14.

Отримавши ін’єкцію знеболювального Роман плаваючи на хвилях блаженної дрімоти, із усієї сили намагаючись не провалитися у сон. Після чергової ін’єкції біль відступив, тож користуючись цим він намагався обміркувати ситуацію. Йому поки що вдалося обманути поліцію і лікарів, але він розумів, що так довго продовжуватися не може. Лікар скоро зрозуміє його гру, зрозуміє, що він симулює амнезію.

Але у нього не було іншого виходу. Йому було соромно, перед лікарем, перед медсестрою, яка сиділа поруч з його ліжком, і реагувала на кожен його стогін, але він не міг інакше. Йому потрібно було виграти час, щоб визначитися що робити.

Прийшовши у лікарні до тями, він і справді спочатку нічого не пам’ятав, і коли лікар вперше говорив з ним, симулювати йому не довелося. Але потім пам’ять стрімко повернулася до нього, раптово увірвалася у його свідомість, як потік води прориває греблю. Згадавши все Роман мало не закривав від розпачу, але сил вистачило лише на слабенький стогін. Медсестра вирішила, що хворому знову стало боляче, і вколола до крапельниці нову порцію знеболювального. Роман заснув, але навіть у ві сні він продовжував бачити скарби у сховищі таємного товариства, до півсмерті перелякану невістку сільського голови, Сергія і Анатолія, які вели вогонь по переслідувачах, знищені автомобілі, палаючих мов смолоскипи людей, зосереджене обличчя Олексія, і переможний погляд Синюха старшого...

Вчора, а слідчий сказав, що це було саме вчора, коли вони нарешті виїхали за межі Суботова, щойно Роман подумав, що їм все вдалося, і ця авантюра все ж закінчиться вдало, як Олексій стривоженим голосом звернувся до нього:

- Ромка, здається нас пасуть.

- Що? - спочатку не зрозумів він.

- Наздоганяють нас, - пояснив Олексій.

Роман повернувся, і у заднє скло побачив три автомобіля, які стрімко наближалися до них. У кишені задзвонив телефон. Телефонував Сергій.

- Ромка, у нас хвіст, - кричав Сергій намагаючись перекричати шум двигуна.

- Ми вже помітили, - відповів Роман.

- Тримайтеся хлопці, - відповів Сергій. - Роман хотів відповісти, як раптом почув лайку Анатолія, - Стріляють, суки, - останнє, що почув він з динаміка перш ніж вимкнувся телефон.

- Льоха, по них стріляють, - злякано сказав він другу.

- Я чув, - відповів той дивлячись на дорогу.

- Що робити будемо?

Олексій різко натиснув на гальма, Романа кинуло вперед, і якби не ремінь безпеки, він точно розбив би собі обличчя.

- Не бзди, - сказав Олексій, - Сергій і Толік знають, що робити. За них не турбуйся. Ти краще автомати з сумки вийми. На всяк випадок.

Роман слухняно повернувся, розстібнув сумку на задньому сидінні, дістав два автомата, один простягнув Олексію, а другий поклав собі на коліна.

- Ромка, зніми з запобіжника, - нагадав Олексій.

- Так, так, - закивав Роман головою, і опустив запобіжник в положення для стрільби чергою.

В салоні автомобіля запанувала тиша. Роман боявся їхати туди де стріляють, і схоже Олексій теж, але в голос зізнатися в цьому теж було страшно.

- Льоша, що робити будемо? - нарешті наважився порушити тишу Роман.

Відповісти Олексій не встиг. Пролунав вибух. Друзі одночасно повернули голови, і побачили охоплений полум’ям автомобіль. Через декілька секунд вибухнув ще один.

- Ніхєра собі! - вилаявся Олексій. - Ромка, якого ми тут сидимо?! Треба їхати, Ромка!

- То якого хріна ти кричиш?! - теж закричав Роман. - Поїхали!

Олексій увімкнув двигун, розвернув автомобіль, і машина понеслася назад стрімко набираючи швидкість. Дим від палаючих автомобілів заважав роздивитися, що там відбувається, але коли фольксваген наблизився на достатню відстань, друзі побачили, як впав Сергій.

- Суки, Сергія вбили! Стріляй Ромка, стріляй!!! - кричав Олексій.

Вороги побачивши їх почали обстрілювати старенький фольксваген. Кулі прошили лобове скло, Роману скалками розрізало щоку, він закричавши від страху, відкрив дверцята, і висунувшись із автомобіля відкрив вогонь, продовжуючи кричати, намагаючись криком заглушити свій страх. Раптом автомобіль різко повело в бік. Від ривка Роман випустив з рук автомат.

- Льоха, твою дивізію, - вилаявся Роман, і повернувся до друга.

Олексій сидів схилившись грудьми на рульове колесо. Його обличчя залишалося зосередженим, ніби він продовжував кермувати автомобілем, але тоненька цівочка крові, яка витікала із акуратного отвору прямо посеред лоба натякала, що автомобіль їде сам по собі. Роман спробував відстібнути ремінь безпеки, але через надмірний поспіх йому це не вдавалося. Він кричав, смикав ремінь, але той ніяк не хотів вискакувати із замка.

- Льоха, Льоха! - кричав Роман продовжуючи смикати ремінь. - Льоха-а-а!

Фольксваген на повній швидкості врізався у форд. У фольксвагена було пробито бензобак, тому від удару обидва автомобіля вибухнули, але саме в цей момент Роману вдалося відстібнути пасок безпеки, і він вивалився із автомобіля на дорогу. Його одяг запалав, Роман не тямлячи себе від болю качався по асфальту намагаючись збити полум’я, звалився в кювет, качаючись по землі закотився в кущі бузини, і нарешті втратив свідомість. Отямився Роман уже у лікарні, а коли разом із пам’яттю до нього повернулася здатність логічно мислити, Роман вирішив продовжувати розігрувати амнезію. Так він намагався потягнути час, щоб спланувати втечу.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.