КАЗКА

Жив собі Хемінґвей з бабою у синього моря. А баба вредна, просто край. Одного разу й каже:

- Вийди-но, Хемінґвею, в море та злови поїсти, бо в мене вже черево до хребта прилипло.

Закинув він утретє сіть і спіймав одну тюльку-моргульку: хвостик золотий, плавці срібні.

Схопив ножа й давай тюльці голову пиляти, потрошити щоб, зна.

- Не пиляй мене, Хемінґвею, моргає тюлька, я тобі що хочеш, зроблю.

- Нічого мені не треба, от хіба подвійний дайкірі.

Відпустив її, прийшов до баби, а та зла сидить.

- Спіймав, каже, рибку і викинув. Дала мені подвійний дайкірі, я один випив, а другий тобі приніс.

- Дурний ти, каже, Хемінґвею, ще й прицюцькуватий. Іди знову до тюльки.

І так вона ганяла його, поки не дійшло до розбитого корита.

Бабі це, звісно, настрою не додало і стосунки сильно зіпсувалися. Що він потім не ловив, не тішили її ні креветки, ні устриці. Тоді написав він про це оповідання, а гонорар відддав бабі, але не допомогло.

Якось уранці встав Хемінґвей, підійшов до вікна, подивився, як слони гору Кіліманджаро бивнями хитають, всміхнувся скупо й пустив собі кулю в лоба.

Відтоді в народі й співають:

Ой-вей, Хемінґвей,

кого любиш, вибирай...