Розділ 1

Усі персонажі та описувані події є вигаданими.

Будь-який збіг з реальними людьми або подіями є випадковістю.

________________________________

Містечко зустріло мене дрібною мжичкою. Я теліпався в автобусі "Київ-Звягель" трохи більше чотирьох годин, хоча міг дістатися машиною за якихось дві. Але моя Ауді була в ремонті, і невідомо, чи поремонтують її до Нового року. А наказ був - терміново. Тому, кинувши до наплічника найнеобхідніше, я рвонув на автовокзал. Останній автобус до Звягеля відправлявся о 17.10. На моєму годиннику була вже 17.12, коли я, захеканий, забіг у салон. Водій, коротко стрижений чолов'яга років сорока у засмальцьованій розстібнутій куртці, вже прогрівав мотор.

- Шеф, до Звягеля візьмете? - схарапуджено спитав я. - На вокзал за квитком не встиг, запізнився.

- Та да, - кивнув він, - сідай, місця ще є. Все одно каса вже закрита. Білєти я видаю.

Він дістав якийсь блокнотик і почав швидко писати.

- Двєсті гривень, - простягнув він мені відірваний папірець.

- Дякую, - відповів я, простягуючи двохсотку, із неї мені, здалося, підморгнула Леся, і я подумав, що це хороший знак.

Пройшов у кінець салону і всівся. Порожніх місць в автобусі справді вистачало. Вокзал за вікном сяяв новорічними гірляндами, ялинками, дідами морозами.

"Вечірній Київ", - влізла мені в голову ця фраза. І я чомусь повторював її протягом усього шляху через яскраво вбрану, різдвяну столицю.

У Житомирі я вискочив купити пляшку води, тут теж сяяли вогні, з вікон кіосків поблискували новорічні гірлянди, і на душі стало вже зовсім святково.

В автобусі було тепло. Водій увімкнув довгенний фільм майже на всю дорогу. Щось про ельфів, орків, гномів, схоже на "Володаря перснів", але нудніше і не з таким красивим візуалом.

Я втомлено куняв під шум мотору, бо добряче набігався сьогодні зранку по кабінетах, оформлюючи відрядження, а потім додому і з дому, намагаючись встигнути на автобус. Все-таки сучасна людина - це людина мобільна: без машини, як без рук.

Чомусь у напівсні лізли якісь нісенітниці в голову, а потім раптом чітко згадалася наша розмова з шефом. Щось мені муляло в нашій розмові, якесь слово, чи інтонація…

- У Звягелі. Третій випадок, і бояться проди. Треба перевірити. Різдво на носі, Новий рік, і така халепа. І привид. Там площа маленька, перехрестя, базар, магазини, театр, - ну, все, як скрізь, розберешся. Ялинка, так, - шеф поморщився, видно, згадавши про ялинку.

Я знав цю його слабкість, якось випадково почув, що в нього була алергія на хвою, але він стійко терпів ялинку в домі всі різдвяні й новорічні свята заради дружини і дітей.

- У теці все необхідне. Ок, ти там зорієнтуйся, так. Може, впораєшся до Різдва? - шеф недовірливо похитав головою, сумніваючись, що я встигну. - Див по ситуації. Якщо щось не те, дзвони.

Протягнув мені папку з документами. Я кивнув. Шеф дуже любив зависати в комп'ютерних іграх та соцмережах. Оті "ок", "норм", "див", "прода" та інші словечки різали мені слух.

- І ще, ти весь комплект візьми, на всяк випадок. Це наказ. Щасливого Різдва!

Я теж його привітав з прийдешніми святами і, вийшовши за двері, побіг у справах. А зараз ось згадалося. Крута штука - підсвідомість! Все одно з неї вилізе все, що вас мучить. Рано чи пізно.

Весь комплект. Це значило, що я повинен взяти не тільки стандартний набір агента, але й додаткові інструменти, включаючи зброю та круті штуки Відділу особливих засобів. "Весь комплект" нині лежав у моєму наплічнику. І лише зараз до мене дійшло, що його видають тільки тоді, коли агентові може загрожувати смертельна небезпека.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.