1
Дівчина сиділа в безмовній тиші. Очі сповнені жаху. Серце сковувало в кайдани страху.
На долонях іскриться полум'я. Справжнє. Живе. Непідвладне.
Несміливо озирнувшись, дужче стиснулася від хвилювання.
Навколо похмура місцевість. Нежива земля. Пронизливий холодний вітер.
Раптом полум'я спалахнуло сильніше.
« Що відбувається? Як… як я сюди потрапила» - шепоче дівчина.
У відповідь тиша.
Серед мороку вона була світлячком, іскрячись вогниками.
У рваній сукні, з закривавленими ногами, що ступали гострими каміннями.
Неначе втікачка, кинута на свавілля долі.
Повільно опустила руки до землі, намагаючись холодом погасити полум'я.
Несподівано земля здригнулася, не бажаючи підкорятися, перетворюючись на кригу. Закриваючись від чужинки.
Дівчина злякавшись відсмикнула руки. Безнадійно шукаючи вихід.
Засмучено вставши, схвильовано крикнула в порожнечу:
– Я хочу додому. Хочу повернутися…
Все здригнулося на мить. Земля похитнулася від потужного поштовху.
Тіло тендітної незнайомки обдало жаром. Вогонь починав спалювати зсередини.
Страх заволодів душею, закрутивши голову.
«Не бійся. Ми тебе врятуємо. Ти тільки чекай» - прошепотів чийсь голос усередині її розуму.
Вона стрепенулась. Боязко озирнулася. Нікого.
Так, що це було?!
«Сьогодні прям день якихось секретів», - посміхнувшись, прошепотіла дівчина в темряву.
Різкий порив вітру повернув у зловісну дійсність, затьмарюючи веселощі, що ковзнули всередині неї.
Як так вийшло?! За секунду все змінилося.
Прекрасне життя, молодість, надії та мрії. Все зруйнувалося в одну мить, перетворившись на справжній жах.
Дбайливо збережений спокій днів розчинився. Світ ставав іншим. Але яким? Як його зрозуміти?
Місце, вогонь, фатальна ніч - все стало точкою не повернення. Несвідомо ступивши на шлях, з якого не зійти.
Раптом вона відчула чиюсь руку на своєму плечі. Серце з шаленим ритмом забилося. Стривожено дівчина обернулася.
Перед нею постали рідні очі.
Зітхання полегшення торкнулося її тіла, і вона скрикнула:
– Тато. Ти прийшов.
Він усміхнувся їй, і на хвилину мовчазно обійняв.
Здавалося, тепер усе буде добре, і це виявиться сном.
Заспокоївшись, чоловік трохи відсторонився.
В очах причаївся сум. Обличчя стало суворіше звичайного.
Він став іншим.
«Щось не так. Не так... » - закрадалися тривожні думки в розум дівчини.
– Катріна, люба. Я радий нарешті знайти тебе.
Вона посміхнулася його словам, але зробила крок назад.
Відчувши незриму небезпеку поряд із ним.
«Батьку… хто ти? Ти ж мій батько? - задавалася вона питаннями, боячись вимовити вголос.
Батько, відчувши її страх, залишився нерухомо стояти осторонь.
Бачити її цілою і неушкодженою – вже щастя. А з рештою розберемося
пізніше.
Нарешті впоравшись з емоціями, Катріна тихо запитала:
– Хто ти?
– Я твій батько, - спокійно відповів він.
– Що відбувається? Що зі мною, - схвильовано запитала Катріна.
– Це повинно було статися. Це мій дар та моя спадщина. Він прокинувся і в тобі, - відчужено відповів батько.
– Як? Як усе це могло статися? З нами... Ми люди. Адже так? - нерозуміючі запитала Катріна. Все ще не повіривши у те, що відбувається.
– Шкода. Я не хотів, щоб це сталося. Але все ж таки... Я не зовсім людина, - сумно відповів батько.
– Хто ж… ти…?! - знову наполегливо повторила своє питання Катріна.
Батько зробив паузу, перш ніж відповісти.
– Я Демон, - голосно промовив батько. Слова зловісним відлунням промайнули навкруги.
Катріна приголомшлено дивилася на нього. Крижаний страх з подвійною силою повернувся до неї. Вогонь знову спалахував у тілі. Скована заціпенінням, вона не могла говорити.
Батько спробував наблизитись до доньки. Але та, злякано відхитнулася.
Він завмер. Даючи їй час.
Його погляд. Його обличчя.
Все тепер здавалося Катріні зовсім чужим. Чи не справжнім.
Тільки-но почавши приймати новий світ, вона несподівано втратила батька. Того, ким він раніше був для неї. Катріна не вірила, що це… її батько.
Ні. Так не може бути.
Як він за секунду став чудовиськом у її очах. Демоном?!
І хто тоді вона?
Катріна зробила крок назад і, відчувши порожнечу за спиною, зупинилася.
Востаннє поглянула на батька. Чи батько він?!
Зітхнула, і приречено прошепотів:
– Вибач…
Обернулася і зробила крок у прірву.
Заплющивши очі, прислухалася до останніх звуків. Ледве вловимого вітру. Шурхоту каміння вдалині.
Порожнеча невблаганно заволоділа її тілом, забираючи останні сили. Обволікаючи темрявою. Зупиняючи серце.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!