4.

- Що ми будемо сьогодні цілий день тут робити? Я міський житель, і не знаю чим займаються люди у селі, - бурчав Олексій.

- Будемо оглядати історичні пам’ятки. Ти ж турист? Забув? - спокійно відповів йому Сергій.

- Які ще історичні пам’ятки у селі? - здивувався Олексій.

- У Суботові є на що подивитися, - долучився до розмови Роман. - Тут є Іллінська церква, яку ви бачили на п'яти гривневій купюрі, фортеця-садиба Богдана Хмельницького, три криниці, які якщо вірити легенді викопані за часів Хмельницького...

- Ти що, був тут раніше? - здивовано поглянув на Романа Олексій.

- Та ні, читав в інтернеті.

- А-а-а, зрозуміло, - трохи розчаровано протягнув Олексій. - Жерти хочеться. Хазяйка нам не приготує?

- Ні, - похитав головою Роман. - Коли я домовлявся про оренду будинку, то хазяйка відразу попередила, що харчування це наш клопіт. Але не переймайся, Льоша, голодним не залишишся. Тут є симпатична корчма “У пані Олі”. Пропоную сходити туди і поснідати.

Друзі поселилися у невеличкому будиночку на околиці Суботова. Пошуком житла за розпорядження Сергія займався Роман, а Сергій з Анатолієм займалися спорядженням їх невеличкої групи.

Корчма “У пані Олі” виявилась доволі симпатичним закладом. Як стверджувала офіціантка, заклад розмістився у справжній українській хаті ХІХ століття. Розташовувалась вона біля входу на територію садиби-музею Богдана Хмельницького. Територія була оформлена у вигляді сільського двору з хатою, господарськими будівлями, млином, і тином прикрашеним глиняними горщиками. Поряд із будинком були клумби з квітами, на призьбі розташовувався різноманітний реманент: видовбане корито, рогач, мітла, вила, заслінка для печі, і багато гарбузів... В середині теж все було стилізовано у схожому стилі: чисто вибілена хата, і піч, довгі столи застелені білими полотняними скатертинами, картини на стінах прикрашені вишитими рушниками... Друзі всілися на лави застелені домотканими килимами, замовили борщ з пампушками, і налисники з сиром і сметаною. Від запропонованої горілки вони відмовилися, пославшись на спеку.

- Ви туристи? Сьогодні приїхали? - запитала офіціантка ставлячи тарілки з борщем на стіл.

- Так, - відповів Анатолій.

- Вам екскурсовод потрібен? Мій племінник може дуже цікаво розповісти про історію Суботова. Він знає про гетьмана Хмеля і козаків все. І не дорого.

- Дякуємо, але не потрібно. Ми самі історики, - відповів Сергій.

Офіціантка насупилася, і відійшла. Хлопці мовчки поснідали, і відправилися, як сказав Анатолій, на розвідку.

Друзі домовилися, що будуть грати роль звичайних туристів. Оглядатимуть пам’ятки, музеї, покупаються у річці Тясмин, а під час вдаваного відпочинку будуть збирати необхідну інформацію. Згідно цього плану Роман повинен був розробити маршрут пересування групи селом, який був би схожий на маршрут звичайних туристів, і не викликав підозри у місцевих. Анатолій попрохав Романа, щоб їх маршрут, по можливості хоча б пару разів, пройшов поряд із будинком сільського голови Суботова.

- Навіщо? - запитав Роман.

Відповідати взявся Сергій.

- Розумієш, Рома, - під час планування операції, у нас виникло питання, як дізнатися місце схованки скарбу. Ти ж сказав що не знаєш де він.

- Не знаю, - підтвердив Роман.

- Так отож. Ми згадали, що ти розповідав про таємну Раду, на якій обирали гетьмана й козацьку старшину. Ти казав, що вона складалася із дідів, які по логіці становлять реальну владу у цій суботівській таємній організації. От ми з Толіком і вирішили завітати вночі в гості до якогось місцевого дідугана, і гарненько розпитати його.

Від цих слів у Романа похололо в грудях. Він погляну в очі Сергію. Той не жартував. Сергій тим часом продовжував розповідь:

- Але Толік підкинув іншу ідею. Він згадав твої слова, що протягом десятиліть керівні посади у селі займають представники кількох родин. Логічно припустити, що голова села не остання людина у цій організації. Тож ми вирішили не бити навмання, а завітати в гості до сільського голови.

- Як тобі ідея?

- Все логічно, - витиснув із себе Роман.

- От і я так думаю, - задоволено кивнув Сергій. - Але Анатолій сказав, що без розвідки він на справу не піде. Він хоче поглянути на будинок сільського голови. Ну то як Ромка, розробиш маршрут?

У Романа знову неприємно засмоктало у сонячному склепінні, але маршрут він розробив.

Друзі оглянули Іллінську церкву, козацькі хрести, вітряк, сфотографувалися на території фортеці-садиби Богдана Хмельницького, побували біля трьох криниць, попили холодної води зі струмка, знову сфотографувалися, цього разу біля пам’ятника Хмельницькому...

Анатолій був задоволений. Вони сьогодні тричі побували поряд із будинком сільського голови. Він навіть непомітно зробив декілька фото.

- Час закінчувати екскурсію, - посміхаючись сказав він Сергію. - До того ж, я встиг зголодніти.

- Не дивно, - кивнув головою Сергій. - Час вечеряти. Романе, ти як наш гід передбачив, де ми можемо заправитись перед сном?

- Звичайно, - відповів Роман. - Тут поряд.

Повечеряли вони у “Медовій садибі”, і повернулися до свого будиночка.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.