Нашим батькам

"Нашим батькам"

В житті кожного бувають особливі дні. Ті, про які ми згадуємо з посмішкою. Ті, про які розповідають дітям і онукам. Золоті піщинки часу. Це був саме такий день для них.

Економіка повинна бути економною. Хто, хто, а вони вміли заощаджувати. Вирахували що можуть витрачати один карбованець на день, купуючи пакет сметани, батон і дві пляшки кефіру. Відклали необхідну суму до зарплати, а на решту купили мотоцикл. Основу тієї решти складали декретні кошти. Вони були бідні, як церковні миші. Вони були молоді і закохані. Вони були щасливі!

З самого ранку йому хотілося кричати про це. Кричати в небо, що він її кохає. Бо вона така...така одна. Вона для нього і носить його дитину. Радів, ніжно, майже так, як до неї, торкаючись до свого залізного коня. Це була його перша техніка. І не біда, що потрібно дещо відремонтувати. Він перебере кожну деталь, змастить, пофарбує. Він усе владнає. Засмучувала неминуча розлука з коханою. Хвилювався, бо дружина на останньому місяці їхала захищати дипломну роботу. Але це ж ненадовго …

Квитки до Сміли вдалося придбати лише на вечірній рейс. На новий мотоцикл приладнали валізу.

- Я буду їхати потихеньку. Я буду поряд - запевняв він.

Дорога плавно спускалася до парку « Софіївка». Попереду був крутий підйом. Йому так кортіло випробувати техніку на швидкість!

- Можна я зроблю невеличке коло і хутко повернусь? - благально запитав. Можна?

Вона посміхнулась і стверджувально кивнула.

- Ти тільки нічого не бійся, добре!?

Він обігнув невеличке коло і швидко повернувся.

- Клас, у нас з тобою самий крутий агрегат!

Місто спало. Порожні вулиці бавились з зірками і тонули у світлі ліхтарів. Молодість завжди хоче випробувати межу. Він хотів розігнатися до максимуму.

- Я трішки «газану» і хутко обернусь, добре?

Повернув у зворотному напрямку і натиснув важіль газу. Мотоцикол заревів, розтинаючи темний простір. Летів, як птах. Подався корпусом вперед, майже ліг на бак, міцно тримаючи кермо. Дорога повертала праворуч. Водій накренився і скинув швидкість. Вдало здолав крутий поворот, але вухо вловило сторонній звук. Мотор застукав, апарат засмикався і заглох.

Він сказав не бійся, але їй стало страшно. Їй двадцять, на дворі ніч, під серцем найдорожче і вона сама. Де він? Що з ним? Що робити? Квиток і креслення дипломної роботи були у валізі.

Рейсовий автобус «Умань –Сміла» затримали на 15 хвилин. Мокрий і знеможений, з винуватим очима і закустраним чубом він стояв перед нею і благав: "Прости". У глибоких, як зорі, очах читав: "Простила".

Через місяць у її очах знову бринітимуть сльози. Вона обійматиме сина, а він триматиме забинтованими руками диню. Під вікном пологового будинку, вона дізнається, що коханий мало не загинув від розряду електричного струму і вкотре скаже, що не може без нього.

Через рік і три місяці вона подарує йому донечку. Він буде важко і наполегливо трудитись. Стане успішним і заможним. Він побудує не один будинок і придбає не одне авто. Він буде справедливим і мудрим. Його поважатимуть друзі і колеги. Його любитимуть діти і онуки…

Це був особливий день для них. Вони дивилися одне одному в очі і не знали, що чекає їх в майбутньому, але вірили в любов. Вони ще не знали, як раптово може спотворити життя важка хвороба, скувати тіло, відібрати мозок...

Тоді під вікнами пологового будинку він не міг уявити, що ця тендітна дівчинка, колись буде підіймати його на руки, як дитя. І вона не знала який важкий хрест підготувала доля. Не уявляла, що перекладатиме його, як дерев’яну ляльку і плакатиме над кривавими ранами.

Таке не можна уявити. Таке не можна забути. Таке можна відчути. Таке навчає любити…

Чужих батьків і чужих дітей не буває. Нехай кожна літера цієї розповіді стане одою вдячності до наших з вами батьків.