Зміст
  • Пролог
  • Пригода Перша. Дівочі посиденьки - 1. Гендерна кріза
  • 2. Шукачка пригод
  • 3. Тікай з городу!
  • 4. Жертва обставин
  • 5. Темне волохате ЩОСЬ
  • 6. Дзеркальна пастка
  • 7. Перший хлопець на селі
  • 8. Іменем залізних бікіні!
  • 9. Не за планом
  • 10. Аста ла віста, бейбі!
  • Пригода 2. Буферна зона - 1. Поява богині
  • 2. Айдол
  • 3. Возз'єднання родини
  • 4. Рояль в кущах
  • 5. Скаржтеся на це своєму депутатові
  • 6. Пан або пропав
  • 7. Goodbye, Moonmen
  • Пригода 3. Велика та жахлива - 1. Маски та ролі
  • 2. Врятувати рядового Пампушку
  • 3. Резиденція зла
  • 4. Конфлікт самців
  • 5. Нова пані старої столиці
  • 6. Примарні спогади
  • Пригода 4. Ох вже ці магічні академії! - 1. Світло науки
  • 2. Педагогічний талант
  • 3. Ціна знань
  • 4. Біжи, ельфе, біжи!
  • Пригода 5. Звездарик - 1. Мотиви та рішення
  • 2. Космічна одіссея
  • 3. А за журбинкою журбинка
  • 4. Броунівський рух
  • 5. Машина судного дня
  • 6. Алконафти
  • 7. Імперія завдає удару у відповідь
  • 8. Невідома довбана ХРІНЬ
  • 9. Найзліші злодіяння злого двійника
  • 10. Чорна дірюка
  • 11. Хуйло і в космосі хуйло
  • 12. Задірюківські ліберальні опозиціонери
  • 13. Скільки кацапові унітаз не показуй — все одно куди попало сратиме
  • Пригода 6. Недоліки досконалості - 1. Пропозиція, від якої неможливо відмовитися
  • 2. Прихована загроза
  • 3. Корпорація змов
  • 4. Відволікаючий маневр
  • Пригода 7. Мізки! - 1. Вони «просто заблуділісь на учєніях!»
  • 2. Видіння
  • 3. Апокаліптична сюїта
  • 4. Дзеркальник
  • 5. Кара божа
  • 6. Шукачі мізків
  • Пригода 8. Мультивсесвіт божевілля - 1. Тиха стежка
  • 2. Срака наближається
  • 3. Журба та бентега
  • 4. Набутий героїзм
  • 5. Рибка до рибалки пливе
  • 6. Яке їхало, таке й здибало
  • 7. Пан або пропав
  • Епілог
  • 8. Невідома довбана ХРІНЬ

    — Як на мене, це вже зовсім звездець, — нервово захихотіла я.

    — Ні, люба, тобі не догодиш! — цинічно хмикнув Євген. — Спочатку ти скаржишся на те, що інопланетяни, які прилетіли з іншої галактики — гуманоїди із зовнішністю типових земних топ-моделей. І ось перед тобою стоять вже інші інопланетяни — які на цей раз виглядають як абсолютне чорті шо... але ти знову чомусь незадоволена.

    — Може просто тому, що для одного дня якось забагато зоряних загарбників?! — заволала я, люто вчепившись у футболку чоловіка. — Скільки можна, га? Мене вже відверто задовбало, що цей чортів крейсер захоплюють частіше, ніж Марув їздить до Москви!

    — А що поробиш? — знущально посміхнувся мій любий і, випустивши мої пальці, не менш знущально обійняв мене і погладив по голівоньці, яка перегрілася від надлишку маразму навколо.

    — З мене годі, — проскиглила я, вткнувшись носом в худорляві груди коханого. — Я хочу просто лягти на диван, взяти в рота цукерку, згорнутися калачиком, обійняти котика і піти в світ ілюзій.

    — Тоді всі претензії до твоєї кішці, яка звалила в невідомому напрямку, — знизав плечима Євген.

    Тим часом в парі метрів від нас стояла група прибульців, які розмахували перед носом у імперців гарматами, що нагадували скульптури з натурального кишечника. Власне самі прибульці не сильно від своїх гармат відрізнялися! По суті, ми мали задоволення споглядати триметрових тентаклемонстрів, що випускали на і так вже загиджену підлогу калюжки зеленого слизу.

    Мова цих гір пульсуючого м'яса нагадувала булькання шлунків, в які запхнули щось дуже погане. Отже, зрозуміти, про що ж вони говорять, було трошечки, зовсім краплиночку складно! Тому всі дії щодо виконання вимог загарбників зводилися до: «стояти тихо, не рипатися і пересуватися в той бік, в який вказує яке-небудь масивне щупальце».

    Зрозуміло що така стратегія не могла вважатися ефективною і загрожувала вкрай високою ймовірністю отримати в область лоба розряд бластера від не дуже терплячого монстрика. Але, на щастя, з'явилося щось на кшталт надії на краще! Вповзаючи в кімнату, один з прибульців завіз візок з приладом у вигляді коробки, утиканої лампочками і проводками. Через пару хвилин інопланетянин натиснув на кнопку, і коли прозвучало чергове булькання незрозумілої мови, перед нашими очима з'явилися голографічні субтитри, які спливли в декількох сантиметрах від підлоги біля інопланетян:

    «Вітаємо вас, огидні! — повідомив напис. — Ми — представники великої раси ХРІНЬ, які прибули сюди з краю всесвіту, щоб завоювати вас і отримати в свої щупальця чарівне дзеркало, яке дозволить нам згодом поневолити не тільки цей всесвіт, а й інші світи! Ви ж можете спілкуватися з нами завдяки розробці світила нашої науки, професора Глюкозіна. Це — універсальний перекладач, який розпізнає будь-яку мову і виводить її через голографічний проектор у вигляді субтитрів».

    — Зараз вгадаю: грошей на озвучку в них не вистачило, тому задовольняємося фан-сабом? — пробурчала я. На щастя, мої слова не дісталися до перекладача. — І, до речі, ще одне ім'я з аптеки. Та що у них за всесвіт такий?!

    — Отже те, що їм теж потрібне дзеркало, вас анітрохи не турбує? — здивувалася Міла.

    — Ти так говориш, ніби вони за сьогодні перші, кому воно потрібно.

    — І то правда.

    А тим часом діалог імперської родини з ХРІНЬями тривав. Загалом, він мало чим відрізнявся від діалогу імперців з гном’ячим генералом, хіба що ролі помінялися і ніхто не намагався нікого облапати. Особисто мене в усьому цьому радував той незначний факт, що всі сторони абсолютно про нас забули: гному й імперцям було не до того, а ХРІНЬі й поготів про нас не питали. Я навіть почала сподіватися, що вони перестануть звертати на нас увагу. І тим самим дадуть можливість непомітно звалити, попередньо вирубивши Мілу ударом по голові, щоб уникнути зайвих обурень з її боку.

    Аж раптом мої плани зруйнувалися, немов той будиночок, який ельфятко недавно будувало з конструктора. А виною всьому був ельфійський капітан, який увійшов до кімнати разом з солдатами ХРІНЬів. Правда ось «увійшов» — це занадто сміливо сказано, бо «вповз рачки» значно краще відображало реальність! Схоже, ніжний ельфійський організм так і не зумів впоратися з наслідками гном’ячого бухлішка. Капітан хитався, раз у раз норовив завалитися набік, невиразно бурмотів, намагався наспівувати щось про Марусю, мати, в'язаний жилет і золоті куполи, а на додачу ще й, схоже, збирався перемістити вміст шлунка на підлогу.

    Найсумнішим виявилося те, що ця «хода» була аж ніяк не головним, що відрізняло цю істоту від капітана, з яким нам довелося мати справу! Схоже, обчищаючи п'яного полоненого, гном’ячі солдати трохи перестаралися: колись імпозантний ельф тепер нагадував не просто бомжа. Перед нами повз натуральний житель каналізацій, який носив одну і ту ж сорочку останні двадцять років. Штани ж, імовірно, зникли десь між першим і другим десятиліттям, і відтоді не знайшлися.

    — Це і є та сама велика сила алкоголю, про яку говорив генерал Спінофлекс? — цинічно насупилась я, і Євген вкотре ткнув мене ліктем під ребро.

    З якоїсь загадкової причини павуче чуття підказувало мені, що з організмом, який перебуває в такому стані, діалогу не вийде. Цей факт мене чимало порадував, бо зменшував імовірність того, що хто-небудь схаменеться і безсовісно нас здасть.

    ...Але, як я вже казала, мої плани зруйнувалися, наче конструкторний будиночок ельфятка! Причиною всьому став все той же ХРІНЬ, який привіз перекладач. Просунувши щупальця між «кишками», які утворювали його тіло, він дістав невеликий пістолет і вистрілив у капітана! Міла вже навіть встигла трагічно охнути, перш ніж зрозуміла, що стріляв ХРІНЬ дротиком, що влучив точно в праву сідницю. А три секунди потому ельф, вже будучи тверезим наче скельце, дивився на всіх переляканими очима і сором'язливо натягував сорочку вниз, намагаючись прикрити піструнчика.

    Отямившись від першого шоку, Міла квапливо зняла з себе накидку і дбайливо віднесла її майбутньому свекрові. Той, в свою чергу, зрадівши немов блаженний, що на власні очі побачив ангела, швидко пов'язав її на стегнах. Після цього капітан не те щоб відчув землю під ногами, але піднятися з підлоги зумів, і навіть більше — знайшов у собі сили сказати:

    — Спасибі тобі, Міло! Я радий, що віддаю сина в такі добрі, турботливі та сміливі руки.

    На що принцеса, мати її за печінку, додумалася бовкнути у відповідь:

    — Не варто подяки! Я ж тому і почала подорожувати по іншим світам, бо хотіла допомагати всім і кожному, чим зможу.

    І перекладач, щоб його, вловив ці слова і вивів субтитрами ХРІНЬовською мовою!

    Чи варто казати, що після подібного про нас не тільки згадали, але і зацікавилися? І якщо гноми з імперцями про це вже знали, але забули, то ХРІНЬі, почувши таку цікаву інформацію, підбадьорилися і тепер дивився на нас, як Альф на котиків. Недовго думаючи, на нас наділи наручники і повідомили, що ми тепер — дуже цінні екземпляри. Правда ось, боюся, коли з нас витягнуть всю можливу інформацію, а потім допитливо проведуть розтин, свою цінність ми відчутно втратимо.

    «Нам потрібен код доступу до кімнати з дзеркалом!» — з'явився напис голографічними субтитрами, коли головний ХРІНЬ щось вимогливо забулькав.

    — Ні за що! — гордо відрізав капітан.

    «Ми заплатимо злитками в формі коричних булочок з чистого іридію», — запропонував прибулець.

    — Я не продам свою честь! — вигукнув ельф з ще більшим патосом, квапливо ловлячи пов'язку, яка мало не спала.

    ХРІНЬі задумалися. Схоже, гордий дух капітана їх щиро вразив, і вони не знали, як його зламати, оскільки гном’ячого алкоголю в них не було. Ймовірно, саме тому кілька наступних секунд минули за запеклою нарадою. А потім той самий ХРІНЬ, що привіз перекладач, знову запустив руку всередину свого кишковоподібного тіла, і витягнув звідти другу гармату. На цей раз стовбур був трохи масивніше і довшим, за формою ж нагадував футуристичний бластер з трешових фільмів про космос. Булькнувши наостанок, ХРІНЬ спрямував його на капітана та вистрілив.

    Зрозумівши неминучість смерті, ельф гордо випнув груди і героїчно прийняв розряд! Але чомусь при цьому не впав замертво.

    — Може, ця штука зламалася? — припустив Влайд, навіть не намагаючись зобразити занепокоєння за життя капітана.

    Однак те, що сталося через хвилину, показало: гармата таки робоча!

    Зігнувшись навпіл, капітан закричав і схопився за живіт, а потім... став у позу ластівки?

    Моя щелепа бовталася десь на рівні колін, поки я спостерігала за ельфом, який граційно танцював «Лебедине озеро», не звертаючи уваги на пов'язку, яка таки злетіла зі стегон. Артистично змахнувши руками, капітан підстрибнув, і з грудей у нього вилетів згусток світла, який перетворився на маленьку грудочку слизу. Пролетівши дугою, грудочка гепнулася на підлогу і почала розростатися, поки капітан, усвідомивши дійсність, в істериці кинувся за своєю пов'язкою на стегнах.

    Грудочка тим часом збільшувався, тягнулася вгору, набирала форму і скоро вже мала виразні людські обриси. Ще через хвилину вуха витяглися, шкіра з фіолетовим відтінком вкрилася мужнім волосяним покривом, а з макітри вилізла біла шевелюра.

    — Ну, день добрий! — глузливо привітався організм, самовдоволено схрестивши руки на грудях. Зухвалі фіолетові очі дивилися на нас поглядом королеви, яка вступила в купу коров'ячого лайна.

    Однак пальма першості серед найбільш виразних поглядів належала капітанові, який дивився на свого фіолетового двійника! Що примітно, двійник стояв гордо і самовпевнено, абсолютно не турбуючись про відсутність на стегнах пов'язки.

    «Ми створили злого двійника капітана! — повідомили субтитри, коли ХРІНЬі знову забулькали. — Він володіє всіма знаннями оригіналу, але при цьому є істинним лиходієм! Тепер вам нікуди не подітися. Ви можете мовчати, але двері кімнати з чарівним дзеркалом все одно будуть відчинені. Отже, злий двійник, негайно веди нас в заповітну кімнату і покажи дзеркало!».

    — Так, звичайно! — зухвало хмикнув двійник капітана.

    Стусаном під зад він виштовхав нас чотирьох з кімнати... опісля розвернувся і, змахнувши бластером для більшого залякування, зачинив двері!

    — Вам цікаво, що я роблю? — посміхнувся двійник капітана, кричачи ХРІНЬям, що стояли за дверима. — Ви, напевно, забули, що я справжній лиходій, так? І це стало вашою фатальною помилкою! Тому що я дійсно лиходій і не збираюся бути чиїмось підручним. Тож я вирішив зрадити вас, захопити корабель і слідувати своїм цілям.

    — Що, знову цей нещасний корабель захопили?! — простогнав Влайд.

    — І що ж ти збираєшся робити, любий поганчику? — поцікавилась я.

    — Я поки що не придумав, — зізнався двійник з не меншим ентузіазмом. — Але це питання скоро буде вирішено. А поки виконуйте мої накази.

    — А ми-то йому навіщо?! — заволала я, в той час як злий двійник капітана, теліпаючи своїм великим бластером, погнав нас вперед коридорами корабля.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.