Зміст
  • Пролог
  • Пригода Перша. Дівочі посиденьки - 1. Гендерна кріза
  • 2. Шукачка пригод
  • 3. Тікай з городу!
  • 4. Жертва обставин
  • 5. Темне волохате ЩОСЬ
  • 6. Дзеркальна пастка
  • 7. Перший хлопець на селі
  • 8. Іменем залізних бікіні!
  • 9. Не за планом
  • 10. Аста ла віста, бейбі!
  • Пригода 2. Буферна зона - 1. Поява богині
  • 2. Айдол
  • 3. Возз'єднання родини
  • 4. Рояль в кущах
  • 5. Скаржтеся на це своєму депутатові
  • 6. Пан або пропав
  • 7. Goodbye, Moonmen
  • Пригода 3. Велика та жахлива - 1. Маски та ролі
  • 2. Врятувати рядового Пампушку
  • 3. Резиденція зла
  • 4. Конфлікт самців
  • 5. Нова пані старої столиці
  • 6. Примарні спогади
  • Пригода 4. Ох вже ці магічні академії! - 1. Світло науки
  • 2. Педагогічний талант
  • 3. Ціна знань
  • 4. Біжи, ельфе, біжи!
  • Пригода 5. Звездарик - 1. Мотиви та рішення
  • 2. Космічна одіссея
  • 3. А за журбинкою журбинка
  • 4. Броунівський рух
  • 5. Машина судного дня
  • 6. Алконафти
  • 7. Імперія завдає удару у відповідь
  • 8. Невідома довбана ХРІНЬ
  • 9. Найзліші злодіяння злого двійника
  • 10. Чорна дірюка
  • 11. Хуйло і в космосі хуйло
  • 12. Задірюківські ліберальні опозиціонери
  • 13. Скільки кацапові унітаз не показуй — все одно куди попало сратиме
  • Пригода 6. Недоліки досконалості - 1. Пропозиція, від якої неможливо відмовитися
  • 2. Прихована загроза
  • 3. Корпорація змов
  • 4. Відволікаючий маневр
  • Пригода 7. Мізки! - 1. Вони «просто заблуділісь на учєніях!»
  • 2. Видіння
  • 3. Апокаліптична сюїта
  • 4. Дзеркальник
  • 5. Кара божа
  • 6. Шукачі мізків
  • Пригода 8. Мультивсесвіт божевілля - 1. Тиха стежка
  • 2. Срака наближається
  • 3. Журба та бентега
  • 4. Набутий героїзм
  • 5. Рибка до рибалки пливе
  • 6. Яке їхало, таке й здибало
  • 7. Пан або пропав
  • Епілог
  • 5. Нова пані старої столиці

    Розкішне кольє, що колись прикрашало груди Ліли, немов за помахом чарівної палички перетворилося на припаси і гарного коня, який віз на своїй спині всі наші речі і час від часу — Мілу. На жаль, більше ніяк коней ми використовувати не могли, оскільки ніхто з нас так і не навчився їздити верхи, а воза на продаж, як на зло, ні в кого не знайшлося. Тому наші шанси наздогнати Еммі зі свитою були гнітюче малі.

    Все стало зовсім погано, коли ми дісталися тих самих Сутінкових Печер, де застали тільки попелище та пару мисливців, що жили неподалік. Ті, в свою чергу, за кілька монет вказали напрямок, в якому рухалася помічена ними за два дні до цього група з дев'яти вершників. Про те, куди і навіщо вони поїхали, ми не мали найменшого уявлення, тому шанси на успіх стрімко зменшувалися.

    Погіршувала наше становище ще одна раптова обставина: на жаль, я не була Обраною, яка місяцями безперервно скаче верхи по Іншосвіттю, ще й в шкіряних штанях, які не натирають і спітніла срака від них не смердить. Тому від типових проблем, пов'язаних з жіночою фізіологією, дітися було нікуди. Що кумедно, це правило стосувалося й Міли теж! І так вже сталося, що торкнулося воно нас фактично одночасно. От же яка несправедливість! А деяким при потраплянні в інший світ дістаються і порушення законів фізіології, і незламні магічні здібності, і досконале володіння всіма видами зброї, і небачена сила, і апгрейд зовнішності до левелу, як мінімум, «топ-модель», з натовпом красенів на додачу!

    Загалом, до всіх наших бід тепер додалися і два тіла, які синхронно скиглили, хапалися за живіт і мріяли про пігулку знеболювального.

    — Як ти, люба? — співчутливо поцікавився Євген, сівши поруч під час привалу.

    — Таке відчуття, ніби я вагітна їжаком, — простогнала я, вткнувшись носом в сорочку чоловіка.

    — Тобі б не завадило, — зітхнув Євген, поплескавши мене по плечу.

    — Народити їжака?! — гикнула я, від несподіванки закашлявшись.

    — Не зовсім, — посміхнувся Євген. — В сенсі, не їжака.

    — Знайшов час! — фиркнула я і спробувала встати, але чоловік сильніше обійняв мене і не пустив. — Жень, ну думай, про що говориш! Які зараз діти? Ми, між іншим, зі світу в світ подорожуємо!

    — А до того, як подорожували? — наполягав мій любий.

    — А до того були весілля, ремонт, і грошей на пологи накопичити не встигли, — насупилася я.

    — А після того, як помандруємо? — не вгамовувався Євген.

    — А після того подивимося, коли це саме «після того» настане.

    Невідомо, до чого б дійшла уже звична суперечка, якби Асуна, стрибнувши нам на руки, не почала точити кігті об наші коліна і наполегливо нявкати, активно вимагаючи уваги.

    — Ну що трапилося? — запитала я у кішки, почухавши пухнасте підборіддя.

    У відповідь Асуна зістрибнула з колін і, нявкнувши, пробігла трохи вперед, вказавши на місто, що виднілося вдалині.

    Це поселення урбаністичного типу не вселяло нам особливих надій, але там хоча б можна було зняти кімнати на пристойному заїжджому дворі, помитися і відпочити. Тому ми, не замислюючись, попрямували туди.

    Ось тільки з відпочинком нам, на жаль, не пощастило! Вирішивши, на свою голову, трохи оглянути місто, перш ніж шукати заїжджий двір, ми вийшли до старовинного замку — як виявилося, королівського. І біля воріт цього самого замку, догризаючи мотузку, стояв прив'язаний до стовпа уже знайомий нам напівпекельний єхидний кінь!

    Такий шанс не можна було втрачати. Тому ми з Мілою залишилися вартувати біля воріт, а Євген і Влайд побігли до найближчої платної стайні, де залишили нашого жеребця з усіма пожитками (крім, хіба, коштовностей Ліли, які Міла завжди тримала при собі).

    — Ну що ж, вперед! — скомандувала я, коли Євген і Влайд повернулися.

    Схрестивши пальці на удачу, ми минули ворота і попрямували територією замку. Що дивно, нас ніхто не зупиняв, навіть не підійшов, щоб спитати, хто ми і якого дідька тут забули! Така вільна обстановка в королівському замку чимало насторожувала і свідчила або про те, що на нас тут чекали, або про те, що трапилося щось таке, що місцевим жителям не до контролю за дисципліною. Причому настільки, що четверо абсолютно незрозумілих людей і кішка можуть спокійно пройти куди завгодно, аж до тронної зали.

    — І запам'ятай, дорогенький, не кажи більше дурниць! — почули ми вже знайомий нахабний голосок, що доносився з-за зачинених дверей. — До речі, що за ім'я в тебе таке, Веніамоній? Дурне ім'я для короля. Тож тепер ти будеш Віником!

    Ми відчинили двері саме вчасно, щоб побачити, як зажурився голова держави, почувши своє нове «поганяло». Сама ж зірка програми, чи то пак Еммі, фривольно сиділа на підлокітнику м'якого оксамитового трону, закинувши ногу на ногу.

    — Ви тут взагалі всі якісь ні на що не здатні, — продовжувала дівчина, спершись об плече старого монарха. — Державні справи вести не вмієте, послів сусідньої держави належним чином прийняти не здатні, тонкощів військової стратегії не знаєте, навіть суперечки купців, які приходять до вас на суд, самі вирішити не можете. Ось що б ви робили, якщо б я не прийшла? Розвалилася б без мене вся держава!

    — Пані Обрана, — несміливо промовив молодий чоловік, з острахом наближаючись до трону. — Я вас тут запитати хотів, а ви до нас надовго?

    — О, Люська, здоров! — посміхнулася героїня.

    — Кронпринц Олексюлін, пані...

    — Не вередуй, Люська! — перебила Еммі, зістрибнула з підлокітника трону і, хитаючи стегнами, підійшла до кронпринца, щоб виписати йому щигля. — І що це означає, «надовго»? Скільки вийде, стільки й побуду! Скоріш за все, посиджу з вами, поки мої принци між собою не розберуться та мене не поділять.

    — Та хіба досі не поділили? — здивовано вигукнула Міла, не замислюючись, видавши нашу присутність.

    — О, день добрий, яка несподівана зустріч! — вигукнула Еммі, зарозуміло помахавши нам рукою. — Та не вийшло поділити.

    — Але ми ж були біля Сутінкових Печер, і там...

    — Ну так, ми билися там з чудовиськом, — підтвердила Обрана. — Але під час битви настав дуже небезпечний момент, коли один з моїх вірних коханих повинен був загинути. Я не змогла вирішити, кого з них я люблю більше, і по кому буду більше сумувати, тому втрутилася в битву і сама вбила чудовисько легким помахом своєї тендітної руки. На жаль, вони не оцінили мою доброчесність. А коли я запропонувала припинити сварки і жити втрьох — розсердилися ще більше. В результаті вони вирішили, що вирушать кожен в свій шлях, щоб знайти і поодинці убити якесь жахливе чудовисько. І той, хто зробить це першим, повернеться в те село, з якої все почалося, де і візьме мене за дружину. Тож вони поїхали. І таке рішення їх влаштовувало — вони більше не сварилися, навіть за руки трималися. А бард, слідуючи за ними, співав таку красиву пісню про любов під блакитним місяцем!.. Загалом, так я залишилася удвох з Дуською, але і вона незабаром мене покинула. Пару днів тому моя бойова подруга зрозуміла, що чекає на дитину... як вона сказала — від барда. І ще для чогось додала, що так, точно від барда, а якщо він раптом народиться з вампірськими іклами або ельфійськими вухами, то це все — кров її бабусі та прадідуся. Тому я залишила її виношувати дитину в милому живописному селі, а сама рушила далі, поки не дісталася до столиці.

    Зарозуміло задерши носа, Обрана продефілювала перед вищою аристократією в шкіряних міні-шортиках і короткому фіолетовому корсажі. Останній, треба сказати, залишав відкритим живіт і ледь прикривав пишні груди, які все норовили з нього вискочити.

    — І добре, що дісталася, бо тут такий бардак був... відразу видно, що мене всі потребували, наче повітря! Але я вже тут навела лад, поставила всіх недолугих дворян на місце і показала, як треба керувати королівством! Правда, Вінику? — хамськи перепитала Еммі.

    У відповідь монарх безсило застогнав. А я тільки й змогла, що здивуватися: як це її тут за подібні витівки досі не стратили?

    Я нічого не знала про цього старого. Можливо, він був кровожерливим тираном, диктатором та інтриганом. Можливо, на його руках червоніла кров сотень немовлят, яких він особисто приніс в жертву Сатані в пориві старечого маразму. Але навіть якщо так, все це не мало значення: зараз я відчувала до нього тільки жалість. Щиро, по-людськи.

    Зробивши глибокий подих, я дістала з кишені дзеркальце і, підійшовши до Еммі, спрямувала його на неї.

    Тієї є секунди дівчина зникла у спалаху яскравого світла, який дзеркальце втягнуло в себе — немов молоко через соломинку. І я, закривши кришку, дивилася на непоказну плоскогруду дівчину в пошарпаному платті, яка без тями лежала на мармуровій підлозі тронної зали.

    — Дякую вам... — несподівано прошепотів старий король. Підійшовши до нас, він потиснув кожному руку, не втримавши сльози, що прокотилися по щокам. — Дякую…

    Я не стала йому нічого говорити, просто підтримала його посмішкою. Зрештою, він пережив щось дійсно жахливе — особисте знайомство з великою та жахливою Мері Сью!

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.