3 частина

Все, як завжди, пішло не так. Льов Цінґе, за допомогою якогось бродячого даоса,

відбив тіло Вчителя.

І Лво Бінхе майже проковтнула темрява, але він зрозумів, що душа Шень Цінцьов повернулася в цей світ, а отже, вмирати було не можна.

Він шукав.

Коли було необхідно — вбивав, одержимий лише двома людьми — Вчителем і дитиною, яка лишалася все ще безіменною.

І коли він побачив Шень Цінцьов, то зрозумів, що не може вимовити жодного слова. Вчитель живий. Вчитель дивився на нього трохи розгублено, трохи злякано. Він погодився бути з ним, якщо він дасть спокій школі Цанцьон. О, Бінхе пообіцяв би що завгодно, аби його Вчитель був із ним.

Тепер, коли Шень Цінцьов знову був у його палаці, Бінхе відчував себе тигром, що кружляє навколо здобичі. Напевне Вчитель теж. Бо боявся його.

Ні!

Так неправильно.

Лво Бінхе намагався заспокоїти себе. Переконати, що треба дати вчителеві час, адже він ще має дуже багато всього дізнатися.

— Вчителю? Я приніс вам вино, — він поставив глечик на стіл.

Шень Цінцьов спостерігав за ним.

— Добре. Вино це чудово, Бінхе.

Лво Бінхе ковзнув на підлогу, сідаючи поряд з ліжком Вчителя, сподіваючись, що так він буде не так сильно викликати побоювання. Він хотів, щоб Учитель усміхався йому.

— Ви не щасливі? — обережно спитав він і так знаючи, що ні. Чому Учитель так любить усіх цих пройдисвітів зі своєї школи?

Шень Цінцьов криво усміхнувся і приклався до пляшки.

— Чому ти так думаєш?

Лво Бінхе кивнув і відвів погляд.

— Ви сумували за ними більше, ніж за мною?

Вчитель похитав головою.

— Ну чому ж? Я й про тебе не забував. Просто… просто мені здається, що мій учень намагається мене замкнути від усіх.

— Це не зовсім так.

— А що, я можу піти завтра? Чи ти не нападаєш на Цанцьон лише тому, що це умови мого перебування тут? Я, — Шень відвів пасма, що заважали, від обличчя, і Лво Бінхе задивився на нього, — я не розумію, які між нами стосунки.

— Ви мій Вчитель і я люблю вас, — чесно й прямо відповів Бінхе.

Шень Цінцьов промимрив щось собі під ніс. Про якусь суку, яка щось там йому не дає. Бінхе спалахнув ревнощами.

— Ви… ви не можете відповісти мені взаємністю? У вас є жінка? Та дружина? — нервово спитав він.

— Що? Друж… ні, Бінхе, я вільний. Ні, не так. У мене нікого немає.

— Це добре, — кивнув він, — можливо, тоді Вчитель дозволить мені залицяння?

— А я можу тобі заборонити? — усміхнувся Шень Цінцьов.

— Ні, — так само, відповідаючи на його посмішку, кивнув Бінхе.

— Але, Бінхе, — Шень Цінцьов простяг руку, і Король Демонів тремтливо стиснув чужі прохолодні пальці, дозволяючи вкласти себе головою на коліна, щоб медитативно перебирати його волосся, — Бінхе, в нас занадто велика різниця у віці.

— Ви безсмертний заклинач і вік не має жодного значення.

— Ти мій учень, що накладає певні обмеження і забарвлює все це інцестом, нехай і соціальним.

— Мені все одно.

— …і найголовніше: ми обидва чоловіки.

Лво Бінхе зітхнув.

— Ви не просто чоловік. Ви чоловік, котрого я люблю. Невже щось може нас зупинити?

Вчитель промовчав, легко пропускаючи волосся через пальці. Так добре… Бінхе замружився.

— І що ж ми робитимемо тут, відірвані від усього світу?

— Любити одне одного, — видихнув Лво Бінхе.

— Так. Гаразд. Ти мене кохаєш. А якщо я тебе не кохаю?

— А ви мене не кохаєте? — так сумно зітхнув Лво Бінхе, що в Шень Цінцьов горло стиснулося відповісти.

Хоча треба було.

По-перше, як він уже думав, хоче протагоніст його вбити або трахнути особливої ролі не відіграє.

Обидва варіанти так собі.

По-друге, він не гей.

— Бінхе, твоєму вчителю не подобаються чоловіки в еротичному плані.

— Але, — Лво Бінхе підвівся. — Але ж як… — він розгублено дивився на Шень Цінцьов. — Ви ж… ви з тих, яких так мало і ви…

— Що? — учитель схилив голову до плеча.

Лво Бінхе схлипнув. Потім ще раз. Відвернувся, ховаючи обличчя в долонях і розплакався в голос.

— О, ні… Бінхе? Бінхе, перестань плакати!

Він притягнув його до себе в обійми, вперше за весь час розуміючи, наскільки ж Бінхе таки виріс. Тому що, притиснувшись до його грудей, Бінхе легко обійняв його, наче тростину.

— Дозвольте послухати, як б'ється ваше серце? — тихо попросив Бінхе. — Я просто так довго на це чекав.

— Звичайно, якщо ти хочеш, — Шень Цінцьов м'яко гладив його по волоссю, а Лво Бінхе заплющив очі, слухаючи такий бажаний стукіт, що трохи прискорився, але все одно рівний, впевнений. Тоді він міг би чути подвійний ритм. Потонути в радості від любові до двох найближчих людей.

— Я просто хочу бути поряд з вами, — прошепотів він так тихо, що й не сподівався, що Вчитель почує його.

— Але ж я зараз поряд з тобою? — Шень Цінцьов продовжував перебирати його пасма.

— Ви завжди втікаєте, — шепотів Бінхе. — А іноді дивитеся таким чужим поглядом, наче я це і не я зовсім. А щось інше. Те, чого ви боїтеся.

— Бінхе, я… авжеж, я розгублений. Після повернення я почув багато речей, зокрема тих, що не надто мене тішать. Похвально, що ти захищав мене, але твої методи… я не вчив тебе такому. Я почуваюся поганим учителем.

— Ні! Ви добрий, добрий, просто я поганий, це все моя погана кров! — Бінхе схлипнув.

— Що? — розгубився Шень. — Ні, до чого тут кров, це дурниці. Я радий тому, що ти став настільки сильним, — він гладив плечі, що ледь тремтіли. — Дуже радий. Це означає, що ніхто і ніколи не зможе нашкодити тобі. Але не треба тобі використовувати твою силу, щоб залякувати людей, — він усміхнувся. — Тобі потрібно трохи більше самоконтролю.

— Але ж вони хотіли забрати вас. Відібрати в мене, — прошепотів Лво Бінхе, зовсім не знаючи, як спритніше підвести Шень Цінцьов до думки про подвійне вдосконалення.

— Бінхе, я не річ. Мене не можна забрати.

— Звичайно, — відразу погодився він, спритно перетягуючи розслабленого Вчителя на себе. Тепер вони не сиділи, а лежали на ліжку. І Шень Цінцьов був згори. Бінхе задоволено обіймав його, сподіваючись, що Вчитель не відразу зрозуміє всі його плани і те, що він зараз майже сидить на його члені.

Він навіть не намагався впоратися зі своїм збудженням, від чого у вухах дзвеніло й нило.

— Я в будь-якому разі дуже радий, що Вчитель живий і не залишив мене. Я обіцяю, що намагатимусь ставати краще заради вас, — він вдоволено зітхнув і трохи міцніше притиснув до себе тепле тіло, в якому билося живе серце.

Ох, його Вчитель такий наївний і безневинний.

Тому що він дозволяв притискатись до нього, нічого не помічаючи.

І тільки коли Лво Бінхе, не стримавшись, трохи підняв стегна, здається зрозумів, що їхнє положення і, власне, поза вкрай двозначні.

— Бінхе, — попросив він. — Відпусти мене?

— Ні.

— Бінхе? — голос Шень Цінцьов був суворий, але нотки страху проступали в ньому як ніколи яскраво. — Ти… ти мусиш спочатку вирішити свої справи.

Лво Бінхе кинув погляд туди, де під одягом їхні тіла щільно притискалися одне до одного.

— Я вирішу. Разом із вами, учителю. Я чекав на вас так довго, я думав про вас ночами, я… — він притримав інформацію про ночі з тілом вчителя. — Я вас так люблю.

Шень Цінцьов спробував відсторонитися, як тоді у його сні, у момент їхнього першого поцілунку. Вчитель охнув так гаряче, що кров ударила в голову Бінхе. Він сильніше притиснув стегна Вчителя до себе, плавно піднявшись вгору, дозволяючи Шень Цінцьов, який вже все зрозумів, відчути весь його член.

Вчитель подавився видихом.

— Бінхе… ти… ти…

— Я хочу вас прямо зараз, — прошепотів Лво Бінхе. — Я так намучився на самоті з собою, навіть слівцем з вами не обмовитися. Будь ласка, не проганяйте мене. Нам буде так добре разом, — він облизнувся і ковзнув руками вище, намагаючись зрозуміти, збуджений вчитель чи ні.

Шень Цінцьов не дозволив торкнутися себе, навіть почав відбиватися, схоже від шоку забувши, що він заклинач, а не безпорадна діва.

Лво Бінхе посміхнувся і повалив вчителя на спину, щільніше втискаючись між його стегон.

— Вчителю, ви так відчайдушно відбиваєтеся, і в це можна повірити, але… ваше тіло відгукується мені.

У Шень Цінцьов стояло. Лво Бінхе це відчував навіть через шари одягу.

— Не опирайтеся самому собі.

— Ні! — Шень Цінцьов притиснув розкриту долоню до його грудей, намагаючись хоч трохи відсунути Бінхе. — Тобі недостатньо слів?

— Навіщо, якщо я можу відчувати, що ви хочете мене? — спитав Лво Бінхе, зсуваючись так, щоб долоня вчителя ковзнула під його шати.

Шень Цінцьов зрозумів, що слова справді не допоможуть, і спробував зіпхнути з себе надмірно відданого учня.

— Вчителю, я зроблю все правильно. Вам сподобається.

Лво Бінхе притулився губами до білої шкіри на шиї вчителя, під якою бився пульс. Такий бажаний, такий чудовий звук!

Тільки надто часто.

Злякано.

— Ви боїтеся мене?

Вчитель промовчав.

Він просто не міг визнати, що боїться, але й відповісти неправду не виходило.

— Я не вчиню нічого поганого, — запевнив його Лво Бінхе. — Будь ласка, просто дозвольте мені?

Шень Цінцьов раптом хихикнув. Нервово так.

— Бінхе, ти ж не збираєшся це загнати в мене?

Лво Бінхе збирався.

— М-можливо першого разу обійдемося руками? — Вчитель сковтнув. — Гаразд?

Лво Бінхе хотів уточнити, що раз не перший, але не став. Ні до чого. Його Вчитель не повинен дізнатися про те, що Бінхе знає, наскільки добре з ним, у ньому, на ложі. Занадто небезпечне знання.

— Чи можу я зняти з вас одяг? — спитав Лво Бінхе, грайливо стягуючи чужий пояс.

Шень Цінцьов знову сковтнув. І кивнув, спостерігаючи за руками учня, наче вони були отруйними зміями.

— Лво Бінхе, я мушу сказати, що взагалі не маю досвіду в таких справах.

Лво Бінхе посміхнувся, не вірячи своєму щастю. Вчитель буде його. Тепер точно.

Тільки його.

Завжди.

Бінхе не встиг зрозуміти, чому настрій Шень Цінцьов змінився. Ні, він чомусь став… сумним? Так не мало бути.

— Вчителю? — Бінхе обережно взяв його долоні у свої. — Все гаразд?

— Так, — якось невпевнено відповів він. — Просто скільки дружин у твоєму гаремі? Навіщо тобі я?

Лво Бінхе замружився.

— Я не торкаюся своїх дружин! Вони мені не потрібні, мені потрібний учитель!

Він притиснувся до Шень Цінцьов, ховаючи обличчя у нього на плечі.

— Я люблю лише вас, вони просто… просто помічники. Я не спав із ними. Ні з ким.

— І зберігав мені вірність усі ці роки? — тепер грайливо спитав Шень Цінцьов.

— Так, — погодився Бінхе, легко цілуючи шию Вчителя, ведучи губами до ніжної шкіри за вухом. Там у Вчителя була така чарівна родимка.

Шень Цінцьов не заперечував, повернув голову, відкриваючи більше простору для дій. І Лво Бінхе продовжив, виплутуючи його з одягу, торкаючись губами шкіри, що оголюється. Живий, гарячий. Що за насолода, відчувати биття серця. Вчитель торкався його плечей, перебирав волосся.

— Я так люблю вас, — шепотів він, закарбовуючи поцілунки в його шкіру, прислухаючись, як його власна кров озивається.

Шень Цінцьов охнув, зводячи ноги, тому що збудження жаром прокотилося його хребтом, згортаючись у животі і ... та най йому грець, Бінхе чудово знав як викликати збудження в чоловіка за допомогою своїх кров'яних паразитів.

— Не закривайтеся від мене, — Лво Бінхе зняв його одяг і притулився губами до живота. Ковзнув нижче, проводячи язиком вологу доріжку. І сміливо обхопив член губами, вбираючи одразу до половини. Шень Цінцьов відкрив рота в беззвучному стогоні. Стегна сіпнулися, намагаючись підвестися, але Бінхе втримав його.

О, його вчитель хоче. Жадає. І тепер жодні його слова не важливі. Бо Бінхе знає, що Шень Цінцьов небайдужий до нього. Нехай це ще не любов, нехай неправильна прихильність до учня, яка переростає в щось більше. Головне, що його Шидзвень хоче.

Отже, вони будуть разом.

Спати разом. Кохатися. А потім він зізнається. Скаже про дитину. Запитає, як учитель хоче назвати його.

Лво Бінхе дотягнувся до флакона олії, виливаючи на пальці добру половину. І торкнувся вчителя, обгладжуючи, повільно занурюючи пальці у податливий жар. Спостерігаючи, як він здригається. Відчуваючи, як він стискається на його пальцях. Ох, Бінхе майже кінчив тільки від думки, як добре буде відчути це членом. Гарячий тиск і тягуча пульсація.

— Бінхе, — простогнав Шень чіпляючись за нього, зариваючись пальцями у волосся на загривку.

І це буде не просто м'яке нерухоме тіло. Це буде вчитель. Живий. Справжній. Теплий. Той, хто стогне, примружується…

Лво Бінхе випустив член із рота і кинув погляд на обличчя Шень Цінцьов. На його розтулені вуста і зведені брови.

— Вчителю, попросіть мене?

Шень розплющив очі, найпрекрасніші очі у світі, потемнілі від збудження, з розфокусованим поглядом, що наче поплив.

— Шидзвень? Попросіть мене?

— Бінхе, — Шень Цінцьов майже простогнав його ім'я, облизцючи пересохлі губи. Хотілося, хотілося всього, що Бінхе міг би дати йому, так. — Бінхе, візьми мене.

Лво Бінхе мало не кінчив від цих слів. Стільки очікування, стільки…

Він піднявся вище, схопив Шень Цінцьов під коліна і повільно штовхнувся, здригаючись від тісноти.

— Бля ... Бінхе! Бінхе, повільніше, — вчитель раптом вчепився в нього і стиснувся так сильно, що стало боляче. — Що ж ти такий величезний вимахав!

— Вчителю подобається мій член? — усміхнувся Бінхе, намагаючись дихати і слухатися Шень Цінцьов, не дозволяючи собі взяти його ривком, штовхнутися на всю глибину.

Шень кілька разів активно вдихнув та видихнув.

— Подобається, але дуже великий, давай трохи повільніше.

Лво Бінхе слухняно продовжив рухатися. Повільно-повільно, щоб учителю не було боляче. А лише добре. Через деякий час, який здався йому вічністю, вчитель нарешті кивнув.

— Давай.

Вчитель виглядав цілком чарівно. Збудженим, з розсипаним по плечах волоссям, почервонілими губами. До яких Бінхе відразу потягнувся поцілунком. Учитель відповів, тим не менш охкаючи, коли Бінхе рухався різкіше. Зауваження Шень Цінцьов про розмір надзвичайно втішило, тепер він відчував себе дійсно бажаним. Він цілував доки не скінчилося дихання. І рухався у палкій вузькості. Вчитель крутився, закидав ноги йому на талію, на плечі, скиглив і часто дихав.

Такий живий.

Такий бажаний.

— Я так люблю вас, — видихнув Лво Бінхе, відчуваючи, як від його зізнання Вчитель червоніє і ще більше ніяковіє. Хоча що могло бути більш ніяковим ніж секс?

Але це було так мило, рум'янець на щоках надавав учителю ще більшої чарівності. Лво Бінхе цілував щоки, що горять, втрачаючи контроль над собою, рухаючись сильніше, різкіше, хапаючи Шень Цінцьов за руки, плечі, стегна, жадібно протягаючи по простирадлах.

— Бінхе, — проскиглив той, вигинаючись, намагаючись потертися членом об його живіт. — Сильніше…

Бінхе слухняно трохи прискорився, відчуваючи як оргазм, що підступає, майже плавить простір між ними.

Вчитель прогарчав, хапаючи його за волосся.

— Я наказав швидше! — і так добре стиснув зуби на його шиї, що Бінхе кінчив. Він розгублено завмер, дивлячись на вчителя. Потім поспішно відсторонився і торкнувся члена Шень Цінцьов, пестячи, доводячи його до оргазму.

— Я… вчителю, вибачте, я не стримався.

Шень Цінцьов спокійно посміхнувся.

— Ти про що?

— Ну я…

Шень Цінцьов скуйовдив його волосся.

— Не хвилюйся, я не ніжна діва і дітей тобі не принесу.

Лво Бінхе відвів погляд, розуміючи, що тепер у нього червоніють вилиці. Ох, Вчитель не знає.

- Я просто... поки вас не було, я вивчав писання і... і дізнався про те, що деякі чоловіки можуть усе ж таки понести.

- Повір, я не потішу тебе спадкоємцем, - Шень Цинцю посміхнувся і задоволено потягнувся. - Хіба що хочу скупатися зараз.

Він трохи поморщився, торкаючись пальцями скроні, голову заломило.

Так дивно, востаннє в нього настільки боліла голова, коли він запив енергетик хріновою кавою.

- Вчителю?

Шень Цинцю підняв руку, просячи помовчати, і щільніше притиснув пальці до скронь. Голова боліла поштовхами, у такт пульсу, стискалася обручем.

- Бінхе, будь ласка, принеси мені води? - прошепотів він.

- Вчитель?

Бінхе тривожно притиснув пальці до його пульсу, з жахом розуміючи, що той слабшає.

- Ні, будь ласка, - шепотів він, стискаючи непритомного Шень Цинцю. - Ви не можете знову померти.

Незважаючи на величезну кількість ци, квіткове тіло вчителя розсипалося на прах у його руках.

- Ні!

Ло Бінхе розридався, збираючи сірий попіл, притискаючи до грудей.

- Ні, ні, ні, ви знову залишили мене! Вчитель! - він заплющив очі. - Будь ласка...

Він упав на простирадла, заплющивши очі.

- Ні... наше дитя... ти навіть не побачив його...

Бінхе скинувся, печатка горіла червоним, йому самому здавалося, що він збожеволів. Потім прийшло чітке знання того, де може бути Вчитель.

Хтось скористався тим самим методом, яким він сам хотів закликати душу Шень Цинцю в його ж тіло.

Учитель живий і він у Мавзолеї Демонів.

І йому потрібно було бути там.

***

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.