то я замість неї. Ледь відпросився.

— Музик! Ну привіт. Ковбаси хочеш? — запропонував Художник.

— А що у вас, крім ковбаси, нічого немає? — засмутився Музик.

— Е…, — промимрив Натурник. — Взагалі ми хотіли після роботи… Але якщо така справа…

І він дістав із величезної спортивної сумки літрову «Nemiroff Original».

І тут почалася така взаємодія…

На трьох.

****

Маленька лисичка Фенек живе посеред пустелі Північної Африки, куди новини доходять із великим запізненням, але вона завжди буває в курсі останніх подій, тому що вуха у неї більше за інших, а вона сама в порівнянні з ними маленька. Дуже великі вуха й виросли тому, що лисичка Фенек завжди прислухається до всього. Та й як не прислухатися, якщо у світі такі події!

Кажуть, що риба Чорний Ніж розбійничає у каламутній воді та використовує електричні розряди, коли шукає добичу, і якщо, наприклад, пірнути зараз у каламутну воду, то неодмінно потрапиш у пащу Рибі-Ножу. Лисичка Фенек не вміє пірнати, і взагалі вона ніколи не бачила каламутної води, але боїться. Дуже погано, думає вона, і прислухається далі.

А ще є ювелірна прикраса Бант-мухомор. Лежала вона під скляним прилавком, але її вкрали, бо вона дуже дратувала покупців своїм отруйно-червоним кольором у білий горошок. Не хоче лисичка Фенек собі таку прикрасу, боїться вона червоного кольору, та й ще у білий горошок.

От така вона, розумна маленька лисичка, що живе серед пустелі, що стежить за всіма подіями далеко від усіх ризикованих місць. Хитра лисичка!

***

Я сидів на березі у високій траві і дивився на море, яке в нас називали річкою, але річка повинна мати ще один берег, а я не бачив іншого берега. Може, я просто погано бачив. Я сидів і дивився на море. Потім підійшов Вірус.

— Відпочиваємо? — запитав Вірус.

— Відпочиваємо, — відповів я.

— Море сьогодні спокійне, — сказав Вірус.

— Тільки течія швидка, того я дивись усе втече.

Море в нас текло зліва направо

— Не втече, — сказав Вірус, — не хвилюйся.

І тут він мене проковтнув.

Я відчув, що він розтягнувся на траві і теж розтягнувся. Так ми лежали і розмовляли про одно, про друге, ні про що суттєве.

— Відпочиваємо? — я впізнав голос IT.

Він іноді приходив на берег ближче до води.

— Відпочиваємо, — відповіли ми з Вірусом.

— Море сьогодні спокійне, — сказав Вірус.

— Річка, — коротко кинув ІТ. Він, мабуть, бачив інший берег.

— Течія тільки швидка, — сказав я. — Того й дивися втече.

— Не втече, — сказав Вірус. — Море не втече.

— Річка, — знову заперечив ІТ і проковтнув Віруса.

Тобто, він проковтнув нас із Вірусом, бо Вірус ще раніше проковтнув мене.

ІТ лежав на траві, його пригрівало сонечко, і ми з Вірусом грілися в цьому теплі, розмовляли про одне, про друге, ні про що суттєве.

— Хто це там відпочиває? — почули ми голос на березі.

— А? Так, так… — ми відчули, як схопився ІТ.

А оскільки раніше ІТ проковтнув Віруса, а ще раніше Вірус проковтнув мене, то вийшло, що ми всі троє схопилися.

Ми звикли відпочивати на березі, але лізти в це море чи річку (або як там воно називається) ні, вибачте! Добре ІТ, йому не звикати, бо для нього, пІТона, вода одне задоволення. А як бути Вірусу, сухопутному коту, а як бути мені, бо я звичайна муха?

— Рятуйте! — гукнули ми й полізли у воду.

Усі троє.

Четверте творче завдвння ТЗ4

🍁Обери одну із запропонованих композиційних схем і напиши за нею твір.

🍁Обсяг 6 – 8 речень

1 Розв’язка – експозиція – зав’язка;

2 Зав’язка – розвиток подій – кульмінація;

3 Кульмінація – зав’язка – експозиція.

1. Ніжність.

Промені сиплються на Землю, як Сніг, і зігрівають Землю лише своєю ніжністю.

Сніг натягував на Землю шубу, кутав, радив берегтися, суворо дотримуватися постільного режиму. Що поробиш, мабуть, він, Сніг, мав на це право...

Промені ковзають повітрям, майже не сміючи торкнутися Землі. У них немає теплих шуб, у них немає мудрих порад. Вони вирішили зовсім інакше зігрівати Землю.

2. Мрія

Зупинилася Калюжка посеред дороги і чекає, щоби на неї звернули увагу.

Насамперед її, звичайно, нанесуть на мапу. Калюжка виглядатиме на мапі непогано: адже у неї такі рівні береги! Ось тут, на цьому березі, мабуть, збудують санаторій. На тому березі – порт чи ще щось.

Розмріялася Калюжка. І це зрозуміло: кожному хочеться знайти себе у житті. Але тепер Калюжка себе не знайде: вона так здійнялася в мріях, що на землі від неї тільки сухе місце залишилося.

3. Зірки

Піщинки почали дивитися в небо кожну зоряну ніч. Вони чекали на неї, дивилися в неї, як у дзеркало, і кожна піщинка легко знаходила себе серед інших, подібних до неї піщинок.

Хтось одного разу сказав піщинкам: це так просто знайти себе, варто тільки подивитися в небо і пошукати найяскравішу зірку.

Яке гарне зоряне небо. Чим яскравіша зірка на небі, тим легше жити на світі піщинці.

розв’язка – експозиція – зав’язка/зав’язка – розвиток подій – кульмінація/кульмінація – зав’язка – експозиція.

Якби я був горностаєм, я ходив би, як король, і всі би дивувалися, звідки у мене моя шуба, і всі питали б: «Скажіть, де ви купили цю шубу, хто вам її подарував?» А я ходив би у горностаєвій шубі, тому що я сам був би горностаєм, і відповідав би: «Ні, я ніде не купив цю шубу, ви ж бачите, я сам горностай». Я усім би так казав: і зайцю, і вовку... І вовку? Ні, мабуть, вовку я б не зміг таке сказати, бо він напевно зняв би з мене мою шубу...

Якби я був вовком, я б знімав шубу з кожного горностая, і з куниці, і навіть із зайця, хоча у зайця шуба дуже поганої якості, вона весь час линяє, і її ледве вистачає на один сезон. Але я все одно знімав би з нього шубу, бо я був би вовк, а вовк може собі це дозволити. Вовк може собі дозволити все, крім задоволення залізти на дерево. Вовки не вміють лазити по деревах, хоча, звичайно, їм дуже хотілося б. Але... по деревах вміють лазити мавпи, а вовки бігають землею, і їм нізащо не залізти на дерево!

Якби я був мавпою, я б ніколи не спускався на землю, я б стрибав по гілках і кричав, і верещав і жбурляв би зверху банани, намагаючись влучити в голову якомусь баранові. І інші мавпи теж верещали б і жбурлялися, і ми б змагалися, хто голосніше завищить і хто швидше влучить у барана, і раділи б, що баран не може дістати нас на дереві.

Якби я був бараном, я б ходив по полю, щипав траву, грів спину на сонечку, і міг би ні про що не думати, хоча, звичайно, є про що подумати перед новими воротами! А що це я раптом так розмріявся перед воротами?… Я ж і є баран.

Пяте творче завдвння ТЗ5

🍁Використовуючи задані прийоми, опиши наступну ситуацію:

Кілька піхотинців перебувають в окопі

🍁Користуйся одним з прийомів зображення:

сон,

спогад,

флешбек,

марення

Привезли воду. Капітан Голубєв, уродженець Самари, взяв собі до окопу тільки одну пляшку, і мозок знову підсунув йому той самий спогад: погляд дівчинки серед пісків Кандагара.

Після бою з душманами Голубєв розпаковував контейнер із флягами і побачив пуштунську дівчинку. Вона підійшла до нього і щось сказала. Звичайно ж, вона просила води. Голубєв дав їй одну флягу і поблажливо посміхнувся. Дівчинка знов щось сказала і пішла назад до скель. Флягу вона викинула на гарячий пісок. Вода з шипінням відразу випарувалася.

Зелені очі дівчинки переслідували Голубєва і в Грузії, і в Чечні, і зараз в українському окопі під Луганськом. Тільки-но він відкорковував пляшку, у горлі одразу виникав спазм, і ставало важко ковтати. Голубєв обережно зробив невеликий ковток. В цей час пролунав вибух. Щось гостре полоснуло його по серцю, і він захлинувся кров’ю...

— Що таке, Ахмате? — спитав Птах, коли їхній підрозділ зайшов на відвойовані позиції. «Птах» був «позивним» Тараса.

Ахмат Хашматі, військовий фельдшер, який уже десять років жив і працював у Сєвєродонецьку, уважно розглядав обличчя вбитого «російського».

— Ось тобі й вирвали серце, — сказав він пуштунською. — Я тебе завжди пам’ятав.

…Дванадцятирічна Фатьма виглянула з-за скелі і побачила одного з тих, хто розстрілював чоловіків у їхньому аулі. Вона вирішила підійти ближче і все йому сказати. Молодшому братові вона наказала сидіти тихо і не висуватись.

— Навіщо ти прийшов на нашу землю? — спитала Фатьма.

Той, що розстрілював чоловіків у аулі, простяг їй білу пластмасову флягу з водою. Вона взяла її і спокійно сказала:

— Коли я виросту, то вирву тобі серце.

Фатьма неквапливо пішла до скелі. Флягу вона викинула – не потрібна їй його вода. Восьмирічний Ахмат був вражений сміливістю та відвагою сестри. В його очах вона була героїнею…

***

Зустрілись якось в одній голові Сон, Спогад, Флешбек і Марення.

Сіли в окопі під однією мозковою звивиною і почали сперечатися, хто ж із них найголовніший та кого з них Людина любить більше.

— Мене, — каже Сон. — Людині завжди сниться один і той же Чупа-Чупс.

— Ні! Мене! — каже Спогад. — Людина завжди згадує один і той же Чупа-Чупс!

— Я! Я головний! — сперечається Флешбек. — Коли Людина бере Чупа-Чупс, то завжди поринає у дитинство!

— Ні! — теж сперечається Марення. — Вона марить тільки про той самій Чупа-Чупс, вона бажає тільки його і більш нічого іншого. Тож мене Людина любіть якнайбільше!

Сперечалися вони сперечалися і вирішили запитати у Людини, хто ж з них головніший та й найулюбленіший.

Зволікає Людина, думає. Любить вона і спати, і згадувати, і флешбекити, і марити. Але найбільше Людина любить Чупа-Чупси.