Темне штормове небо.

Тисячі облич спостерігали за його сходженням на вершину. Худий настільки, що було видно кістки. Втомлений, спітнілий, він ледве рухав своїми ногами. Стопи стерті в кров, лишали темно-червоний слід за собою.

Лишалося небагато до вершини, коли він зупинився і сів. Махнувши рукою, ліг на прохолодну кам'яну поверхню. Та й заснув.

Тисячі облич були здивовані, потім обурені свавіллям цієї персони. Але нічого іншого, крім гучних слів, обличчя не могли вдіяти. Їм лишалося спостерігати і чекати. Інші тіла, що здіймалися дорогою їх не цікавили, а лише одне, яке в позі ембріона лежало, дивлячись сни.

Посміхаючись, він ще більше дратував ті тисячі пар очей, які заливалися кров'ю. А потім пролунав грім. Його кроки стрімко обійшли все небо, змушуючи обличчя розчинятися в безкраїх картинах синього неба. Коли настала тиша, і ніхто не дивився, інші тіла змогли зупинитися. Зайнятися тим, чим хотіли: хто відпочивав, хто говорив з іншим, хто кохався, хто намагався вирізати картину на скелі.

Тисячі облич повернулися з часом, й тіла продовжили сходження на вершину. Лише одне лежало і далі, тихо сопіло і ніби насміхалися над поглядами вищих створінь, які виявилися неспроможні на дії.