Частина 6

Мабуть, ніколи в житті він не червонів так, як зараз, немов його лизнула вогняна саламандра.

Бреше звісно сам собі, бо те як палали його щоки, коли Лівей притискав його до книжкової шафи та прискіпливо обслідував його рот своїм язиком, мало з чим він міг порівняти. Саламандра в порівнянні з таким просто свічечка. Навіть професор Масару зараз не така лячна, як перспектива знову опинитися в бібліотеці наодинці з Лівеєм в цю секунду. Але Ян Лін… Якого мерлінового панталона він взагалі виробляє? Де в нього на лобі напис «поцілуй мене терміново!» Хай тільки він якось вийде живим після зустрічі з цією банші…

– Професор Масару, доброго вечора! У вас нове віяло, дуже підходить до вашої чарівної мантії…

Ян Лін без будь-якого збентеження завів діалог, намагаючись відвести жінку якомога далі від теми побаченого. Асарі робив невеликі кроки в сторону гуртожитку, намагаючись непомітно втекти, але професор Масару зупинила його лише одним поглядом. Рейвенкловець вирівнявся та завмер.

– Яне, ти як завжди просто чудо, але не замовляй мені зуби, – професорка ткнула йому в груди кінчиком віяла, з якого вилетіло кілька малесеньких іскорок, і знову його розкрила. – До відбою залишилося десять хвилин, а ти в іншому кутку замку. Поясниш?

– Справді? – здивувався він і оглядівся. – І правда. Я думав це мій гуртожиток, ще здивувався, чому тут якось забагато свіжого повітря. Дихається прямо легше.

– Не дуркуй, Лін. Твоє впливове прізвище не врятує тебе від втрати балів та покарання.

Слизеринець схопився за серце і драматично охнув.

– Сумно… Проведете мене до гуртожитку, професоре? Я думав ви сьогодні патрулюєте разом з професором Кангом, як і завжди, – хитро підморгнув Ян Лін і закрокував уперед, закинувши руки за голову. Масару кинула довгий, злегка презирливий, погляд на Асарі та склала віяло, ледь не впустивши його.

– Вважала, ти вже виніс для себе урок про ретельніший підбір місць для своїх забав. Розчаровуєш. Доброї ночі, Асарі.

Він глитнув в’язку слину і ледь чутно відповів:

– Доброї ночі, пані професорко.

Швидко чкурнув до свого гуртожитку, молячись більше ні на кого не натрапити, бо він вже не витримає. Очі пекло від непрошених сліз. Єдиний його комфортний надійний сховок тепер відомий Лівею, а завдяки професорці Масару, завтра вся школа буде знати з ким він цілувався. Може точно стрибнути з Астрономічної вежі? Батьки навіть не помітять… Будуть ще довго слати листи зі своїми вибаченнями, що не можуть приїхати на вихідні, та побажаннями, щоб він гарно вчився. Може хіба Ґуан з Тойоном будуть плакати, бо списати більше ні в кого.

Асарі вдарив подушку і його сусід, Бен, поглянув на нього поверх окулярів.

– Поганий день?

– Паршиве життя.

– Буває.

Хлопець знову запхав до рота бутерброд, який по звичці прихопив з вечері та занурився в читання підручника «Страхітливі страхіття». Лівей же накрився ковдрою з головою і скрутився калачиком. Завтрашній день його жахав до тремтіння. Хлопця аж били дрижаки.

***

– Та кажу тобі він…

– Треться зі слизеринцями…

– Це тому, що Ян та Лівей багаті, тому він як шльо…

– Фу, як можна пригати по різним, ще й хлопцям…

– Він навіть негарний…

– Який цей Асарі гидкий, а ще один з найкращих на факультеті…

– Він чує, говори тихше…

Подібні розмови не стихали вже тиждень і Асарі перестав ходити на обід. Лише рано вранці на сніданок, та на вечерю, коли в залі залишалося лише декілька людей. Похід коридорами перетворився на пекельні страждання, коли кожен намагався його зачепити. Декілька разів він ледь уникнув бійки, просто сховавшись в якомусь пустому класі.

Лівей намагався з ним поговорити, постійно ловлячи його в коридорах, чи чатуючи біля дверей до аудиторії, але Асарі удавав, що взагалі з ним не знайомий. Як і з Ян Ліном. Хоча останній сам кудись зник. Наче крізь землю провалився… Якщо взагалі можливо провалитися крізь землю нижче слизеринських підземель.

– Ей, ти, азійський підкидиш Рейвенклову! Як тебе там? – хтось гукнув його та Асарі обернувся. До нього прямувало декілька хлопців одягнених в бордово-золоті кольори. У одного на мантії виділявся значок старости гуртожитку.

– Добрий вечір, але я спішу… – він розвернувся, щоб піти у зворотному напрямку, але з іншого кінця коридору теж йшло двоє ґрифіндорців. Цікаво, якщо він потрапить до лазарету імені мадам Помфрі, то там йому дадуть спокій? Було б подарунком долі… Відпочине. Залишилося тільки пережити струс мозку та переломи.

– Вже не спішиш. Твої слизеринські бойфренди почекають, не вмруть.

– В мене немає ніяких слизеринських бойфрендів…

Він намагався згадати імена хлопців, але безрезультатно, бо думки розлітаються і фокусуються лиш на одному – зараз буде боляче. Як було у двох його попередніх школах. Чому завжди одне і те ж? Загадується над питанням вже вчергове, та й досі не знає відповіді, бо це єдина загадка, яка не піддається йому. Він старався не виділятися, у нього виходило, все йшло як треба, але ж треба було тоді повертися в ті чортові «Три мітли», а потім за тим проклятим Лівеєм, який тільки те і робив, що створював основну масу проблем.

«…і тому ти мені подобаєшся…»

«Хворе ти на голову брехло, Лівей».

– Та чому ж ніяких? Аж цілих двоє і це тільки ті, про яких ми знаємо. Всю слизеринську вітальню обслуговуєш своїм ротом? – хлопець, який судячи з усього був головним в цій банді, наблизився. Блакитне волосся та купа пірсингу нагадали ім’я – Сейн.

– Відчепіться… Я вам нічого не зробив.

– Поки ще не зробив. Але можеш зробити, бо ж ти не хочеш псувати своє чисте личко.

Хлопці загиготіли.

– Пішов ти… – Асарі зробив глибокий вдих і стиснув кулаки. – Нахуй, вилупок з тестралячого лайна.

Тиша, яка запала в коридорі, була такою довгою, що Асарі вже навіть здалося, що його зараз відпустять. Він пишався своєю сміливою лайкою рівно десять секунд. Десять щасливих секунд, поки кулак Сейна не розквасив йому носа і не перетворив її на якусь розчавлену сливу.

– Що ти сказав?! – ґрифіндорець супроводжував своє питання черговим ударом. Асарі намагався закритися. Його штовхнули та він полетів на кам’яну підлогу, роздираючи долоні до крові. – Я навчу тебе як говорити зі мною ввічливо й з повагою!

Його знову ударили декілька разів, а потім хтось підняв за плечі й прижав до себе спиною, обвиваючи рукою за талію. Рука з довгими пальцями, на якій було декілька перстнів, притискала його так сильно, що він відчував кожне ребро свого рятівника.

– Сейн, давно не навідувався в лазарет? Яка прикрість, – знайомий голос прямо над головою аж бринів від ненависті. – Настільки жалюгідний, що відігруєшся на малих, бо не здатен навіть квофл в кільце загнати з десятого разу?

– А з яких пір ти своїх шльондр захищаєш, Лівею? Гарно смокче, то не хочеш ділитися? – Сейн засміявся над своїм жартом, а з ним і його друзі. Асарі знову перемістили до стіни, так щоб він обперся.

Одне око заплило та набрякло, але інше ще було здатне спостерігати за тим, як Лівей наближається до Сейна, який нахабо усміхався, та нависає над ним, а потім б’є головою в ніс так, що чується хрускіт. Ґрифіндорець завив від болю і його дружки вмить почали наступати на слизеринця, який вже вихопив чарівну паличку, взяв ту в зуби та з ліктя вдарив нападника прямо під дих, а іншому заламав пальці, так що Асарі міг поклястися - він чув тріск. Від хрускоту кісток хлопцю стало ще гірше.

– Експеліарму…

– Закляктус!

Закляття вдарило в стіну не далеко від Асарі.

– Лівей… – він притримувався за стіну. – Перестань…

Але він говорив так тихо, що з таким же успіхом міг просто мовчати та спостерігати, як слизеринець ламає пальці та носи найсміливішим, при цьому сам вже декілька разів отримав по обличчю. До них донеслися звуки кроків і в коридорі з’явився професор Канг, який міг лише одним поглядом вбити тут кожного, якби це було дозволено. Лівей випрямився й сховав паличку в рукав. Один із хлопців тримав свою паличку біля його скроні.

– Ви що тут влаштували?! – його басистий голос відбився від стін. Ґрифіндорці злякано подивилися на професора зіллєваріння і почали ледь не падаючи тікати. – Стояти! Мінус 50 очок з Ґрифіндору! Лівей, ти мені поясниш все пізніше і я сильно сподіваюсь, що почав не ти. Сейн! Я бачив тебе! Ґодрик, Рівз! Вас теж!.. Паскудники, стійте негайно!

Канг кинувся за втікачами, а Лівей опинився поряд з ним.

– Я понесу тебе.

– Відчепись…

– Будеш влаштовувати драму після того, як твоє лице перестане бути схожим на шию Майже Безголового Ніка.

– Відчепись від мене… Всі, відчепіться…

Лівей підняв його на руки.

– Просити вибачення за це, та інше вже буду після. Відчепись, вже не до тебе, – слизеринець труснув ногою, немов когось відганяв. Асарі вже нічого не бачив і не хотів розбиратися в дивній поведінці Лівея. Сльози застилали очі. Він лише міцніше вхопився за шию Лівея, ховаючи лице. Куди він його ніс, навіщо і для чого… Ці питання його мало хвилювали. Зараз Асарі бажав лише сховатися в самому темному куточку, звернутися калачиком й удати, що його просто не існує.

***

– Я сам…

Бубоніння розбудило його, але очі були немов налиті свинцем, як і все тіло. Він точно відключився на добрих пів години, але не більше. Знову шовк…

– Та, будь ласка, я лише хотіла допомогти.

– Дякую, Джиу. Ти просто чудо.

Запала тиша, яка порушувалася лише шипінням та скрипінням.

– Що сказав Канг?

– Що я кончений ідіот і мав би слідкувати за Ян Ліном у цей момент, бо його сім’я спочатку спустить шкуру з мене, а потім з нього. Майже спіймав же…

Джиу хіхікнула і Лівей на неї шикнув.

– Ти знову затягнув бідного хлопця у свою постіль і знову рятуєш його. Досі не переспав з ним, так? Невже він так сильно тобі подобається?

Лівей нічого не відповів, просто мовчав.

– Аж настільки?

– Все, Джиу, радий, що ти зайшла. Передавай привіт Бай Луну та його нареченому. Все одно ти вже розбудила Асарі.

Дівчина сіла біля рейвенкловця і стиснула його руку, а потім приклала руку до його лоба і кивнула сама собі.

– Асарі, вибач, що шуміли. Як ти? Хоча можеш не відповідати.

– Трохи… пом’ятий, – він відкрив очі. На диво прямо таки два ока відкрилося. Джиу тепло посміхнулася. Їй точно треба стати цілителькою десь у Святому Мунго або в монастирі Кійомідзу–дера, де лікують всіх тяжкі хвороби, навіть у маґлів.

– Будеш через пару днів сяяти як новенький ґалеон, обіцяю. Я ще і не таке лікувала, бо мої хлопці люблять розквасити пики, особливо після матчів по квідичу. Було і гірше.

– Обнадійливо… Дякую, Джиу.

– Залишу вас… Зайду пізніше.

Невдала спроба піднятися і він знову лежить, дивлячись в стелю. Над ним навис Лівей і торкнувся крижаними пальцями його чола, перебираючи біляве волосся.

– Джиу каже в тебе може бути гарячка…

– Хочу повернутися у свою кімнату.

Обличчя слизеринця перекосилося від гримаси, неначе йому тільки що дали під дих.

– Думаєш понесу тебе на руках на найвищу вежу Гоґвортсу?

– Я сам… – захрипів Асарі.

– То йди. Не тримаю.

Запала мовчанка. Асарі намагався піднятися хоча б на ліктях, але все тіло аж ламало від кожного руху. Було боляче навіть рухати пальцями. Здається в нього десь тріснули ребра. Сейн не стримувався…

Черговий рух і він, не стримавшись, застогнав.

– Накорчився? Тепер вляжешся врешті-решт? – Лівей стояв біля ліжка, схрестивши руки на грудях. Хлопець нахилився і повернув Асарі в лежаче положення, злегка придавивши того за плечі. – Якщо будеш відпочивати – настоянка Джиу подіє. Професор Канг не хоче, щоб навколо нас був зайвий шум, сам розумієш. Равен вже давно скептично налаштований щодо обміну студентами, а директор прислуховується до цього гидкого кажана. Ми тут вже давно небажані гості.

– Що?.. Я думав…

Лівей похитав головою.

– Подумаєш завтра. Скажемо, що в тебе трохи піднялася температура, відлежишся. А будеш упиратися… – слизеринець наблизився до Асарі так близько, що той аж забувся зробити вдих, так і завмер. Пасмо чорного волосся торкнулося його щоки. – Буду змушений прив’язати тебе до свого ліжка і слідкувати, щоб моє наївне оленя нікуди не поділося. Чого тільки не зробиш заради безпеки…

Тепле дихання приємно лоскотало шкіру. Схожі відчуття, як тоді в бібліотеці – він не хоче, щоб ця близькість припинялася, і водночас, хотів тікати від неї якомога далі. Відчував себе загнаним звіром, якого от-от проковтне удав.

Лівей торкнувся губами його лоба. Довгі секунди стали немов патока. Асарі глибоко вдихнув і легені наповнилися киснем так різко, що перед очима замерехтіли чорні мухи, а в ніс вдарив запах масла для натирання мітел та шкіри в перемішку з одеколоном.

– Жити будеш.

Лівей відсторонився і в його очах мерехтіло щось, що Асарі хотілося розгадати негайно. Як загадку на вході в його гуртожиток.

– А де твій сусід?

– Десь повзає по замку. Забий. Добраніч.

***

Так холодно… Він лежав посеред лісу і в шкіру впивалися соснові голки, роздираючи ту до крові. Знову і знову… Як же йому холодно… Він намагався обняти себе руками, але їх щось тримало. Слизьке, крижане, схоже на Диявольську пастку. Але в нього навіть палички немає, щоб запалити світло. Він намагався згадати, як в Махоутокоро їх вчили запалювати вогник на кінчику пальця, але не міг. Тіло крутило від спазмів, кістки немов ламалися з кожним рухом.

Як же, чорт забирай, холодно…

Спроби вибратися ставали все кволішими, поки він не здався і почав тонути. В Чорному озері. Нарешті йому стане спокійно…

***

З темряви його витягнуло відчуття жару і якоїсь тяжкості. Асарі хотів повернутися, але не зміг, його неначе придавило до ліжка. Щось м’яке торкалося його долоні… А ще щось мокре на плечі… Де він?

Асарі ледь відкрив одне око і подивився навколо. Напівтемрява смарагдового кольору ледь мерехтіла. В тиші, прямо біля його вуха, почулося тихе сопіння. Він перевів погляд і побачив причину, по якій він не може зрушити з місця. Обплівши його немов якась лоза, поряд спав Лівей, який заслинив йому всю футболку, і щось тихо бурмотів собі під ніс.

– Твою ж… – зашипів Асарі. Спроба якось вибратися з цієї пастки не увінчалася успіхом: його навпаки притиснули ще сильніше, що аж дихати стало тяжко. Нічого не залишалося, крім як лежати та чекати, поки це придурок прокинеться і злізе з нього. Ну він і тяжкий… Наче якась дубова шафа для боггарта. Але досить тепла… Липкий холод зі сну відступив. Асарі стиснув легенько пальці й зрозумів, що його торкалася рука Лівея, яку він перекинув через нього.

Асарі трохи повернувся так, щоб бачити обличчя слизеринця, яке було розслаблене і не виглядало за звичкою злим. Він хотів торкнутися його губ, але руки досі були затиснуті як в лещатах і нічого не залишалося крім як дивитися та стискати його гарячі пальці своїми прохолодними. Дивно… Коли він торкався його перед сном, то і сам був крижаним, а тепер такий гарячий. А якщо і в нього гарячка через ліки Джиу?..

Зненацька на нього з темряви блимнуло два зелених ока.

Асарі кліпнув у відповідь. Серце глухо забилося від страху.

Це ще що за?..

Два зелених ока знову кліпнули та зникли, та не встиг Асарі заспокоїтися, як щось слизьке торкнулося його ноги й тепер на нього дивилася змія. Він міг заприсягтися чим завгодно, що вона усміхалася. Навіть не так… Вона шкірилася, немов якась божевільна.

Він набрав повні груди повітря, щоб покликати на допомогу, але закашлявся, вдавившись загуслою слиною. Горло сильно пересохло і він ледь не задихався від кашлю. Змія зашипіла і кинулася на нього, прямо до сонної артерії.

Рука Лівея зненацька злетіла, піймавши гада за горло на такій швидкості, що Асарі не встиг зрозуміти, як йому ледь не перекусили шию.

– Нарешті ти попався. Шматок ти жаб’ячого лайна, Лін.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.