дива пригод (забави Сонма)

за мотивами казки Ганса Християна Андерсена.......................................................

ти з'явилася зовсім неждана...неочікувано світлим дивом...сказала, що янгол...розправила крила білі...сіла до столу...зі мною випила кави...хотів тебе розпитати... - чому я?...чому обраний я тобою?...і чи знаєш навіщо я в цій ямі людської зради?...у ямі зненависті і брехні... - але обличчя мені ти вкрила маскою, льодом прозорим... - як смієш ти мовити слово своє від себе до мене?!... - шепотнула мені в заметілі...

змахнула крилами... - крила просипались снігом...у танці шаленої люті крутився той сніг в хуртовині, в морозі легкий та іскристий...здійнялася ти велично висока, струнка, красива, загадкова, холодна, могутня... - містична діва в короні, що сяє зірками сузір'я північної сфери світу...

і сіла в широкі сани по королівські шикарні...мене ж як уламок льоду поклала у кошик поруч...і коні запряжені цугом на крилах звелися в небо...на крилах тих (білих вітрилах) кружляли по видноколу...і зиркнула ти на мене, взяла на коліна кошик...торкнулась мене, оживила...

і мовила тихо, переривчасто, швидко, нервово... - ...будемо правити тут ми...ти і я...і нікого більше...в цих безобрійних землях...світлих, білих і чистих...лишайся зі мною, любий...хазяїн із тебе добрий (на вустах твоїх хитрий посміх)...так! і правитель також...король підходящий...гарний... погоджуйся...чуєш?...я знаю, що ти мене чуєш... не будь таким дурнем темним...

хотів заперечити...де там! - цілунком припала холодним до вуст моїх нечутливих, від льоду мерзлих і білих...аж серце спинилося раптом. у грудях мені захололо і... - випав із саней розталим у кучугуру снігу високу, м'яку біля тину, іскристу в скрипучім морозі...

...очуняв ніччю хмільною...на килимку, на підлозі...поруч пляшка пуста від горілки, спустошена що до краплини...здійнявся...вийшов з холодної спочивальні зігрітися до каміну у залі - там крісло, затишок і самотиння, напівморок, пустеля хатня...пригадую, посміхаюсь з пригоди у сновидінні в цю ніч неспокійну, зимову...довго так грівся біля вогнищу у каміні...і слухав, як заметілі сміялися з мене білі разом із принцесою зим і ночі у сніговіях...

***Сонм - давньоримський Бог сновидінь