Чянпуру

Доджьо добре освітлене та дбайливо доглянуте. Нам так лише здається.

Священне місце. Але всілякому важко зрозуміти його святість. Місце Шляху. Що це за Шлях, чим він вимощений, куди він веде та чи довго ним ще прямувати? Можливо, ми отримаємо відповідь на всі наші запитання прослідкувавши за однією єдиною душею, присутньою нині у доджьо.

І

Старий Рюуджі Ґоуто. Сильний Дракон. Сильний людиноподібний дракон.

Ось він, перед олтарем, сидить у стандартній позі сейдза. Під ним знаходиться дзабутон, адже старому Рюуджі Ґоуто досить важко витримати класичний обряд медитації без м’якої подущини. Раніше він навіть під водоспадами сидів на незручному та холодному камінні днями й ночами, шукаючи просвітлення у позі лотоса. Але від того залишились лише старі байки.

Старий Рюуджі Ґоуто медитує сидячи в аурі величного тачі, японського дворучного меча, прилаштованого на п'єдесталі поверх олтаря. За легендою, цей меч належав самому імператорові, царю усіх земель. Він же й подарував меча першому власнику доджьо на честь відкриття. Меч передавався з покоління у покоління володарям цього доджьо, най його ніколи й не рухали з місця.

Знаходячись позаду старого Рюуджі Ґоуто, ми нарешті розуміємо, чому він старий Рюуджі Ґоуто. Відносно довге та сиве волосся у формі сакаякі, стандартній для японського самурая, зібране в пучок на потилиці. Кімоно на ньому виглядало неохайним, але насправді це лишень через те, що старий Рюуджі Ґоуто порушив послідовність кіцуке, адже він одягав його самотужки. Зазвичай з кімоно та усім іншим йому допомагає одна дуже добра пані, але, здається, у неї сьогодні вихідний, тому наш Сильний Дракон може дозволити собі затриматись допізна у доджьо.

Старий Рюуджі Ґоуто практикує дзадзен. Він намагається віднайти свою душевну рівновагу, яка з кожним прожитим роком чимдуж намагається накивати п’ятами від зубожілого старечі. Одного разу, в молодості, старий Рюуджі Ґоуто уже досягав саторі, але просвітлення не залишається з вами навічно, тому тепер наш Сильний Дракон, відкинувши ідею апофеозу, шукає лише заспокоєння тіла та розуму.

Старий Рюуджі Ґоуто був самураєм. Пообіч нього лежить велична катана як символ видатного минулого її господаря. За коміром під кімоно Сильний Дракон тримає своє танто. Це місце у традиційному вбранні символічно зветься кенсакі, себто “вістря меча”. Танто для старого Рюуджі Ґоуто має особливе значення. Воно слугує нагадуванням, як для усіх знайомих з ним, так й для самого власника короткого меча — Сильний Дракон понад усе на світі шанує бушідо. Для нього немає нічого важливішого від кодексу честі, якого він дотримувався усе своє життя. Нехай з кожним днем старий Рюуджі Ґоуто пам’ятає все менше і менше, але сім життєво важливих принципів бушідо він буде пам’ятати, бодай це єдине, що залишиться у його голові.

Старий Рюуджі Ґоуто закінчив медитацію. Він підійнявся з місця. По-старечому, з крехтінням та ойкаючи. Отож-бо, стільки часу в одній позі не проходять безслідно для літньої людини. Виправивши спину, він заплющив очі та одним рівним рухом вклонився перед п’єдесталом з тачі та картиною у повний ріст, що висіла позаду меча. До чого ж величава картина. Певне на ній зображений перший власник цього доджьо, можливо минулий, а можливо й сам імператор. Навіть старий Рюуджі Ґоуто не пам’ятає людини на картині. Поклін він виконав радше автоматично, аніж з якоюсь повагою. Як механізовану дію. Наче повторюючи про себе закони бушідо, що він робить частенько для підтримання здорового глузду. Як молитву старим богам.

Старий Рюуджі Ґоуто почепив свою катану на пояс. Разом з нею він відчуває себе у безпеці. Зі стоячого положення нашого героя ми в змозі побачити його шаровароподібні штани, які називаються хакама, та традиційні шкарпетки — табі. Сильний Дракон рушив до виходу з доджьо, паралельно повторюючи про себе правила бушідо.

Чюґі. Обов’язок та вірність. Самурай до останнього відповідає за свої вчинки та є зразком відданості.

Вийшовши з доджьо старий Рюуджі Ґоуто одягнув свої ґета, дерев’яне взуття на високих підборах. Адже в доджьо можна заходити лише без взуття. Такі правила.

Ю. Хоробрість та героїзм. Самурай живе лише духом героя. Відкинь страх. Це важкий шлях, але він веде вздовж повноцінного життя.

Великий сад у японському стилі простягнувся перед нашим героєм. Вимощена камінням дорога веде до головних воріт.

Ґі. Чесність та справедливість. Для самурая може бути лише чорне та біле. Без вагань. Людина з чистою душею ніколи не буде боятись правди.

Роздуми старого Рюуджі Ґоуто порушує вітер, що колихає нівакі. Гілки сакури та декоративних сосен гнуться вітрові у такт, неначе піддані васали при виді сюзерена.

Рей. Шляхетність. Самурай здобуває повагу не силою, а своїм ставленням до інших. Навіть з ворогом самурай буде увічливим до останнього.

Роздуми старого Рюуджі Ґоуто порушує дзюрчання декоративного водоспаду. Вода повинна текти зі сходу на захід. Таким чином вона вимиє все зле й недобре, залишивши господарям лише добро та злагоду.

Шін. Щирість та правдивість. Слово самурая завжди останнє та підкреслюється дією. Для самурая немає різниці між сказати та зробити.

Роздуми старого Рюуджі Ґоуто порушує стукіт соудзу. Це прилад з бамбука, що наповнюється водою, перехиляється та ударяється об камінь, створюючи звук, що відлякує тварин та птахів. Але у цьому саду він виконує лише декоративну функцію.

Джін. Співчуття. Самурай завжди знайде можливість бути корисним суспільству. Сила самурая спрямована на благо для усіх.

Ось старий Рюуджі Ґоуто вже стоїть перед ворітьми, які відділяють доджьо та зовнішній світ. Не хочеться старому Рюуджі Ґоуто проходити скрізь ці ворота. Полишати все те, що він так сильно любить. Зовсім не хочеться йому проходити скрізь ці ворота. Схожі вони на торії, ворота перед синтоїстськими святилищами, що уособлюють межу між світським та божественним. Здається старому Рюуджі Ґоуто, що саме цим шляхом він полишає свого бога. Або ж це бог полишає його. Ці думки сповнені суму та жалоби збили Сильного Дракона з ліку заповідей кодексу честі. Так й не пригадав він одну, певне, найважливішу з них.

ІI

Опинившись по іншу сторону воріт, старого Рюуджі Ґоуто зустрів шум та сморід дешевих автомобілів. Усі вони стояли під пекельним сонцем на автотрасі, що проходила поруч з доджьо. З кабін деяких машин лунала гучна музика без смаку та стилю, така незвична для Сильного Дракона. Дивувався старий Рюуджі Ґоуто, чому ж люди покинули слухати мелодії жіночого співу під шямісен. Невже у них не болить голова від музики, що наче лупить тобі по макітрі з усієї сили щосекунди? У цей момент одна автівка вибилась з величезного ланцюга й рванула по тротуару прямо на нашого героя. Старий самурай не боїться смерті, тому навіть оком не кліпнув, коли прямо перед ним автомобіль знову повернувся до, здавалось, нескінченного ланцюга зі сталевих коней. Таким чином він намагався прискорити свій рух у тягнучці з автомобілів. Відкашлявшись від чорного та їдючого диму, зоставленого нашому герою неназваним правопорушником, продовжував старий Рюуджі Ґоуто дивуватись, невже людям й справді настільки сильно не подобається запах чистого повітря? Чому ж вони продовжують його псувати? Жоден ліс у світі не здужає стримати цю орду ненависників свіжого повітря.

Старий Рюуджі Ґоуто й далі крокував вздовж затопленої автомобілями автотраси. Як не глянь, а з правого боку навіть горизонту не видно, самі лиш автомобілі у всі сторони. А ліворуч поле пшениці. Безкрає. Що також розділяє горизонт, але у блакитно-жовтих кольорах. Шлях старого самурая пролягає скрізь це поле. Ось й потрібна йому дорога де можна зійти. За спиною продовжували грізно гриміти дикі автомобілі. Нехай погрожують комусь іншому, а наш самурай не стане боятись чогось настільки безглуздого.

Старий Рюуджі Ґоуто крокував ґрунтовою дорогою посеред безкрайніх полів. Ці дві паралельні стежини, що залишились шрамами від автомобілів та тракторів, важко було назвати дорогою, але оскільки вона веде до Риму, то має повне право так йменуватись. Нашому герою дуже подобався цей шлях. Крокуючи тутешніми стежками від нібито повертався у дитинство, відчуваючи щось схоже на справжнє батьківське тепло. Сильний Дракон глибоко вдихнув та розправив плечі. Таке знайоме відчуття пройшло скрізь нього, але він не може пригадати, що воно означає. Ми лиш можемо припустити, що це любов до батьківщини.

Старий Рюуджі Ґоуто побачив силуети людей, які йшли йому назустріч. Група молодиків прямувала тією ж дорогою, але у іншому напрямку. Вони голосно розмовляли між собою та сміялись. Харцизи. Саме так подумав наш герой. Прийшов час себе захищати, ніколи не знаєш коли вони нападуть. Сильний Дракон приготувався, налагодив дихання, став у стійку та узявся за руків’я катани. Ще трохи й одним рухом він виконає блискавичний випад уперед та покінчить з усіма ворогами у мить ока. Ще трохи. Нехай вони тільки зроблять хоч якийсь невірний рух у його сторону. Але вони просто пройшли повз. З їхніх пристроїв лунала дивна музика, у руках вони тримали скляні пляшки з барвистими рідинами та гучно говорили між собою. Старий Рюуджі Ґоуто вийшов зі стійки, відпустив руків’я катани та опустив голову. У такому стані він провів ще декілька хвилин, роздумуючи та пригадуючи те, чого ніколи не було. Аж доки не пригадав, чому він тут й куди крокує. Пора додому.

Сонце заходило за спиною старого Руюджі Ґоуто. Ще трохи й стане зовсім темно. Наш Сильний Дракон пам’ятає цю дорогу на фізичному рівні, ноги самі донесуть. Але він таки встиг добратись додому до темноти. Плетений тин, зверху горщики. Низька хвіртка з дерева та стежка до хати. З прибуттям. Окаерінасай.

ІII

Старий Рюуджі Ґоуто увійшов до садиби. Спочатку він вагався, наче не був упевненим у тому, що це його територія. Проте, навколо більше не було будинків, тут помилитись важко. Разом з розумінням цього факту прийшов й відносний спокій. Але ж це не його доджьо, чому тоді він відчуває таке незрозуміле тепло у душі? Подейкують, що наша душа важить десь близько двох грамів. Запевняю, що це не так, адже розмір душі вимірюється її цінністю, а не вагою. Й найцінніші душі, це ті, які протягом свого життя не втрачають можливості відчувати тепло.

Стежка веде старого Рюуджі Ґоуто скрізь високі соняшники, які проводять в останню дорогу червоне сонце при горизонті. Ліворуч маленький недоглянутий став з водою зеленого кольору, служить прихистком для галасливих, у таку пору, ропух. Праворуч від стежини — вимощена криниця. Але тепер вона виконує, по більшій мірі, декоративну функцію. Все це викликає у Сильного Дракона дивне відчуття ностальгії.

Старий Рюуджі Ґоуто дійшов до будівлі. Ні, не просто будівлі, а саме хати. Старої хати мазанки. Щоправда, виглядає вона оновленою та доглянутою. Нові вікна, утеплення, свіжа фарба та барвисті орнаменти. Син, це все завдяки сину, пригадав старий Рюуджі Ґоуто. Здається, його син й справді піклується про свого ненька.

Увійшовши до відчинених дверей, наш герой почув незрозумілий дзвін, що ширився будівлею. Певне це телефон. Підійшовши до здоровенного пристрою минулих літ з червоного пластику та круглого циферблата на ньому, старий Руюджі Ґоуто здійняв слухавку. Звідти лунала тиша. Навіть не звичні гудки, а депресивна тиша. Проте від цього дзвін нікуди не зник. Пригадав Сильний Дракон, що лежить у кухні на столі різнобарвна пластмасова дощечка. Здається, що вона також уміє дзеленчати. На тій дощечці великими буквами написано “Син” та дві цяточки зеленого та червоного кольорів. Нумо, старий самураю, як тебе учила та мила пані, що сьогодні має довгоочікуваний вихідний? Зелений це є добре. Зелений це є життя.

“Алло? Батьку! Де ж то ви пропадали цілий день? Навіщо змушуєте мене хвилюватись? Знову, певне, швендяли тими старими руїнами? Скільки ж то разів вам повторювати, там небезпечно, паче для старої людини як ви. Пожалійте себе та змилуйтесь наді мною, прошу. І що ви у тому місці знайшли? Пустир з парканом та чотирма стінами посередині, воно ж кожної секунди може завалити вас, боже бережи. Звісно, свіже повітря та прогулянки це добре, але ж майте совісті, не ходіть одному. Сьогодні пані *бзззжжжш* відпочиває й ото ви вирішили усім полоскотати нервові закінчення. У цьому ви, їй-богу, залишаєтеся вірним собі. Тату, ви чуєте мене? Обов’язково ще повечеряйте перед сном! Приходила сусідка ваша, така мила бабця, знову принесла вашу улюблену страву. Так, це вона мені перетелефонувала і повідомила, що вас немає удома. Ми усі перелякались, але добре, що ви таки повернулись, ще трохи й підіймав би поліцію, клянусь! Завтра знову до вас приїздить пані *бззжшш*, поводьтесь чемно, отче! На добраніч.”

Біп.

Біп.

Біп.

На хвильку здалось, що ще трохи й досить таки немолодий чоловік на іншому кінці слухавки пустить сльозу. Голос його уже тремтів, але, наче мужній буші, він не показав слабості. Не може цього второпати наш герой. Чому ж хтось так сильно хвилюється через старого, але все ж таки самурая. Він є сила. Він є стійкість. Але щось таки змусило його колихнутись на місці. Більше нам не здається, його син й справді піклується про свого ненька.

На столі поруч з телефоном стояла тарілка. Велика-велика. Важко буде злічити усе присутнє у тій страві, але виглядала вона досить таки апетитно. Рисова локшина, тофу, овочі, яйце, м’ясо та зелень. Смажене. Пообіч тарелі лежала записка. У ній було написано приблизно щось таке: “Пане Руслане Гориславовичу, сьогодні знову готувала ось цю заморську страву за вашим рецептом. Якось на чян там називалась. Діти й онуки в захваті від неї. Принесла й вам трохи, але не застала нікого удома. Таки зайшла й залишила гостинець на правах шановної сусідки. Смачного.”

Тим часом сонце повністю опустилось за горизонт й естафету гостя у вікні прийняв братик-місяць. Темнота заповнила кімнату старого самурая. Лише місяць, хизуючись майже хижою посмішкою, в очікувані наступного дійства, відбивав світло єдиним променем скрізь вікно. Сидів старий самурай навколішки спиною до цього світла. Нема на що тут зиркати, місяць-братик. Згадав таки дідуган останню заповідь бушідо.

Мей-йо. Честь та гідність. Існує лише один суддя честі самурая: він сам. Самурай завжди повинен бути готовим прийняти смерть з гідністю.

Старий Рю**** Ґо*** дістав з-під коміра розхристаного кімоно свій танто. Звільнив він сей клинок з тісних обіймів піхви меча. Блиснуло у місячному сяйві лезо самурайської гордості. Незрозуміле відчуття жалю та сорому переповнювало нашого героя. Наче якась незрима сила керує ним, знущаючись та регочучи у повен голос. Тому не бачить старий самурай іншого виходу. Пам’ятається йому, що сеппуку тепер не більше ніж формальність, старий звичай виявлення найбільшого рівня честі перетворили у фарс. Через це, поруч з ним, ось тут, повинен стояти кайшяку, помічник відчайдушного самурая на кордоні смерті, який одразу ж після розпорювання живота відрубає голову самогубцеві. Але старий Рю**** Ґо*** пам’ятає лише старий метод, де під кінець він повинен завдати собі останнього удару в горло. Ось він, справжній показник честі. Обгорнувши лезо білим рушником, він узявся за цю частину правою рукою, ліву ж зоставив на своєму животі, як приціл. Зараз ми станемо свідками ритуального самогубства, під назвою муненбара, себто розрізання живота з жалю. Як собі уявляли середньовічні японці, душа людини знаходиться у животі, саме тому розтинання цієї частини тіла було проявом вищого й найчистішого помислу. У нашому випадку це доказ честі й хоробрості. Й справді історична подія. Нумо, ще трохи. Ось-ось. Уже.

Смертоносну тишу перервало металеве дзеленчання об дерев’яну підлогу. Жбурнув старий самурай подалі свого меча, не в змозі слідувати й далі цій кровожерливій забаганці старих богів. Він здійнявся на ноги та кинув поглядом на небо за вікном. Хижа посмішка місяця ураз зникла за нічними хмарами. Разом з нею зник й останній промінь світла у кімнаті. У абсолютній темряві наш герой нарешті розплів довге та сиве волосся та вмостився у великому й комфортному ліжку, замість набридлого йому матрацу поверх татамі. Й щасливим від того, що він нарешті зміг зробити вибір самотужки, замість невгамовної волі старих богів та хворого мозку, що поступово відмирає, історик-японіст, старий Руслан Гориславович заснув у надії хоч уві сні ще раз повернутись до свого улюбленого неіснуючого доджьо.

А під тихий стукіт соудзу десь за вікном, ми побажаємо йому здоров’я та солодких снів.

Оясумі, старий самурай.