8.

Олексій тримаючи спінінг у руках і стоячи по пояс у воді з усієї сили намагався зробити вигляд, що захоплений риболовлею. Анатолій із Сергієм чистили рибу, а Роман ліниво підкидав дрова у багаття. Здалеку це справді було схоже на пікнік, а брилі додавали комізму ситуації. Поряд з Романом стояв казан, у якому нібито збиралися варити юшку. Місце для “пікніка” було обрано не випадково. Саме тут любив поплавати після напруженого дня син сільського голови. За розрахунками Анатолія він скоро повинен був приїхати.

Сутеніло. Літня спека вже відступила, з боку річки повівав легкий вітерець, пестячи листочки на вербах, що схилилися до води, і друзів обсіли хмари комарів. Ці безжальні кровососи ніби німецькі Ю-87 пікірували на голі, спітніли торси, жалили і прудко відлітали в бік. Врятуватися від них було неможливо. Друзі пробували відмахуватися від комарів гілками, але це майже не допомагало. Рятувало лише занурення у воду, але ж весь час сидіти у річці було не можна. Роман вкинув до багаття сирі гілочки верби разом із листям, сподіваючись, що густий дим віджене комарів, але закінчилося все тим, що він сам надихавшись диму мусив тікати від багаття, і кашляючи та витираючи сльози чекати доки не розвіється дим. Битву комарам друзі програли. Через декілька хвилин всі вони були вкриті червоними пухирями від укусів.

- Бля, - виматюкався Анатолій відмахуючись від кусючих комах. - Ніби все передбачили, а засіб від комарів не взяли.

- Отож, - відповів Сергій з усієї сили ляпнувши себе по щоці. - Ось так завжди, через якусь дрібницю і провалюються операції.

- Не каркай, - буркнув Анатолій.

- Засіб не взяли, а от брилі стали у пригоді. Правда з неочікуваної сторони. - сказав Роман.

Всі друзі опустили захисні сітки, хоч у них і було задушливо, але обличчя від кусючих комах вони захищали.

- Це точно, погодився Сергій. - А то, якби не сітки, мордяки у нас були б ніби у п’яних пасічників.

Друзі засміялися.

- Тихо! Здається їдуть. Точно, вони, - придивившись сказав Анатолій.

Вдалині заблимали автомобільні фари, а через секунду стало чути звук мотора. Чорний мерседес зупинився, відчинилися дверцята з боку сидіння водія, звідти вийшов кремезний молодик, і крикнув:

- Гей, ви хто такі? Що ви тут робите? Це місце зайнято, валіть звідси!

- З якого дива? - похитуючись ніби п’яний підвівся Анатолій. - Це що, твоя річка? Ти хто такий взагалі?

- Це що за опудало тут тявкає? Що це ти собі на голову надів?

- Сам ти опудало! Ми делегати ювілейного з’їзду пасічників України. А на мені бриль пасічника із захисною сіткою. Ти хоч знаєш, що саме Україна дала світу рамковий вулик? Звісно не знаєш, турок ти царя небесного.

Анатолій знущально засміявся.

- Зрозуміло, - нахилився до салону автомобіля водій. - Алкаші розгулялися. Медовухи перепили, - реготнув він. - Я зараз розберусь, Петре Олександровичу.

- Що?! Хто алкаш?! - підвівся Сергій. - Хто алкаш я питаю?!

- Гєна, чекай, не потрібно конфліктів. Я сам.

Син сільського голови вийшов із салону автомобіля, і спокійним голосом звернувся до присутніх:

- Шановні, справа в тому, що я завжди тут купаюся. Це моє місце. Тож збирайтеся, і їдьте звідси, по хорошому.

- А якщо по поганому, то що? - насупився Анатолій.

- А по поганому не раджу.

Петро Синюхи випромінював впевненість. Він стояв біля автомобіля тримаючись за напіввідкриті дверцята. Зодягнутий він був у штани темного кольору, і білу сорочку, з розстібнутим на два ґудзики комірцем, і закачаними рукавами. Піджак мабуть залишився у салоні.

- Хлопці, - почув Роман голос Олексія. - Та, що ви лаєтеся? Річка велика, води всім вистачить. Давайте краще вип’ємо.

Роман здивовано поглянув на Олексія, який тримаючи в руках по пляшці горілки йшов у напрямку автомобіля.

- Вип’ємо, рибки насмажимо. Ну навіщо сперечатися? Давайте краще познайомимося.

Олексій підійшов до водія, і простягнув йому пляшку. Той гидливо відхилився, і в цей момент Олексій другою пляшкою, ніби дубинкою, вдарив водія по голові. Удар прийшовся у скроню, пляшка розбилася, ударом хлопця відкинуло на дах автомобіля, його коліна підігнулися, і він по корпусу автомобіля повільно зсунувся на траву. Синюх молодший, який від несподіванки на мить застиг на місці, швидко прийшов до тями, і кинувся до салону. Але Анатолій із Сергієм, котрі доки Олексій відволікав увагу на себе, встигли наблизитись до автомобіля кинулися до нього. Першим встиг Сергій. Він ухопив сина сільського голови за ремінь, і рвонув на себе. Ривок вийшов сильним, і вони обоє впали на траву. Синюх загарчав ніби поранений звір, вдарив Сергія ліктем у живіт, рвонувся, перевернувся на живіт, зіперся на руки, і так стоячи рачки спробував підвестися. Але Анатолій, з усієї сили вдарив його ногою в живіт. Від удару Петра Синюха перевернуло, на спину, Анатолій знову ударив його, цього разу по ребрам. Синюх голосно застогнав від болю.

- Тихо ти, - прикрикнув на Анатолія Сергій. - Досить з нього. Розійшовся. Вб’єш іще. А нам він живим потрібен. Краще допоможи кайданки надіти.

Анатолій підійшов до сина голови, і раптом наступив йому ногою на горло. Хлопець захрипів, і ухопив Анатолія за ногу, намагаючись вирватися, але йому це не вдавалося.

- Жити хочеш? - запитав Анатолій.

Синюх захрипів.

- Не чую? - наполягав Анатолій.

- Відпусти-и-и, - дивлячись на Анатолія витріщеними від кисневого голодування очима прохрипів Петро Синюх.

- Хочеш щоб я тебе відпустив? То слухай сюди. Щойно я тебе відпущу, ти перевернешся на живіт, і заведеш руки за спину. Зрозумів? Якщо зрозумів, кивни.

Син голови прикрив очі.

- Добре, будемо вважати, що кивнув.

Анатолій прибрав з горла Синюха ногу, той перевернувся, і Сергій клацнув кайданками на його зап’ястках.

Тим часом Сергій підійшов до Олексія, і кивнувши головою на водія запитав:

- Живий?

- Та що з ним станеться? - буркнув Олексій, і вилив на хлопцю на голову пляшку води. Щойно той прийшов тями, Сергій схилився над ним, і сказав:

- Зараз ти сядеш за кермо, і відвезеш нас до будинку сільського голови. Зрозумів? Якщо зробиш все добре - залишишся жити. Обіцяю.

Водій мовчав.

- Тебе Гєна звати? Так? - після паузи продовжив Сергій.

Водій кивнув.

- Слухай сюди, Гєна. Ти нам не дуже потрібен. Твій господар потрібен, а от ти - ні. За кермо сісти може будь хто з нас. Тож якщо ти зараз вирішиш зіграти в героя - втрачати час, щоб тебе переконувати ніхто не буде. Ми тебе просто вб’ємо, а потім продовжимо працювати із твоїм пасажиром. І знаєш, щось мені підказує, що побачивши твою смерть, Синюх Петро Олександрович стане значно зговірливішим. То що скажеш, Гєна?

- Так, - через силу видушив з себе водій.

- Що так?

- Я відвезу вас до будинку голови.

- Угу. Відвезеш значить. А як відвезеш, що далі робитимеш?

- Тобто?

Хлопець занервував.

- Ну, як приїдеш, що робитимеш?

- Нічого. А що я повинен робити? Я водій. Моя справа маленька, кермо крутити.

- Та ну, Гєна. Ну навіщо ти так про себе? Від тебе багато чого залежить. Наприклад чи відкриє охорона ворота, чи ні. Під’їхавши до будинку ти повинен дещо зробити. Може скажеш, що саме? Мовчиш? Ну то я тобі підкажу. Ти повинен двічі мигнути фарами. Я вгадав?

Водій повісив голову.

- Бачу, що вгадав. Ех Гєна, Гєна... А я ж тобі тільки довіряти почав, - сумно похитав головою Сергій.

- Я, я забув, - затинаючись відповів водій. - Справді забув. Мене ж по голові вдарили.

- Забув кажеш... Ну може і так. Після удару нашого спільного знайомого і справді, таку дрібничку як фари можна забути... Добре, повірю. Повірю, якщо правдиво відповіси на інші питання. Скільки охорони в будинку?

- Двоє охоронців. Міняються кожну добу.

- Озброєні?

- Так. У кожного пістолети Форт-12.

- І все?

- У охоронців все. А у господаря є карабін Блазер і помпові рушниці. Він азартний мисливець.

- Це все?

- Все.

- А про собак чому мовчиш?

- Ви про зброю питали, - психанув водій. - Знущаєтесь? Ви ж самі все знаєте. Хочете вбивати - вбивайте. Набридли мені ваші ігри.

Водій заспокоївся, і до нього почало повертатися самовладання.

- Добре, не психуй, - підвівшись сказав Сергій. - Вмийся, причешись, і сідай за кермо. Але пам’ятай, якщо хоч у чомусь збрехав, або приховав щось від мене, це буде остання помилка у твоєму житті.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.