СПЕКА, ДОЩІ, ВЕСІЛЛЯ

На здоров’я тому,

хто у цьому дому.

На погибель ворогам,

що завидують нам!

(народна пісня)

(26.07.2014 – 29.07.2014)

1

А знаєте, що енергозбегігаючі технології – зовсім не нова ідея? Одна із найважливіших вимог до сучасного будівництва – низька теплопровідність стін. Щоб житловий будинок влітку «тримав» прохолоду, а взимку – тепло. Так от, у Боднарівці (Чемеровецький район, Хмельницька область) ця проблема була вирішена, ще коли наші бабусі пішки під стіл ходили. Хати будували… з болота! І землі, тобто. Робили заміс, додавали тирси, формували блоки (трохи більші за сучасні цеглини) сушили на сонці і складали стіни, скріплюючи за допомогою глини. Приїжджаємо влітку до бабусі – благодать…

У кожному дворі має бути пес і кіт. Адже саме їм, за легендою, Бог лишив хліб, який не цінували люди.

Головне – не розсердити мешканців функціонального житла. Проклинають у нас рідко, але з фантазією. Найстрашніше «побажання» – «Шоб ти вочима сцяв!».

Водночас, люди дуже добрі, привітні довірливі. Так, хату, якщо господарі «на території», але за межами подвір’я, прийнято не засувати, а «присувати», залишаючи ключ у замку. До дверей літньої кухні ще мітлу приставляють. І це має сенс – щоб відвідувачі двері даремно не відчиняли і мух не напускали.

Спекотними літніми днями найкращим відпочинком є риболовля… руками. Збруч міліє, риба ховається під корчами біля берега – тут і беруть її за жабри тепленькою (тобто, холодненькою). Основна проблема – ти не бачиш що хапаєш, орієнтуєшся на дотик. І жаб не раз так витягували! Саме тому відмовилася вчитися цим премудростям, брррр…

Акації давно відцвіли і село вкрилося важкими прозорими пелюстками спеки. Цієї неділі виходить заміж моя двоюрідна племінниця Віта. Ми приїхали ще четвер, 24, адже підготовка до весілля – окремий вид родинної комунікації. Жіноцтво жваво обговорювало хто яку сукню одягне. І всі сподівалися, що дощу не буде. Хоча й, це виключно в руках нареченої – точно не буде, якщо вона запросить на весілля пса і кота. Та не просто так, а за звичаєм, з дружками й поклонами! Між іншим, це діє – я от запрошувала, і до шлюбу йшла сонечком!

2

Весілля в неділю, а в суботу увечері – вінки. Перш за все, Віта занесла Руслану (своєму нареченому) власноруч вишиту сорочку, яку він одразу вдягнув. Ще вона мала запросити на весілля його батьків і додати: «Дозвольте від завтра казати до вас «мамо» і «тату».

Потім «всьо слєцтво» прийшло додому до нареченої і почалася торгівля. Дружки принесли барвінок, який саме нарвали в лісі на вінок, і дружби платили їм за нього. Ото сміху було, коли один почав по гривні докидати! Всі питали де він здибав банкомат, який видає такі дрібні гроші. Потім дружки шили молодій віночок (листя барвінку нашивали на білу стрічку), поклали його на хліб (туди встромили ніж, ще свічку можна) і весь вечір стерегли, поки для решти молоді – смішки, гульки та застілля. Дружбам молодого вкрасти віночок не вдалося, довелося торгуватися ще й за нього. Тим часом дружби молодої та її сусіди зробили браму «тризубом» («короною»), а дівчата прикрасили усе стрічками, кульками, квітами.

Старші ходили навколо, приглядалися, а коли все було готове – закликали молодь вечеряти.

Звісно, що наша семирічна «дівка» теж була на вінках! Радусі дуже сподобалася велика біла лялька у витонченій сукні, яку зачепили на браму. Закономірно, що попросила купити їй таку ж. Я мужньо поборола спокусу тихенько відчепити гарну іграшку…

Ще Радусі не давало спокою питання: «А чому завтра молодій і молодому треба щось дарувати? В них обох шо, День народження?»

3

У неділю раненько небо затулилося хмарами і вмило просохлі за вчора дороги. Хати в Боднарівці переважно не надто високі, тому спросоння здавалося, що грім гримів просто над вухом, і туди ж лився дощ. На щастя, «ранні гості довго не бувають» – швиденько виглянуло сонечко.

Прийшли ми раніше, щоб усе бачити. Ясно, що і сукня, і наречена були краси неймовірної. Першу зливу сліз викликало традиційне «розчісування» коси рідними. Чому в лапках? Бо зачіска вже зроблена, тож по-справжньому «орудувати» гребенем не рекомендувалося.

Нині, мамуню, нині

розчеши косу мені,

білими рученьками,

дрібними сльозоньками.

Як я із вами жила,

то я вас не просила,

а тепер я вас прошу:

розчешіть косу русу…

Так співали і татові, і сестрі (у Віти є молодша – Ілона), і бабусям-дідусям, і хресним. До речі, були там не лише бабусі, але й прабабуся Ніна!

Сумну «нуту» перебив прихід нареченого. Як годиться, Руслана тримали під руки дві світилки, а сам він ніс два калачі, зв’язані вишитим рушником. Один дружба з різкою, другий з короваєм. Що таке різка? Велика вишнева гілка, прикрашена стрічками і квітами. Якщо дружба прорветься з нею на подвір’я і запхає її у найвищий комин, молоду забирають без викупу.

Звісно, гості з обох сторін стояли щільно! Віту лишили в хаті, браму «перегородили» червоною стрічкою та столом. Всі слухали, як гостроязика Ілона продає Руслану сестру, додавали свої репліки. Горілку, принесену родичами молодого, ґанили нещадно: неміцна («вода»), мало («нема чим навіть воко закапати»). Перший раз вивели замість Віти хлопця з тюлем на голові та лялькою в руках – «які гроші, така молода», потім Віта виставила ногу з дверей, бо вимагали «хоч показати чи та молода є». Врешті дружба з різкою прорвався на подвір’я і закріпив свій цінний вантаж під дахом (на найвищий комин драбини не вистачило), Ілона добре сховала вторговані гроші (більше 1000 грн) і до Руслана вийшла Віта.

4

Поклонилася з дружками – і по гостях! Вони мали перецілувати кожного, хто прийшов.

Потім дійство перемістилося до хати. Старостам пов’язали рушники, хресним – широкі стрічки через плече, батькам і молодим – великі букети. Дружбам знову довелося платити – коли дружки їм букети чіпляли.

Посадили найближчих родичів з короваями і – «Молода пара просить благословення перший раз»… Треба було кланятися кожному, а тоді цілувати: рука – хліб – рука. Молодих у відповідь цілували в чоло. Потім ще булі церемонія на подвір’ї – зі святою водою, пшеницею і неодмінним биттям посуду. Випроводили.

Як на мене, найскладніше, коли йдеш до шлюбу – нікого не пропустити (люди вздовж дорогу дивляться на молоду з дружбами і молодого з дружками, кожному треба кланятися тричі) і не озирнутися (не можна, а ззаду весь час кличуть).

Дороги від дощу розмокли, довелося вибирати куди ступати. Ще встигли помилуватися «боями без правил» – якісь двоє вар’ятів зчепилися, саме коли весілля попри них ішло.

Нарешті церква. Жінки мужньо вистояли всю церемонію на високих підборах, дружки з дружбами тримали ікони та корони, мами стелили рушник… Жаль було Віту – її священик і до дверей водив, і на коліна ставив, і в хустку її закручувала свекруха… Руслан взагалі виявився Володимиром. Ну хрестили його так! А гості спершу аж стерпли – який Володимир?! До того ж духота. Та ще й отець, за моїми відчуттями, довше вітав (аж двічі!), ніж вінчав.

Нарешті вийшли з храму і поїхали святкувати.

Радусі розповіли, що завтра знову йдемо на весілля до Віти. Вона: «А шо, Віта вже за другого чоловіка буде виходити?»

5

Дороги, поки тривало вінчання, висохли. Сонце пряжило неймовірно. Весільний почет здалеку кидався в очі: кільканадцять автомобілів і два автобуси. Все прикрашене, веселе!

Минули Боднарівку, потим Гусятин Хмельницької області. Кинувся в очі пустий постамент, де до цьогорічного «ленінопаду» ще скнів забутий усіма пам’ятник Леніну. Наречені зробили кілька фото на мості через Збруч. От і Тернопільська область.

Святкували у ресторані «Едем» в селі Чабарівка. За першим столом музики традиційно організували збирання грошей на хлопчика/дівчинку, були і «гірко», і віночки пісень. «Нехай поцілує тьоща свого зятя/зять свою тещу» звучало найчастіше! Радуся довго дивилася на те все, а тоді спитала: «А чому «Гірко!» кричать не тільки молодим?»

Після столу більшість жінок перезулися у зручніші капці. Забава була дуже файна, танцювали від душі. Я кілька разів босоніжки мало не згубила, ото була б Попелюшка ІІІ на весіллі! (Друга ж «У джазі тільки дівчата».) Пропустила від сили п’ять танців. Хоч свідки наполягають, що тільки три.

Ми з чоловіком навіть брали участь в танцювальному конкурсі! І це при тому, що танцює Саша… не ідеально. Усім учасникам музики дали псевдоніми, ми були «Тарзан і Наташа Корольова». Цікаво: це вважати компліментом, чи навпаки? Звісно, не виграли, але надурілися (вальс, танго, ламбада, полька, рок-н-рол). Родичі аплодували як божевільні! Нашу поразку Саша прокоментував так: «Тарзан гарно танцює тільки за гроші».

Оскільки весілля було у вузькому (200 людей) родинному колі, я перегуляла зі старими і молодими. Перетанцювала! Діалект у нас такий… А що? Половину родини не бачила хтозна-скільки, половину ще стільки ж часу не побачу… Наша Радуся теж не сиділа, але перед північчю її «вирубало» і решту весілля дитина спокійно проспала в машині, ми стерегли її по черзі.

Після другого столу музики організували новий конкурс. Шістьом дівчатам дали завдання обійти гостей і принести 5 гривень. Потім – чоловічий годинник. Далі – по черзі: краватку, сорочку, ремінь, взуття, штани. Їм довелося одягнути це все на себе. А потім ті хлопці, які дали дівчатам штани, танцювали з ними. Так, лише у плавках і носках! Найхаризматичніше виглядав староста Володимир (старост двоє). Довгий вишитий рушник через плече чудово виконував функцію міні-тоги, все вийшло пристойно і дуууже смішно!

«Перегуляли вельон», посміялися, поплакали – і додому!

6

Наступний день (понеділок, 28.07) – попрАвини. «САмі свОї», стиль одягу – вільний. Віта уже в звичайній сукні, але на голові та хустка, яку свекруха вчора зав’язала. Сіли їсти.

На мотоблоці з прицепом під’їхали перЕбрані. – хлопці, переодягнуті нареченою й дівчатами, дівчата у ролі нареченого та хлопців. Була і різка (з будяка, зі стрічками, як належить). Знову браму перегородили стрічкою, але цього разу якось швидко усі опинилися на подвір’ї

Притягнули балію, застелили капою, посадили туди Віту з Русланом чоловіки почали підкидати їх. Потім настала черга мами молодої, її тата, сестри. Далі «відсиділи» (і відкричали) по черзі батьки молодого. Під кінець «вище хати» підидали Ілону. Відірвали балії ручку, Саша (батько нареченої) сміявся: «Не буду мав в чому прати!»

А колись підкидали не в металевій балії (бо її не було ні в кого ще), а в дерев’яному кориті. Молодших. А старших носили вулицею на драбині!

Традиційно на третій день весілля (прИдане) молода переходила жити до молодого. Вулицями урочисто несли подушки, посуд, курий… Саме курИй, так у нас кажуть!

Але наші молодята поки що житимуть вдома у батьків Віти, тому ми третього дня не чекали і повернулися у Гримайлів відсипатися.

Згадуючи це весілля, я ще кілька днів наспівувала і пританцьовувала:

На здоров’я тому,

хто у цьому дому.

На погибель ворогам,

що завидують нам!

Многая літа Віті та Руслану! А для нас – «Гірко!»