«Сон»

Наприкінці дня у моїй голові була сама лише лайка та молитви. Відверто кажучи, як інакше може бути, якщо ти школярка? А тут ще історичка погрожує контрольною. Не хочу вчитися, хоча й одружуватися мені також раненько! Потрібно терміново щось вигадати, щоб пропустити уроки! Ось тільки що? З моїми батьками це на так просто зробити! Може так й сказати, що я не хочу до школи? Може не спрацювати! А чи не збрехати мені, що уроків не буде? Не варіант! Точно! Може скосити на запалення хитрощів! Так й зроблю, йо! Тому що я дійсно дивно себе почуваюся – може пройде!

– Привіт донечко, як справи у школі? – з порогу запитала мама, чим поступово приводила у напружений стан.

– Як зазвичай – хочу вже канікули! Ще й контрольна по історії маярить… Мам, я не хочу вчитися – набридло! Тим паче, що я погано себе почуваюся! – заявила я.

– Що?! Ну, знаєш?! Ми з батьком також працювати не хочемо, але робимо це, для того щоб й нам, й тобі було, на що поїсти та одягтися! А школа, пробач, це твоя робота, наразі! Тому, щоб я ніколи більше подібного не чула, ясно? Зрозуміло, що тобі важко, але ти впораєшся! Сама, або за нашої допомоги – вже не важливо, але ти все рівно це зробиш! Так що не вимахуйся! Зараз помиєш руки, пообідаєш и підеш робити уроки!

– Я сама розберуся з тим, що мені робити! – відрізала я й зачинилися у кімнаті.

Ось далося їм це навчання, млин? Можна подумати, що хтось з них був 100%–вим відмінником та медалістом! Ага, зараз!

Дивно! Мій стан з кожною хвилиною погіршувався. Від чого це? Добре, потрібно просто годинку подрімати, й все буде нормально.

***

Прийшла до тями я у якомусь дивному дикому лісі. Було таке враження, що тут взагалі ніколи не ступала нога людини – глухомань непролазна! У будь–якому випадку, звідси потрібно валити, так як ставати для когось вечерею бажалося в останню чергу. Ноги вели мене уперед, до цивілізацїї… якої я не побачила. Ні, відверто, я не розумію у яку тундру мене занесло, лише дана місцевість населеністю не славилася. Навіть навпаки, навколо усе виявилося таким самим диким, як й ліс. Ні асфальту, ні ґрунтовки, самі лише козячі стежки, зарослі бур'янами. Куди я потрапила, матінко? Точно, ну я й дурепа! В мене є телефон, а в ньому Google maps, так що варто вмикнути тільки мобільний інтернет й усе владнається. Але що за д…? Тут не те що інтернету, мобільної мережі нема! М–да, ось тепер час паніки та страху! Де я? Стоп, а там наче хтось йде. Коли це диво наблизилося, то я побачила доволі не привабливого хлопця з пов'язаною ганчіркою на стегнах. З іншого боку, його зовнішність зараз грала останню роль. Головний фактор – він місцевий!

– Чоловіче, підкажіть будь–ласка, у якій місцевості ми знаходимося? – поцікавилася я.

Відповісти він відповів, але окрім невиразних звуків розібрати бодай щось було неможливо. Він подивився на мене суворо, хвилин п’ять, а потім узяв за руку й кудись повів.

Стоп, щось подібне я зустрічала у підручниках по історії! Я потрапила у кам’яне століття? Ні, це неможливо! Як? Я ж засинала, у звичному для мене, двадцать першому столітті, а прокинулася, у часи до нашої ери? Це законно взагалі? З іншого боку, якщо проаналізувати, що це за дика місцевість? Чому її мешканці не говорять, хоча б латинською? Щось тут явно не так!

Ось просто супер, що тут сказати! Куди він мене привів? У печеру, млин! Я сподіваюся, він не буде чіплятися? Він ж бачить, що я неповнолітня? Всупереч моїм побоюванням, хлопець кинув мені в ноги тушку, не зрозуміло кого, а сам пішов. Клас! А що робити? Вдома зазвичай готує мама, ну чи, в крайньому випадку, тато, а я ніж у руках до ладу і не тримала, хоча на уроках праці нас змушують це робити. Гаразд, щось придумаю!

Хвилинку! А де тут мангал, хоч би? А чи прилади? Посуд? Один тільки пшик! Значить я таки в кам'яному віці! Ну, тільки цього ще не вистачало! Добре, викручусь! Абияк обдерла цю худобу, знайшла щось, яке було схоже на багаття, насилу його розвела і помчала. Чесно кажучи, вже найцікавіше дізнатися: що саме я зробила? І як їм не в падлу, щораз так задовбати для розведення вогню?

Коротше, десь через дві години, цей розумник притягнув народ, який був схожий на нього, як під копірку. Історія, млинець! Ну, скликав він гостей, яким я м'ясо приготувала (як уміла), але мені навіть цікаво: як вони його їсти будуть без посуду та приладів? Відповідь виявилася дуже простою – їм знадобилися лише руки! Як із ними заговорити? Точно – жести! А вони цікаві люди, таки (парадоксально, але факт). Поспілкувалися до ранку, після чого нас із моїм «другом» залишили наодинці. Просто цей кадр вирішив, що я ідеальний кандидат за дружину і погляд народу означав, що зараз буде «найцікавіше».

Тільки щось знову стало відбуватися зі свідомістю – дуже хотілося спати! Якоїсь миті тіло поважчало, а в очі потрапила порожнеча.

***

– Лікарю, як вона? – поцікавилася жінка, з нервозністю, що погано приховується.

– Криза обійшла стороною, але поки вона в комі! – відповів «носій клятви Гіппократа». – Ви краще скажіть, невже вона раніше не мала таких симптомів? Ну не повірю я, що людина може відразу втратити свідомість!

– Та в тому й справа – раз у раз, що нічого подібного не було досі!

– М–да, історія! Попередньо можу сказати тільки те, що це все дуже схоже на летаргічний сон!

– О Боже! Лікарю, скажіть, це виліковно?

– Медперсонал працює в цьому напрямку, але я не можу нічого обіцяти, вибачте! У вас ще є запитання до мене?

– Поки що ні!

– Тоді поспішу відкланятися – справи!

***

– Dieu, quelle belle dame dort ici! – раптом почувся біля вуха.

Довелося розплющити очі. Картина навколо, була кращою за попередню, але дивувало не менше. На цей раз мені пощастило потрапити на бал, і, швидше за все, французька.

– Excuse me, do you speak English?

– Que dites–vous, belle créature? Malheureusement, je ne vous comprends pas!

Через хвилину рука потяглася за телефоном. Ця мова явно не англійська, більше схожа на французьку. Гаразд!

«Скажіть, будь ласка: хто ви такий? Де ми?» – набрала я в додатку Google translate и дала ему.

– Eh bien, disons que je suis Jacques! Maintenant, nous sommes en Provence, semble–t–il! Pourquoi es–tu si inquiète, jolie dame? Je ne te ferai rien de mal! Encore plus – ici, en principe, personne n'offensera l'enfant!– відповів він.

Побачивши переклад, я почала злитися. Я – дитина, млинець! Ну добре!

«Я, звичайно, сильно перепрошую, але я через пару років закінчую школу, так що дитиною не є!»

– Pardonnez–moi cette erreur! Je ne le ferai pas, je le promets! Puis–je faire amende honorable en dansant?

Я погодилася, про що не пошкодувала ні на мить. Скільки ж довкола було пафосу! Складалося враження, що я потрапила в якусь казку для малявок на кшталт Попелюшки. А десь у глибині зали я помітила чоловіка, який дуже був схожий на самого Наполеона. А ці жінки у довжелезних сукнях із корсетом? А чоловіки у сюртуках? І в доби, дворецькі з підносами шампанського та канапе – шкода, що мені пити не можна!

Однак у цього Жака дивна манера танцю – моя свідомість знову зникала.

***

Свідомість поступово поверталася. Цього разу було темно, але незабаром стало ясно, що це лише кінотеатр. Але сьогодні показували німе чорно–біле кіно, та й люди довкола дотримувалися стилю 20–х років однойменного століття.

А ось тепер стало цікаво по–справжньому! Що відбувається? Чому мене кидає з епохи до епохи? Цей феномен на сон не скидається, але в той же час для реальності теж багато фантастики! То кам'яний вік, то французький бал, тепер це! Невже за моє не бажання вчитися покладається таке покарання? Невже, щоб повернутись, мені треба захотіти гризти цей гребанний граніт? А може, вся справа в історичці? Я, пам'ятаю, бачила в Єралаші такий цікавий сюжет: училка вбралася в циганку, чиплялася до своїх учнів, і, типу, ворожила, а насправді давала досить важливу інформацію – хлопцям загрожує контрольна, і провалу вони уникнуть тільки в тому випадку, якщо визубрять певні параграфи. Може, і наша гримза проникла в мій сон зі своєю історією?

Я щиро сподіваюся на те, що вся ця краса закінчиться, як тільки настане ранок, а з ним настав час прокидатися. Чи чує мене хтось? Я хочу прокинутися! Гей! Гаразд, зачекаємо!

А кіно добре! Зазвичай люди хвалять Голлівуд, але після такого перегляду ти починаєш переоцінювати все, що бачив раніше. Чи складно вивчити текст і з виразом його зачитати на огляд поважної публіки? На мою думку, складно, але можна. Німі актори – ось хто справжні шерої, дуже шкода, що зараз такого не знімуть! Чому я так думаю? Дуже просто! На відміну від акторів сучасного кіно, ці товариші грали жестами, мімікою, а це набагато важче за звичайний вивчений текст.

В тілі знайшлася підозріла слабкість, повіки налилися свинцем, і в очах виявилася вже звична темрява.