Епілог
Пройшло п`ять років з моменту злочасного інциденту в Київі. Тарас, а зараз брат Михайло вже почав забувати. Йому вже було 24, це вже був молодий мужчина котрий носить борідку. Котра разом з тими самими татухами робила хлопця більш брутальним на вигляд. Але сережка в усі… Проте брати іоаніти теж були різні. Орден створений при Комісії інквізиції Католицької церкви у 17ст. для контролю за братами-інквізиторами, після того як їх почали звинувачувати що вони не судять справедливо, а стали жертвами своїх тілесних бажань. Також брати-іоаніти в спірних випадках приймали участь в судах над відьмами, коли стояло питання про життя та смерть звинувачуваної. І якщо звичайних інквізиторів в сучасному світі вже практично не було, проте іоаніти й досі таємно слідкували або за руйнівними сектами, магічними “школами” та за багатьма іншими речами, котрих стало багато в 21 ст.
Сам Орден і Академія знаходились на таємному острові в Ірландському морі, куди тільки раз на тиждень приходив корабель з припасами і забирав братів монахів на “велику землю”. П’ять років тому сумного Тараса цей корабель привіз на острів, тепер прийшов час йому повернутися до Великого світу.
І першою зупинкою на дорозі додому була Ірландія, католицька Республіка Ірландія.
Літак з Дубліна до Київа буде тільки вранці, бідний чернець Тарас летів лоукостом - Раянейр, речей у нього не було, крім невеликого рюкзака з найбільш необхідним.
Невеличка шхуна причалила до берега.
- Брат Майкель, щасливої дороги додому, як кажуть у вас в Україні, - почув він голос брата Йосипа (або Джозефа, якщо не перекладати українською), того самого монаха котрий колись привіз хлопця сюди, - Хай благословить тебе Господь і пам’ятай твій суд повинен бути справедливим, твої очі повинні розрізняти де добро і зло, а твоє серце повинно бути переповнене любові.
- Бо якщо маю віру, вмію робити чудеса але не маю любові, то все пусте, - знаю брате.
Хлопці обійнялись і Тарас помахавши рукою взяв свій рюкзак і пішов на паром. Море було покрито тумано, де не де було видно схили Ірландії.
Богдана розплющила очі. Вона висіла над землею в повітрі серед лісу. Більш того, вона відчула що за її спиною були крила. Її крила.
Рух вправо. Рух вліво. Дівчина подивилась навколо, і побачила що біля неї Яблуня.
- Невже я не померла, - подумала Богдана.
Почулися кроки, повернувши голову дівчина побачила як до неї наближається створіння, рогате страшне створіння.
Дівчина спробувала втекти, та не змогла, вона відчула що її нога закована до дерева.
- Ти все ще належиш мені! - до дівчини промовив монстр.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!