Найтемніша ніч року

Чоловік лежав у ліжку та дивився на стелю. Здавалося, його думки вискочили з голови. Він намагався схопитися хоч за якусь, щоб почати тягнути нитку, яка приведе до сну своєю нудьгою. Але ні. То бік не той, то перина не м'яка, то нога тяжка.

Незабаром чоловік зрозумів, що ці спроби позбавляють себе сенсу з кожною хвилиною. Він встав та швидко подивися на кімнату: вона не була великою, але простору, щоб походити зануреним в думках, або потанцювати був. Стіл стоїть напроти ліжка. Якби часто його не прибирали, все одно магічним образом залишаються пусті чашки, зім'яти шматки паперу та інші дрібниці. Все ж споглядання на стелю була по цікавіше справа, вона хоча б не така захламлена.

«Душно».

Він без якогось особливого хотіння встав та підійшов до невеликого вікна. Покрутив ручки на ньому, в хаотичному напрямку, бо запам'ятовування для слабаків. Він підняв скло, що огороджувало його від звуків на вулиці.

Чоловік закрив очі, відчуваючи легкий вітерець на своєму обличчі.

Було темно, навіть місяць своїм сяйвом не доходив до вікна. Все навкруги закрито деревцями. Життя ніби в бульбашці, якщо так було завжди, то може він і не дізнався про існування місяця.

— Євген, ви дурний.

— Я!? А т-ти щур!

Два юнаки сиділи за столом пліч-о-пліч, іноді перекидаючись фразами.

— Та що ви кажете, пане, саме ви хотіли скинути цю всю працю на мене, — роздратовано гризе ручку його новий товариш, — Підлаштував голосування... Куди це взагалі годиться.

— Ох! Звісно, я зроблю цю працю, але  ви знаєте що працювати вдвох набагато ефективніше? — пародирує Євген голос, —  Чортиняка...

Мовчання. Шарудіння паперу. Незадоволені зітхання.

Холодний вітер що б'є в лице переносить у давно минувши спогади. Така ж темна ніч, також не спали.

Через деякий час мовчання обривається.

— Дивлячись з сатанинського погляду, ви б були грішником, — пауза, — бо дурість це гріх.

— Ти ніби психологію вивчаєш, так якого дідька...

— Приходиться розмовляти з багатьма людьми.

Теперішній він посміхається.

Так багато було пустих слів, замість них треба було казати правду, точніше, важливу правду. Хоч у душі є сум, його перегороджує відчуття моменту, відчуття ностальгії, то — чого не повернути, не змінити. Вже не буде так.

Щось відгукнулася в серці кольким відчуттям.

Треба було говорити.