Вірний зрадник
Кожен день сон поглинає з життя,
З ліжка вставати, поснідати пора.
Стою напроти невеличкого люстерко,
За спиною всі бажання мої,
Лише зробити поворот лівіше,
Лише рукою дотягнутися до мрій,
Але ж чому, так колить сильно?
Кожне торкання віддає пекучим болем.
Було пророчення забуте, усе написано у ньому:
Не світла, тьми торкаюся руками,
Не мрії, чорти-лячності закрили все спинами.
Стою у невеликого люстерко,
Дивлюся, що позаду... Пусто,
Їх не бачу, бо брешу.
Кажу не правду тій людині, що напроти,
Повірте, я знаю, вона зможе.
Довіра — одна з фарб, у яку пальці поглинаю,
Та також швидко і змиваю.
Скажу: «Немає там чортів,
Йди, шлях чистий, як небо зоряне сьогодні,
Все на так і складно як здається,
Лише, чорні фігури, що сама поставила, збери».
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!