Зустріч у банку

– Усюди підпис поставили? – буркнула поштова касирка.

— Так! – мляво відповіла я. Всередину вповзало незатишне відчуття.

–5 тисяч 300! Добре, одну секунду! – касирка в мить перерахувала середню за товщиною пачку з купюрами та передала її у моє безкорисливе користування.

Я хотіла було покинути цей заклад, але раптом з’явився нюанс, який зупинив мене, фактично, біля дверей. Очі сфокусувалися на кольоровому лотерейному квитку.

— "Лото-Забава"? Вони ще існують? – поцікавилася я.

— Ну, існують, то й що? – спитала касирка. – Брати будете?

— Напевно, так, а скільки коштують?

— Дівчино, якщо ви нічого попереду себе не бачите, так купить окуляри – ціник перед носом!

Я не звернула уваги на відверте хамство, а просто розрахувалася, узяла папірець та вийшла на вулицю. Ні, я далеко не ванільна лохушка, але у житті потрібно спробувати все, й крутитися дзиґою. У кішені почалася вібрація, а за нею пішов характерний для skype звук. Прийшов час лицемірства!

— Привіт Мала! Ти отримала гроші? – спитав мій "любий благовірний"

– Так, коханий! – збрехала, як зазвичай я. – Усе отримала, хоча дечого не вистачає!

— Чого саме?

— Тебе – брехала та не червоніла.

— Ну, так давай сьогодні увечері віртик замутимо!

— Девіде, по-перше, я тільки вийшла з пошти й нас чують, а по-друге, ти мені потрібен наживо!

— Кисонько, не морочся! Ти ж усе розумієш!

— Ні, не розумію! – відповіла я холодним голосом. – Вибач, але мені пора – справи кличуть!

Зв’язок обірвався, а у грудях колотив сказ! Дефіцит матеріального блага штовхає на віртуальне продажне кохання, тільки для чого? Паршиво! Але дуже важливо та потрібно це робити!

Наша родина була найзвичайнісінькою: тато, мама, я, ну й бабусі з дідусями. До моїх 15 років щастя не залишало нас. А потім… Дід з батьком ув’язалися у якусь темну історію. Як висновок, я залишилася сама, й то, тому що втекла з дому та ховалася приблизно рік у подруги. У той період переді мною різко постало питання про роботу, але забудеш про школу – чекай у гості поліціянтів, а на нормальну посаду підлітків не беруть. Вихід з ситуації, що створилася, я, звичайно, знайшла перевірений століттями, але пристойним сюди дороги нема!

***

– Стаканчик, на вихід!

Воля! Як же це п'янить! Пофиг, що раніше строку! Пофиг на все! Freedom!З іншого боку, три роки – не один день й відвикати від в’язничного режиму буде, ось взагалі, не просто…

Три роки. Якщо відверто, то я зростав звичайним хлопчиком у такій самій родині, шахи грав. Але одного разу усе змінилося. Вже навіть не пам’ятаю, звідки саме я йшов, але робив це у пізні 11 годин, як раптом:

– Агов, пацанчику, вогнику не знайдеться?

Переді мною маярили класичні "короли сімок та треників".

— Вибачте, але я не курю! – відповів я з легкою панікою, адже раніше битися не доводилося.

— Чуєш, йопта, не п@$%и! Коротше, я зараз буду тебе трусити! І якщо знайду, то п@$%да тобі, засвоїв?

— Чуєш, а ти не "уху їв" – вліз ще один хлопець. — Сказали тобі – "не курю"! Що ще треба?

– Йди на…! – огризнувся перший, після чого між ними почалася бійка.

Стояти осторонь я не зміг й у мить з нашого тріо організувалося місиво. Потім настала темрява, яка розвиднилася від того, що мене хтось бив по обличчю.

– Прокинувся нарешті? – це виявився мій рятівник.

–Здається, так! – мляво вичавив я. – Як ми пішли-то – не пам’ятаю не фіга!

– Так я їх якось розкидав, тебе на горб і гайда! До речі, пацан, запам’ятай: коли битися – не твоє, то й не лізь! Вони ж тебе врубили в мить, @ля!

– Ух, дякую! Я вам нічого не повинен?

– Поки що ні, хоча ідея не погана! Зробімо так. Залиши мені свій номер, а я тебе наберу, якщо знадобишся. Домовилися?

– Домовилися!

Якби я тільки знав: у що це "домовилися" вийде…

Почувся клаксон, й до мене під'їхав чорний BMW.

— Вовахен, hello! Як життя?

— Нормальне було. Три роки тому! – сказав я холодно, адже усі мої проблеми через цю людину.

— Ну-Ну, Вовахен, ну пробач! Не хотів я тебе підставляти, просто так було потрібно! Сідай у тачку краще – потриндіти потрібно!

— Ну, давай, потриндимо! – сказав я з недовірою.

— Мені потрібна твоя допомога!

— Знову товкнути дурь?

— Ні, я, звичайно, розумію, що виходить не гарно, но дуже треба!

— Треба що?

— Потрібно хапнути один банк.

— Йди на…!

— Вовахен, я все розумію, але допоможи в останнє. Тепер точно не ображу!

— Коротше, розповідай!

***

Це був звичайний недільний ранок. Я чаклувала над рагу й слухала, що бормоче "зомбо–ящик", тим паче, що сьогодні покажуть "Лото-Забава". Не те щоб я сподівалася на вдачу, все одно краще, ніж в тиші знаходитися.

***

Навіть зараз, перетинаючи поріг банку, я до останнього не вірила в те, що на моїй вулиці може бути світло. Нарешті я заживу задоволеним життям, пошлю свого тупого американця, й відкрию нову книгу власного існування. Кайф! Подумати тільки, я – міліонерка! Залишилися хвилини…

— Обличчя у підлогу!!! Це пограбування!

Посеред залу стояв хлопець середнього зросту. На ньому була маска куртка, джинси та кросівки. У руках спортивна сумка та пістолет з оглушувачем.

— Ну, що хвойдо, жени грошенята! — продовжував він, підійшовши до каси.

Касирка чергово посміхалася, але в цей час щось шукала під столом. Раптом почувся різкий звук сирени! У поспіху, хлопець розбив скляну перегородку, одним ударом "вимкнув" дівчину, добрався до каси, забрав усе, що там містилося. Після чого його погляд зупинився на мені. У голові з'явилася думка про те, що мій кінець на порозі. Він підбіг до мене, сильно потягнув за руки. Я намагалася чинити опір, як могла, але зустріла долю касирки й темряву.

***

— Ти нормальний взагалі?! — почувся крізь сон чоловічий голос. — Я тобі що казав робити?!

— Брати гроші! — пролунав ще один голос. Також низький й знайомий.

— А ти що зробив, телепню?!

— Взяв гроші, як ти й просив! У чому претензія?

— Та ти що?! А викрадення людини — то таке? Минеться?

— То все через ту дурнувату касирку! Потрібно було швидко звалювати! А дівка хай залишається! Може ще грошей заробимо!

— Хіба, якщо так! Добре, роби! Але без фейлів, будь ласка!

— Домовилися!

Нічого не зрозуміло! Треба приходити до тями! Перше, що я побачила — це грабіжник з банку й ще якийсь чоловік.

— Чекай, здається, оговтується! — сказав грабіжник.

— Ти гляди-бо! Дійсно! Привіт, як се почуваєшся? — спитав чоловік.

— Голова паморочиться! — вичавила з себе я. — Ви мене вб'єте, так?

— Ось що-що, а крові нам нафіг не треба! — відповів він. — Лише грошенята!

— Кошти, яки я хотіла б отримати у банку, у вашого партнера! — сказала я.

— Дівко, краще не бреши! З одного погляду зрозуміло, що ти маєш якогось папіка! Саме він може заплатити за тебе!

— Він в Америці й зв'язок лише через Skype!

— Дзвони!

Я дістала телефон, зайшла до ненависної програми, знайшла знайомий номер та натиснула на трубку. Через декілька спроб додзвонитися, я зрозуміла, що краще писати, бо в нього ж власне життя.

«Девіде, потрібна твоя допомога! Мене взяли у полон — чекають грошей!» — написала я в телефоні, та відправила за океан.

— Отже, ви чекайте, а я пішов! — сказав чоловік й зник.

Ми з грабіжником залишилися сам на сам!

— Хочу їсти! — сказала я після годинного мовчання.

— Пішли, тоді, до кухні — подивимося! — відповів грабіжник та повів мене з кімнати.

Ми пройшли маленьким коридором та потрапили в дещо, що мало бути кухнею, але якщо відверто, то це більш схоже на тісний квадрат. Грабіжник жестовно дав мені зрозуміти, що треба сісти. Сперечатися не хотілося, тому я слухняно виконала цю дію. Він відкрив холодильник та почав оцінювати його наповнення.

— Як щодо яєчні? — запитав він.

Хто б робив сумнів! Чоловік й кухня!

— А овочі якісь є?

— Цибуля, помідори, перець болгарський!

— Ставте пательню, а я допоможу!

Я узяла овочі, піднесла їх до раковини, бо треба помити. Після порізала усе це маленькими кубиками й кинула на пательню, котра вже була готова.

— Тепер справа за яйцями й трохи усе потомити!

— Дякую! Це, мабуть, повинно бути смачно!

— Ви такий не типовий? — раптом сказала я, спостерігаючи за ним.

— Що ви маєте на увазі? — здивувався грабіжник.

— Ви не схожі на злочинця!

— Іноді життя зводить тебе з далеко не належними людьми, котрі впливають у негативному сенсі!

— Навіщо ці знайомства Вам?

— Дуже слушне питання без відповіді! Борг робить жахи!

— Можливо це й правда, але особисто мій жах в іншому!

— Саме?

— Продавати власне тіло, тому що залишилася без батьків у підлітковому віці!

— Я — Володимир, якщо що, або просто В!

— Олександра!

— Отже, С?

— Якщо бажаєте, то можна й так! В, а не могли б ви пояснити моє знаходження тут?

— С, це велика таємниця! Й взагалі, чого вам хвилюватися? Ви будете вільні, коли ми отримаємо кошти! Розкажіть краще про себе!

— Я не впевнена у тому, що це буде цікаво!

— Чому ви так вважаєте? Нам все одно робити нема чого!

— А на ваш погляд, що цікавого може розповісти хвойда?

— Дівчино, я взагалі розповсюджував заборонені речі, а після того сидів! Так що, здивувати не вийде!

— У п'ятнадцять я втратила родину. Могла б померти сама, але вчасно врятувалася. Потрібно було себе утримувати, але як? Деякий час працювала на одну мамку з кімнатою, але після потрапила на ескорт. Там познайомилася з Девідом й стала його коханкою. Зрідка він приїздить до мене на тиждень цілодобового $ексу й знову Skape. А як ви дійшли до такого життя?

— В мене все просто! Через свою наївність встряв у дуже психотропну історію.

— Коротко кажучи, усе «добре»! Як же це забембало! Може без грошей владнаємо? Вб’єте й все?

— Мокра справа не на часі!

Пролунав характерний звук.

— Прийшло повідомлення від Девіда! Питає: куди саме робити переказ?

— 5355 0100 0000 0000. Хай шле $ 1000!

— Вже написала! Хоча, на мій погляд, усе це пусте! Якщо відверто, то краще б вбили!

— Дивні у вас думки С!

— Які вже є! А ви, В, так любите це довбане життя?

— Не дуже! Ні в мене, ні у вас немає іншого виходу! Треба існувати!

— Навіщо? Воно того коштує?

— Мабуть, так! Покуштували?

— Так!

— Пішли до кімнати!

***

— Що це за свавілля?! Яке було замовлення?!

— Годі верещати!!! Це була екстрена ситуація – касирка дуже розумна виявилася!!! Будьте задоволені тим, що гроші саме в нас!!!

— Бабу відпустити й робіть що завгодно!!! Інакше особисто дам інформацію поліціантам, зрозуміло?!

— Будемо вирішувати, трясця!

***

— В, а на ваш погляд, що таке кохання?

— Гадки не маю, якщо відверто! А ви, що скажете, стосовно цього?

— Його не існує!

— А таке буває?

— Не знаю! Ось на чому базується кохання?

— Кажуть, що на $ексі!

— Якщо так, то це дивне кохання!

— Все може бути! Я у цьому не експерт!

— Перевіримо? — запитала я, роздягаючись.

— З якого дива ви роздягаєтеся? — здивувався В. — Наче не гаряче?

— Можу організувати! — відповіла я, коли підійшла до нього й почала тертися грудями.

— Взагалі-то, ми тут знаходимося не для цього!

— Нам же все одно робити нема чого! Невже нічого не відчувається?

Насправді було без слів зрозуміло, що все спрацювало, тому я пустила руку до нього у штани. З інструкцією в мене завжди добре! Механічні рухи, котрі призводять до дії «ключа насолод». Вправа «мікрофон». В ввійшов у гру й понеслося. Я бачила по його обличчю, що хлопчик скоштував дещо нове, тому й цікаве. Далі, класичний процес. Розкутість завжди підкорювала чоловіків. В винятком не став! На відміну від нього, для мене $екс ніколи не був чимось дивовижним. Навпаки! Якщо малася така можливість, я б взагалі їх вбивала! У жінок завжди від них самі проблеми. У будь-якій взаємодії другою половиною людства, перша грає за правилами партнера. Задовольняти потрібно його! На мій погляд, $екс взагалі вигаданий лише для того, щоб була можливість домінувати над women, скорити їх. Зваблення men — це кляте мистецтво, яким як раз й навчають нас, повій. Чому? Робота! Яка буде якість його задоволення – така й оплата! Треба розуміти, що казати, робити.

Ми були на піку, коли пролунав якийсь дивний звук, дуже схожий на відкриття дверей. Потім кроки. Усі так швидко сталося, що я так нічого й не зрозуміла. Я просто повернула голову на посилання акустики, побачила Девіда. Він щось кинув в нас. Вмить у квартирі стало гаряче від пожежі. За нею темрява.