Зміст
  • Енурез
  • Енурез

    Енурез.

    Енуре́з (лат. enuresis) — активний, повний, мимовільний і неусвідомлений акт сечовипускання, який найчастіше відбувається уві сні та не зумовлений порушенням анатомії сечових органів. (Вікіпедія)

    - Що тут відбувається?! - голосом схожим на скрегіт терпуга по металу запитав начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна генерал-майор збройних сил України увірвавшись у приміщення медпункту. – Ну?! Я вас питаю! – гаркнув він побачивши скривавлене і заплакане обличчя ліцеїста, медсестру, яка саме витирала йому кров із розбитого носа і розгублені обличчя завуча із виховної роботи та декількох вчителів.

    - Як тебе звати, синку? Хто тебе образив? - зовсім іншим, лагідним голосом звернувся він до хлопчика не дочекавшись відповіді від дорослих. На обпеченому обличчі начальника з’явилися посмішка. – Хто посмів? Ти мені шепни на вушко, а я розберуся, - начальник присів біля дитини навпочіпки, гладив по голові розглядаючи синець під оком і розбиті набряклі губи. Було видно, що дісталося хлопчику добряче. – І не плач, ти ж ліцеїст. Вивчишся, станеш військовим. Все владнається, - продовжував заспокоювати хлопчика начальник невдоволено дивлячись на натовп вчителів і завучів які уже не поміщалися у невеличкому приміщенні медпункту.

    - Ну, то ти скажеш мені, хто тебе побив? Кажи, не бійся, - продовжував умовляти хлопчика начальник.

    - Мене правильно побили, - заговорив хлопчик тоді, коли начальник уже втратив надію почути від нього хоча б слово. - І я не ліцеїст. Я не достойний бути ліцеїстом. І військовим ніколи не стану, - прошептало дитя розбитими губами і знову заплакало.

    - Та що ти таке говориш? – розгубився начальник ліцею. – Не кажи так. Хто тобі вбив у голову цю дурницю?!

    Він звівся на ноги, вказав завучу на двері і вийшов у коридор. - Та що тут відбувається, чорт забирай? Хтось мені пояснить нарешті!!!? – голосом повним люті і роздратування звернувся він до завуча і декількох вчителів, що вийшли за ним.

    - Пане начальник, хлопчика звати Сашко. Розумієте, у нього енурез, - почала збиваючись розповідати завуч. – Він мочиться у ліжко, у ночі. Тому діти постійно дражнили його. Казали, що сцикунам, вибачте, таким як він, у ліцеї не місце. І у війську теж. А сьогодні, точніше учора, - продовжувала завуч помітно хвилюючись і збиваючись, - точніше цієї ночі, щось сталося. І діти, які сплять з ним в одній кімнаті, його побили.

    Під час розповіді завуча, шрами від опіків на обличчі начальника поступово темніли, наливалися якимось небаченим досі, вишневим кольором, його єдине здорове зряче око палало від люті, і нарешті начальник не витримав, і вибухнув:

    - То хлопця цькували постійно!? Чому ви, - він вказав ціпком на присутніх вчителів, - нічого не зробили для його захисту?! Чому, я вас питаю?!!!

    - За усієї поваги, пане начальнику, - втрутився у розмову вчитель математики. – А що ми могли зробити? Так, звісно дітям говорили, що Сашко не винен, що це хвороба, що він колись неодмінно вилікується. Але ж це діти, вони жорстокі. І часто не розуміють, наскільки жорстокі.

    - То потрібно було приклади приводити правильні. Розповісти, що навіть ця неприємна хвороба не заважає людині бути героєм, вправним військовим, - наполягав начальник.

    - Які такі приклади? – розгублено переглянулися педагоги.

    Останніми своїми словами начальник їх відверто спантеличив.

    - Т-а-а-а-а-к, - протягнув начальник ліцею. - Зрозуміло. Доведеться мені самому братися за справу. Збирайте усіх дітей у актовій залі. Через півгодини я їм прочитаю лекцію.

    - Лекцію?! – розгубилася завуч. – Але це не можливо! Сьогодні ж заходи… У нас уже все сплановано. До хвилини. Запрошені люди. Телебачення…

    - Які ще заходи? – невдоволено скривився начальник ліцею.

    - Ну заходи, - благально дивлячись йому в очі протягнула завуч. – Заходи до Дня перемоги у війні із “Скорпіонами”. Сьогодні ж річниця. Чергова.

    - Справді? - весело оглянув себе начальник ліцею. – А я то думаю, чому це я зранку у парадну форму вирядився. Ну от і чудово! Не переживайте. Лекція якраз і буде про війну із “Скорпіонами”. Усе по плану. Значить так, - по військовому чітко, карбуючи кожне слово почав віддавати накази начальник. - Журналістів не впускати. Гнати в три шиї не звертаючи уваги на їх белькотіння про перешкоджання журналістській діяльності. Під мою відповідальність звісно. Перед запрошеними високими гостями вибачитись і сказати, що заходи із технічних причин перенесені на інший день. Моя лекція призначена лише для вух ліцеїстів. Це моє рішення і воно не обговорюється! - гаркнув він прямо в обличчя завуча випередивши її спробу заперечити. - Я сказав лекція, значить лекція!

    ****

    Тримаючи однією рукою за руку Сашка, іншою спираючись на ціпок начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна піднявся сходами на сцену у актовій залі.

    - Доброго дня, панове ліцеїсти! – привітався він зі сцени.

    - Доброго дня, пане начальнику Київського військового ліцею імені Івана Богуна! – відповіло йому декілька сотень дитячих голосів.

    - Вітаю вас із черговою річницею перемоги у війні із прибульцями із сузір’я Скорпіону!

    - Дякуємо-о-о-о! – зал знову наповнився дитячим багатоголоссям. У приміщенні була чудова акустика і дитяче “Дякуємо” не стихало близько хвилини. Командуючий стояв на сцені тримаючи Сашка за руку, купаючись у дитячих голосах і думав, - Чому ці, такі невинні на погляд діти, здатні на таку жорстокість?

    - На сьогоднішній день на честь цієї визначної перемоги у нашому ліцеї були заплановані заходи, продовжив він дочекавшись поки у приміщенні стихне луна. – Але я змушений був їх скасувати, через прикрий інцидент про який щойно дізнався. Упевнений, ви усі чудово розумієте, що я маю на увазі. Так, це систематичне цькування і побиття вашого товариша. Це неприпустимо для ліцеїста, майбутнього військового, майбутнього захисника вітчизни і цілої планети. Можливо той хто це зробив підніметься і пояснить мотиви свого вчинку?

    Зал мовчав.

    - Розумію, разом бити і цькувати когось одного безпечніше, ніж прилюдно визнати це. На це потрібна сміливість, - нарешті перервав тишу начальник ліцею.

    - Я не боягуз, - нервово підхопився довготелесий русявий юнак. – Я не боягуз і не стукач, на відміну від цього сцикуна, - презирливо вказав він на Сашка. – І я готовий відповісти за все.

    - Я його знаю, - згадав начальник ліцею розглядаючи юнака. - Здається восьмикласник. Бунтар. Гарний спортсмен. Лідер. Постійно порушує дисципліну. Розуміє, що підвівшись кинув йому, начальнику, виклик. Бореться за свій авторитет. Міцний горішок. Але нічого. Впораюсь.

    - Похвально, похвально, - вголос відповів начальник ліцею. – Але по-перше, Сашко не стукач. Він відмовився розповідати хто його бив і ображав. І по-друге, за що ж молодий чоловіче, ви збираєтесь нести відповідальність? Наскільки я зрозумів, ви вважаєте свої вчинки правильними? Чи ні?

    - Так, - вперто дивлячись в очі начальнику підтвердив юнак. – Я вважаю таким як Сашко не місце і нашому ліцеї.

    - Аргументуйте, будь ласка.

    - Наш ліцей готує людей, які у майбутньому стануть військовими. Стануть захисниками. Ви самі сказали. Курс на якому я навчаюсь взагалі набраний із дітей військових які загинули захищаючи Землю від інопланетного вторгнення. Від цих чортових рептилій із сузір’я Скорпіона. А кого зможе захистити цей сцикун?! Та таких як він навіть до війська не беруть!!! То чому держава повинна витрачати на нього гроші?! – закінчивши промову юнак тріумфально оглянув зал.

    Зал звісно не плескав у долоні, але відчувалося, що ліцеїсти підтримують його.

    Ну, по-перше ваш товариш не сцикун, - жорстко відповів начальник ліцею. – Ця хвороба, на яку страждає ваш товариш, називається енурез. Ви ліцеїст, юначе, і як щойно вірно зазначили, держава витрачає на вашу освіту значні кошти. Тож розмовляйте грамотно. А по-друге, хто вам сказав, що людина, хвора на енурез не може бути військовим, не може бути героєм, не може бути захисником? Юначе, чому мовчите? Я задав вам питання, хто вам сказав, що людина, хвора на енурез не може бути військовим? Звідки у вас такі дані?

    - Ну, - юнак був трохи спантеличений. – Ну, це всі знають.

    - Всі знають? – начальник посміхнувся. – Чудовий аргумент. Але непереконливий.

    - А у вас інші дані? – перейшов у наступ восьмикласник. – Ви знаєте героя, військового який хворів на цей, на енурез?

    Начальник усміхнувся. Ліцеїст вважав, що переміг начальника у цій словесній дуелі, але молодий і недосвідчений юнак навпаки потрапив у пастку, яку той підготував для нього.

    - Звісно знаю. І не одного. Їх тисячі. Усі, хто кував перемогу у війні із рептиліями із сузір’я Скорпіона.

    У залі запанувала тиша. На нього з подивом дивилися не лише сотні дитячих очей, а і увесь педагогічний колектив. За виключенням двох його заступників які воювали під його командуванням.

    - А ви? – нарешті не витримав восьмикласник.

    - І я теж. Я ж теж воював. І навіть орден маю, - начальник вказав на невеличкий шматок сріблястого металу, який поблискував на парадному кітелі. - Я теж, як ти кажеш сцикун.

    - Ви, ви жартуєте? – не витримав один із старшокласників у передньому ряду.

    - Ні. На жаль ні. Зараз, діти, я вам розповім справжню історію війни із прибульцями із сузір’я Скорпіона. Сашко, іди сядь у зал, на вільне місце. Тобі теж варто це послухати. А мені принесіть стілець. Нога болить. А розповідь буде довга.

    ****

    Дванадцять років тому у Сонячній системі несподівано з’явилися кораблі інопланетян. Прибульці без жодних спроб переговорів, без оголошення ультиматумів здійснили спробу захоплення нашої планети. Вони намагалися висадити десант на Землю, і це їм навіть спочатку вдалося, але частину їх транспортних кораблів нам вдалося знищити, а десант уже добивали авіація і частини спецпризначення. Решта флоту прибульців повернулася назад. У свою планетну систему. Та всім було зрозуміло, що це лише перепочинок. Війна лише почалася.

    Під час відбиття вторгнення захист планети вівся розрізненими силами. Загальної системи оборони не було. Об’єднаної армії планети Земля теж. Кожна країна мала свої збройні сили і окреме командування. Та і далеко не всі країни мали військово-космічні сили чи хоча б технології, які б дозволили їх створити. Відсутність єдиного керівництва і координації дій призвело до великих, невиправданих втрат. Тому після відбиття атаки керівництво провідних країн зрозуміло, що прийшов час домовлятися і створювати спільні сили під єдиним командуванням. Я звісно не був присутнім під час перемовин, але гадаю вони проходили приблизно так.

    ****

    - Шановні присутні, радий повідомити, що я прибув на зустріч не з порожніми руками, - звернувся Президент України до керівників інших країн. – Українські вчені розробили і успішно випробували технологію гіперстрибку. Також їм вдалося прослідкувати куди саме повернулися вцілілі кораблі прибульців. За даними, які я маю, у сузір’я Скорпіона. Теоретично це нам дасть можливість не чекати повторного нападу, а нанести удар у їх лігво і знищити ворога. Але не все так просто.

    - Так, спеціалісти НАСА підтверджують, що прибульці прилетіли із сузір’я Скорпіона, - долучився до розмови Президент США. – А от що стосується технології гіперстрибка… Я так зрозумів саме з нею виникли проблеми? Мої спеціалісти стверджують, що ця технологія ще занадто сира і до її практичного втілення ще дуже далеко.

    - Розумієте... - не поспішаючи і обмірковуючи кожне слово почав відповідати Президент України. - Технологія випробувана. Ми посилали супутники до Зоряної Системи Альфа Центавра і повертали їх назад. З безпілотними апаратами проблем не виникало. А от із живими організмами… Ось тут дійсно проблема. Ні, миші і собаки поверталися живими. Але у такому стані… Потім декілька днів приходили до тями під наглядом ветеринарів. Але наші військові уже розпочали набір добровольців. Вони згодні ризикнути.

    - Що ж ситуація вимагає кардинальних дій, - після декількох хвилин роздумів погодився президент США. – Я теж розпочну консультацію із своїми військовими.

    - І я теж, - відгукнувся прем’єр-міністр Великобританії.

    - Мої військові теж приймуть участь, - запевнив президент Франції.

    - Мої теж, - піднявся голова Китайської народної республіки.

    - І мої…

    - І мої…

    - І мої…

    ****

    Після вдалих перемовин лідерами космічних країн було сформовано Об’єднані сили і прийнято рішення атакувати ворога прямо у його зоряній системі. Україна теж делегувала свої військові кораблі до складу Об’єднаних сил. Одним із них командував я. Крейсером “Максим Кривоніс”. Номінальним командуючим Об’єднаними силами вирішили призначити Генерального секретаря ООН. Щоб нікому не було образливо, - начальник ліцею криво посміхнувся. - Вчені запустили декілька розвідувальних супутників, до сузір’я Скорпіона, отримали інформацію про ворожу планету, командування розробило план і ми отримали наказ на вторгнення. План був хороший. Але він передбачав, що ми з'явимось у сузір’ї Скорпіона несподівано, як сніг на голову, (хоча вчені запевняють, що на ворожій планеті снігу не буває) зробимо залп, максимум два залпи і все. Але несподіванки не вийшло. Нас чекали. Мабуть вони засікли наші розвідувальні супутники. А можливо просто логічно чекали відповіді на свій напад. Тож коли ми з’явилися у сузір’ї Скорпіона то зустріли шалений опір. Звісно, ми знищували їх кораблі, а деякі із наших кораблів прорвалися на орбіту і зробили декілька залпів знищуючи її мешканців і ворожі об’єкти. Але не цього ми очікували плануючи операцію. Ми хотіли випалити цю планету, перетворити її на кулю із застиглої магми. Тож витративши боєзапас екіпажі кораблів здійснювали гіперстрибок у рідну Сонячну систему, поповнювали боєзапас і поверталися. Поверталися. Поверталися. Поверталися... Один, два, три, чотири рази…

    Начальник ліцею замовк і мовчав декілька хвилин згадуючи. Було видно, що спогади даються йому нелегко.

    - Тут потрібно пояснити, - нарешті продовжив він. - Гіпрестрибок завдає руйнівного впливу на організм людини. Навіть один гіперстрибок валить людину з ніг. Буквально. Тому, хто не відчув на собі його впливу навіть приблизно неможливо уявити, що випало на долю екіпажів військових кораблів. У людській мові відсутні слова за допомогою яких можна описати усю ту гамму відчуттів які відчуває людина після гіперстрибка, але я спробую. Після гіперстрибка тобі здається, що тебе збив автомобіль, ти відходиш від наркозу, а на додачу у тебе похмілля. Усе одночасно. Ти не відразу можеш сфокусувати зір, зрозуміти де знаходишся, м’язи зводять судоми і ти не можеш контролювати свої рефлекси. Тебе нудить і на додачу у тебе відбувається неконтрольований акт сечовипускання і випускання калових мас. У всіх. Без виключення. Вам ще смішно, юначе? - начальник звернувся до восьмикласника.

    Той густо почервонів, не зумів витримати його погляд і схилив донизу голову дивлячись у підлогу.

    - Смішно? Ні? Ну то я продовжу. Коли корабель повертався назад, через півгодини, годину, хтось із членів екіпажу, той хто найперший приходив до тями передавав на базу прохання завантажити боєзапас, вчені розраховували координати таким чином, щоб кораблі по прибутті у ворожу планетну систему не відразу опинялися у гущі бойовиська і у екіпажу був час хоча б частково відновити сили і здатність приймати рішення. Для того, щоб добровільно наважитися на повторний стрибок потрібно було мати неабияку мужність. А цих стрибків як я уже говорив був не один і не два...

    Начальник ліцею знову на деякий час замислився.

    - До речі, всередині корабля у цей час перебувати я б нікому не радив, - знову продовжив він розповідь. - Ви знаєте, що відбувається із рідиною в умовах невагомості?

    Начальник адресував питання залу. Тепер уже усі декілька сотень ліцеїстів схилили голови.

    - Правильно, - продовжив начальник не дочекавшись відповіді. - Вона збирається у кулю і літає. А тепер уявіть, що відбувається у невагомості, коли усіх членів екіпажу одночасно знудило? І не один раз до речі. Уявили? А тепер додайте сюди неконтрольований акт сечовипускання. Теж усіх членів екіпажу. І теж не один раз. Про випускання калових мас я промовчу. І про запах...

    Начальник ліцею знову на деякий час замовк. Зробив ковток води, ретельно закрутив кришечку на пляшці, поставив її на стіл і продовжив.

    - Об’єднані сили під час операції втратили дві третини кораблів. Із двадцяти двох космічних кораблів, які військово-космічні сили України делегували до Об’єднаних сил, вціліло лише вісім. Із них шість отримали пошкодження. Битва була жахлива. Але такі втрати були саме через вплив гіперстрибка на стан людського організму. Вцілілими кораблями було здійснено по шість стрибків до ворожої зоряної системи. По шість стрибків, чорт забирай! – начальник ліцею вдарив кулаком по підлокітнику крісла. - І по шість додому, у рідну Сонячну систему. Разом дванадяцять разів, - уже тихішим голосом додав він.

    Помовчав, заспокоївся і через хвилину продовжив.

    - Врешті решт ми знищили флот прибульців і випалили ворожу планету. Як і планувалося. Дощенту випалили. Потім, коли вцілілі кораблі повернулися ніхто із членів екіпажів жодного корабля не могли самостійно відкрили люки і покинути корабель. Тому рятувальні команди розрізали корпуси і виносили нас. Рятувальники були зодягнуті у костюми біологічного захисту, але не тому, що боялися зараження від інопланетних речовин чи мікробів, як це потім пояснили журналістам, а тому що він нас, від тих кого вся планета наступного дня називала героями, про кого згодом напишуть книги і знімуть купу дурнуватих фільмів, тхнуло гірше ніж із міської каналізації.

    Але найгірше було попереду. Виявилося, що після такої кількості стрибків організм втрачає здатність керувати своїми рефлексами. І у учасників цієї битви продовжувалися неконтрольовані акти сечовипускання і випускання калових мас. Навіть під час церемонії нагородження Генеральним секретарем ООН спеціально започаткованим орденом “Стрибка” ми усі були у памперсах. Так, так молоді люди, у памресах. Ну, що цікава історія? Ви і досі вважаєте, що людина хвора на енурез не може бути героєм? Захисником?

    - Але чому про це ніхто ніколи не розповідав? - запитав тремтячим дитячим голосом ліцеїст із четвертого ряду.

    - Розповісти, що служба у військово-космічному флоті зробить тебе сцикуном? – начальник ліцею гірко розсміявся. – Ні, така реклама армії не потрібна.

    - І ніхто так і не вилікувався? - цього разу питання задав восьмикласник.

    - Ми всі лікувалися у найкращих військових клініках світу. Проходили тривалу реабілітацію. Частині допомогло. А частині на жаль ні.

    Діти мовчали і обдумували отриману інформацію.

    - У вас ще є питання? - звернувся начальник ліцею до аудиторії.

    - Ці опіки у вас на обличчі. Ви їх отримали під час битви?

    - Так.

    - Це рептілоїди пошкодили ваш корабель?

    - Ні, - заперечливо похитав головою начальник ліцею. - Банальне замикання електропроводки. Добре, що воно сталося під час останнього стрибка. Коли ми уже повернулися у Сонячну систему. Ну, якщо у вас більше нема питань, то я мабуть піду.

    Начальник ліцею важко піднявся із крісла, спустився зі сцени і повільно рушив між рядів до виходу спираючись на палицю і відчутно накульгуючи.

    - А ви? Ви вилікувалися? - кулею в спину наздогнало його питання майже біля вхідних дверей.

    Начальник ліцею зупинився перед виходом і не обертаючись до залу відповів:

    - Здається так. Останні чотири роки мене енурез не турбує. Але все рівно, збираючись у подорож, я завжди кладу у валізу набір памперсів, - переступив поріг і нарешті зачинив за собою двері.

    ****

    Для службового користування

    Прим. №1

    Начальник головного військово-медичного

    управління Міністерства оборони України Головному лікарю військово-лікарської комісії Міністерства оборони України

    У зв’язку із побічною дією гіперстрибка на організм людини пропоную рекомендувати лікарям, що входять до складу військово-лікарських комісій, не вважати захворювання на енурез підставою для визнання військовослужбовців непридатними до несення служби у частинах військово-космічного флоту Збройних сил України. Дану рекомендацію вважаю за необхідне доносити до лікарів в усній формі, без внесення відповідних змін до Положення про діяльність військово-лікарської комісії та Порядку проведення військово-лікарської експертизи і медичного огляду військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу в Збройних Силах України.

    Романько П.М. 14.05.2018 р.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Тетяна Птаха
    06.12.2021 21:05
    До частини "Енурез"
    Тема гіперстрибка стала особливо цікавою після прочитання збірки "hyperjamp", і я з задоволенням прочитатла ще одне оповідання на цю тему. Перше, що кинулось в очі- назва, чомусь очікувала або якусь саркастичну оповідку, або взагалі текст, де енурез означає зовсім інше, ніж його визначення у вікіпедії. Але прочитавши оповідання, розумію що це найкращий варіант, цікаво, повчально, змушує замислитись, особливо корисно буде тим, хто має схильність до подібних цькувань та знущань над людьми, що мають певні відхилення в інтелектуальному чи фізичному розвитку
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше