Зміст
  • І
  • І

    — Я вже втомилася Хардін весь час проводить у своєму офісі, а мені ще й потрібно прибирати святковий стіл після гостей ти ба наче я тут одна в будь-якому випадку дякую що зателефонувала мам люблю тебе.

    Ребека розлючена бігала по дому, адже їй довелося прибирати після гостей, а це вона не любила понад усе.

    На задньому фоні працював телевізор щось говорили про музику у якомусь новому ток-шоу де запрошують різних зірок таке їй не дуже подобалося, але можна було раз на рік послухати як подкаст, адже більше не було чим зайнятися.

    Ребека та Хардін зустрічалися разом вже майже три роки і кожного разу вона жалілася психологу на те що вона вже втомилася від стосунків, але більше нічого не хотіла робити.

    Вже був початок січня Хардін завжди в цей період проводив доволі багато часу в офісі постійно говорячи що Дуже багато роботи перед відпусткою, але це вже навіть і не хотілося слухати.

    Але вона навіть й не знала що він збирався освідчитися їй перед Різдвом яке вже минуло він забув чи може й ні.

    І знову телефонний дзвінок.

    — Алло!

    — Привіт люба я вже скоро буду вдома.

    — Хардіне я втомилася від тебе від того що ти цілими днями десь тиняєшся я навіть не впевнена що ти в офісі.

    Ребека навіть і не здогадувалася що мала рацію, адже її хлопець тинявся по клубах з колегами зо ставши свою дівчину вдома на самоті.

    Він різко кинув слухавку.

    — От козел. Крикнула в слухавку, але її вже ніхто не чув.

    Вона дістала з холодильника відкорковану пляшку вина і червона мов кров рідина полилася в бокал.

    Умостившись зручно на дивані Ребека потроху пила вино доки не побачила дно пляшки в цей момент вона відчувала себе щасливою.

    — Гуляти так гуляти. Сміючись кричала вона.

    Не встигла відкоркувати ще одну пляшку як почула звук відмикання дверей це був Хардін трохи стомлений та п'яний.

    — Ребеко що з тобою?

    Ледве тримаючись на ногах п'яним голосом промовила: — Розважаюся, а що мені вже й цього не можна?

    — Мила давай я відведу тебе у ліжко маєш кепський вигляд.

    — Стули свою пельку я зловила… кураж…кураж….

    Вона відчула наче всередині неї щось ожило за довгий час їй хотілося чогось тваринного вже була готова накинутися на Хардіна, але не встигла прийти до тями як була вже в ліжку.

    Ця ніч тривала наче вічність прокинувшись вона майже нічого не пам'ятала або не хотіла щось згадувати Хардін щось бурмотів собі під ніс вона сіла біля нього схилила голову йому на плече вона взяла його за руку вона була такою теплою наче літнє сонце у його обіймах вона була наче під ковдрою.

    — Пробач… Я трохи перебрала вчора.

    Він мовчки дивився на неї.

    — Мені потрібно на роботу побачимося ввечері.

    Ребека сиділа в червоній піжамі з оленями й дивилася як Хардін йде вона могла його зупинити, але не зробила цього натомість вирішила прийняти гарячу ванну й піти до свого психолога.

    — Я вчора зірвалася й мені дуже соромно за те що Хардін бачив мене такою…

    — Ребеко якщо Хардін є вашою проблемою, то не вихід її позбутися чи не так?

    — Але…але я не можу так вчинити.

    — Я вас розумію, але у вас є інший вихід…

    Її перервав телефонний дзвінок і вона вийшла з кабінету залишивши Ребеку на одинці з думками.

    Глянувши на годинник вона згадала про зустріч з мамою і поспіхом почала збиратися.

    — Вибачте міс Маєр, але мені потрібно бігти чи можемо перенести сеанс?

    — Звісно люба!

    Ребека вибігла з кабінету на ходу пила каву та намагалася викликати таксі.

    Убер цього разу підвів її як ніколи, адже ні один таксист не міг прийняти замовлення вона вибігла на дорогу з криками — Таксі! Таксі!. Раптом зупинилося жовте авто і на вигляд приємний чоловік запитав її — Куди прямуєте?

    — На Роу - Стріт 9.

    — Сідайте!

    — Дякую!

    Щоб потрапити за адресою таксисту довелося об'їхати пів кварталу, щоб звернути на Роу - Стріт, а там потрібно було проїхати ще один квартал.

    Ребека сиділа й тривожно дивилася на годинник їй хоча б раз у житті хотілося приїхати вчасно, але на жаль їй це не було дано.

    — Дідько! Ви можете швидше їхати я запізнююся.

    Таксист поглянув на неї косим поглядом — Вибачте міс, але ми не можемо швидше рухатися.

    Вона скривилася мов цитрина знову таки поглядаючи на годинник й прекрасно розуміла що повинна бути на місці вже як десять хвилин.

    — О Боже! Ми колись приїдемо.

    — Вже близько. Ось ми на місці з вас двадцять баксів.

    Ребека повільно дістала готівку з гаманця й простягнула таксисту двадцять доларів.

    Їй здалося що це було забагато, адже зазвичай таксі коштує до п'ятнадцяти доларів, але це не так сильно її хвилювало.

    Ребека забігла в кафе у якому домовилася зі своєю мамою про зустріч. Роздивляючись серед жирних американських свиней ніяк не могла знайти свою маму й зненацька їй приходить повідомлення «Вибач люба, але я спізнюся трохи десь на хвилин п'ятнадцять» Їй аж легше стало невже цього разу не вона спізнилася раптом в око потрапив вільний столик до якого вона швидко направилася, щоб його ніхто не зайняв.

    Пройшло вже п'ять хвилин потім десять і ось вона вже хотіла телефонувати матері, але вона вже стояла посеред кафе Ребека підвелася та помахала їй.

    — Привіт рідненька давно не бачилися.

    — Привіт мам!

    — Що там в тебе нового останній раз коли тобі телефонувала ти була якась засмучена.

    Ребека сиділа й перебирала руками їй не дуже хотілося розповідати про психолога і про те що вона вже втомилася від Хардіна.

    — Та то все нерви

    — Але ти можеш мені довіритися я ж бачу що щось не так

    — Гаразд мені здається що Хардін втрачає до мене інтерес й ще так багато навалилося що мені довелося піти до психолога.

    Мати її уважно слухала та вже наперед все аналізувала. — Послухай навряд чи ти йому не подобаєшся може це все через його роботу тобі просто потрібно розслабитися й відпочити десь далеко від дому без Хардіна.

    — Але я думала що навпаки потрібно більше часу проводити з коханим.

    Вона на неї подивилася й на її обличчі з'являлася усмішка.

    — Дорогенька вам потрібно відпочити одне від одного якщо ти будеш з ним постійно, то звісно йому набридне перед тим як я піду скажу одне змусь його тебе воліти та думати лише про тебе.

    Ребека знала що їй потрібно все дуже добре обміркувати.

    — А ти що вже йдеш так швидко.

    — Пробач, але у мене дуже важлива зустріч до того я тут з тобою вже пів години.

    — Ой дійсно напевно я поїду додому бувай рада що зустрілися відколи ти знайшла собі нового кавалера ми з тобою стали дуже рідко спілкуватися.

    — Донечка не засмучуйся знай що мама тебе завжди любить. Вона нахилилася й обійняла Ребеку.

    Попрощавшись вони розійшлися у своїх справах…

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.