Саша. Як вийти заміж за імператора

Грегоріан Іврей Джордан Азарійський, голова Таємної канцелярії

- Рейгане, що це таке, я тебе питаю? – чулося із-за стіни, аж шибки у вікнах тремтіли. – Я що просила? Звіт про затримання Однорукого Кіпа! А що отримала?.. Це що за ганчірка з незрозумілими каракулями? У тебе що, фарба на друкарській машині закінчилася?

- Але ж, Ваша Світлосте... - жалібно заскиглив чоловічий голос. – Роботи багато, часу мало…

- То може, я тобі його позичу? - рикнула жінка. - У тебе півгодини! Якщо не буде звіту, я тебе відправлю забулдиг по тавернах штрафувати! Зрозумів?

Скрипнули двері і нарешті настала тиша.

- Звірствує, - добродушно посміхнувся Велінгтон, старий-новий секретар.

Пройшло кілька років, перш ніж закінчилася повна зачистка банди змовників проти корони. Переловили всіх: від великих шишок до дрібних сошок, як це не смішно звучить. Тільки після цього Грегоріан зміг повернути свого тепер уже стовідсотково надійного секретаря.

- Хвилюється, - зітхнув голова ТК. – Вона не лише тут усіх построїла, в палаці ще гірше коїться. Я ніколи досі не бачив, аби придворні дармоїди пересувалися по коридорах дрібними перебіжками і навшпиньки. Як Ізмір тримається, взагалі загадка!

Артур розклав на столі папки з документами, оглянув кабінет і, з легким смутком, підмітив:

- Якби не вона, всього цього могло б і не бути…

Ізмір Каррітер Азарійський

Минуло вже дев'ять років з того часу, як він вперше зустрів її, свою єдину і абсолютно неповторну наречену. Так-так, саме наречену! Він терпляче чекав весь цей час, аби нарешті отримати позитивну відповідь на найголовніше в його житті запитання. Думаєте, він слабак? Потрібно було закрутити їй голову, задарувати подарунками, натиснути, зрештою, і досягти свого раніше? Демона лисого! Він пробував! Не працює! Вперлася, наче дикий уркус, і ні в яку! Не нагулялася, бачте, іще!

Зате тепер уже пізно задкувати! Усі міністри чули, як Саша сказала «так» на його кинуте ненароком: «Ти ж вийдеш за мене заміж?» Ну то й що, що це була маленька хитрість з його боку? Але ж спрацювало!

Справа була як: на черговому засіданні ради міністрів Грейс доповідала про стан справ у Таємній канцелярії. Ізмір тоді спеціально домовився з батьком, аби у того намалювалося несподіване відрядження.

В день доповіді дівчина виглядала трохи втомленою і дуже злою. Ще б пак! Адже дорогий батечко не зволив навіть звіту доробити. Саші довелося всю ніч просидіти над паперами. Чоловік знав про це, тому й сподівався провернути свою витівку.

Закінчивши півгодинну доповідь, дівчина полегшено видихнула і вже збиралася присісти, коли імператор зупинив її.

- Ваші дані перевірені? - з глибоким сумнівом у голосі, запитав він.

- Звісно! – насупилась Грейс. - У вас залишилися запитання?

- Так! – хитро усміхнувся Ізмір. - Ви казали, що затримали всіх спільників Однорукого Кіпа, це так?

- Так, - оторопіло озирнулася дівчина. В її очах так і читалося запитання: а що взагалі відбувається?

- І навіть Шайгу Зоркого взяли? – примружився монарх.

- Так! Я ж щойно про це доповіла! – повільно закипала Саша.

- А при його затриманні ви зачитали йому мій указ?

-Т-так… Напевно… - вона розсіяно перегорнула кілька сторінок документа.

- Я сподіваюся, вам відомо, що цей індивід володіє магією? - підвищив голос імператор.

- Так… - відповіла Грейс, продовжуючи гортати доповідь. Міністри в залі шоковано переводили погляди з імператора на доповідача, так само гублячись у здогадах: а що відбувається?

- Тоді дай відповідь, нарешті: ти ж вийдеш за мене заміж?

- Так! - рикнула дівчина. Але вже за мить її погляд прояснився. Вона повільно усвідомлювала все, що сталося. – А-а-а-а….

- Попалася! – переможно посміхнувся Ізмір, підводячись і прямуючи до своєї тепер уже нареченої. - Всім дякую, всі вільні!

Як знатні ліерди залишали приміщення, ці двоє вже не бачили.

Минуло півроку. До весілля імператора все було готове: сервізи вимиті, келихи натерті, запрошення розіслані, навіть храм прикрашений. Сукню нареченої перешивали п'ять разів, доки не догодили вічно зайнятій дівчині. Весільні браслети переливалися райдужними відблисками в оксамитовій коробочці. Навіть кільця прибули з Фьольгренса (аби вшанувати пам'ять про рідний світ Саші). Здається, нічого не проґавили, а дівчина все одно залишалася в поганому настрої.

- Що відбувається? – запитав Ізмір, зазирнувши в рідніші бездонні очі.

- Нічого! - відповіла Грейс, спробувавши вирватися з теплих обіймів.

Чоловік перехопив її ввечері, після роботи, коли кохана прямувала до своїх покоїв.

- Сашо, ти зараз серйозно? - Грейс засмучено шморгнула носом. Оце так поворот! Що могло довести найстійкішу Знаючу в Алеррамі до зриву? - В нас весілля завтра, а ти сама не своя! Якщо передумала... Ти тільки скажи, я скасую все це до демонової матері!

- Правда? – величезні сірі очі, вологі від непролитих сліз, глянули на співрозмовника з такою надією, що Ізмір ледь не матюкнувся в голос.

- Якщо ти не хочеш виходити за мене, - відсторонився він, - я не примушуватиму… Зараз накажу розібрати прикраси…

- Здурів? - рикнула дівчина, крадькома втираючи одиноку сльозу. – Я стільки сил вклала в це свято, а ти хочеш його скасувати!.. Просто… Я заміж виходжу, а мої батьки… Вони думають, що я померла, розумієш?..

В кімнаті запанувала тиша. Грейс невидющими очима дивилася у вікно, а Ізмір, полегшено видихнувши, радісно посміхнувся.

- Ходімо! – покликав він. - Я збирався подарувати тобі його завтра, та мабуть не судилося.

Прокравшись до старої бібліотеки, вони мовчки спустилися в підземелля до Джерела. Камінь, що пульсував м'яким світлом, все ще залишався на місці. А поряд з ним, у світлі живого вогню виділялася величезна кришталева куля.

- Що це? - здивувалася дівчина.

- Мій весільний подарунок, – посміхнувся Ізмір, приєднуючи до кулі якісь дроти. - Вашу руку, ліерда!

Чоловік вколов її палець і капнув крапельку червоної крові в ледь помітне заглиблення на поверхні кулі. Спочатку нічого не відбувалося, а вже за мить всередині завирувало справжнє торнадо. Магія розпочалася!

Саша

Якщо хтось запитає, моє життя дуже навіть вдалося. Я маю цікаву роботу, коханого чоловіка поруч, власний палац і багато вірних друзів. А ще завтра у мене весілля! Вірите? Сама в шоці!

Весілля… Квіти, музика, гості, біла сукня… Свято з присмаком смутку… Чому? Думаю, мене зрозуміють ті, хто втратив у житті когось близького. Так, мої батьки живі і здорові (я дуже на це сподіваюся), але біль втрати за багато років лише трохи притупився. Знаєте, я звичайно ж не така ніжна та пухнаста, як деякі, з емоціями напоказ, проте глибоко всередині переживаю втрати так само, як і всі. Іноді, засинаючи, я прошу Діділію показати маму уві сні. Розумію, боги не можуть повернути втрачене, але мріяти мені ніхто не заборонить…

І що більше наближався цей знаменний день, то більше відчувалася порожнеча всередині. Тримати себе в руках було дедалі складніше. Вибачте, рідні, та іноді я така нестерпна! Ізмір бачив і відчував мої переживання, але не втручався. Чесно кажучи, це навіть на краще. Не знаю, що б я наговорила від злості та болю…

- Що відбувається? - запитав наречений, коли я повернулася ввечері додому.

Нічого! Що ще сказати? Навіть Куро намагався триматися подалі, коли в мені кипіло стільки почуттів, а решті й поготів варто тікати на край світу!

- Ходімо! - Азарійський схопив мене за руку і потяг у підземелля.

«Весільний подарунок» сказав він і проколов мені палець. Ой! Розтерла долоні і, здивовано, глянула на це технічно-магічне диво. Кришталева куля, розміром з футбольний м'яч, потемніла, утворюючи всередині вир, таке собі міні-торнадо.

Вир поступово розширювався, заповнивши собою весь простір. А вже за мить я побачила перед собою кімнату. Придивившись, зрозуміла, що я знаю це місце. Це ж наша вітальня! Звичайно, шпалери не ті, диван новий, але моя фотографія в рамці на стіні відкидала всі сумніви.

- Ізміре, це ж... - пробурмотіла невиразно.

- Новий винахід Павла Миколайовича, - посміхнувся чоловік, обійнявши мене ззаду. – Ми з ним ще чотири роки тому вирішили щось таке змайструвати. Це шоста спроба, між іншим.

- І ти мовчав! - вигукнула, проваливши спробу обернутися.

- Не хотів тебе обнадіювати, якби нічого не вийшло, – скривився імператор. - Не гай часу, дивись!

Перевівши погляд на екран, побачила маму. Вона майже не змінилася, хіба що сивина заплуталася в темному волоссі та в очах оселився прихований смуток.

- Мамо… - прошепотіла онімілими вустами. Всередині стало тісно! Хотілося ридати, танцювати, кричати… Все й одразу! А ще обійняти її…

- Що? - запитала жінка по той бік кулі, озирнувшись.

- Мамо! - вигукнула голосніше, обхопивши кулю руками. - Матусю!

- Сашко? – блідніючи, запитала жінка. Вона озирнулася і, схопившись за серце, присіла на диван. – Певно, божеволію…

- Ні, мамо! – репетувала я, витираючи рясні сльози, що покотилися щоками. - Я тут! Дивись!

Маргарита Єгорівна подивилася перед собою, знайомим жестом одягла окуляри і скрикнула.

- Сашко! Це… це що, такий розіграш? - заїкалася жінка. - Хто?.. Хто посмів?.. Вимкніть це негайно!.. Влад!..

Звідкись збоку почулися кроки. Прибіг батько. Спочатку він не розумів, що від нього хочуть, а коли побачив мене, остовпів!

- Сашуня? – насупився завжди спокійний та врівноважений татусь. - Це жарт такий?

- Ні, татку, - сумно посміхнулася. - Це магія!

Ми розмовляли! Не знаю, скільки, але коли закінчили, в мене геть пропав голос. Найбільш невіруючим Фомою виявилася мати. Через свій суто практичний склад розуму, повірити в існування магії їй було надзвичайно складно. Але моя розповідь, демонстрація нареченого та кілька простеньких фокусів переконали навіть її.

Якщо коротко, вони жили все в тій же квартирі, вдень працювали, а вечорами всіляко балували свого улюбленця - величезного рудого кота Мурчика. Ця пухнаста хутряна куля прибилася до них на третю річницю моєї смерті, коли вони поверталися з цвинтаря. Тато заявив, що це доля, і ось уже дев'ять років їхня увага повністю належить тільки йому. Хіба що парочка шибеників, що час від часу гостює в улюблених бабусі та дідуся, може загнати його під ліжко.

Сонька закінчила інститут, відкрила власне ательє і зараз одягає не лише місцевих модниць, але й за кордон часто їздить із власними колекціями. А ще вона вийшла заміж. Вгадайте за кого? За Макса! У них двоє дітей: Мишко, 5 років, та Олександра, 3 роки. На цьому місці ми з мамою трохи сплакнули. Яке ж це щастя, знати, що у твоїх рідних та близьких усе гаразд!..

Від автора

Яскравого весняного ранку, коли земля вже повністю вкрилася зеленню, а тепле сонечко ще не висушило ранкову вологу, на балконі величезного палацу стояла дівчина в білій сукні. Темні локони завиті в низький пучок, на вустах ніжна помада, а у великих сірих очах іскриться щастя! Вона дивиться у майбутнє, згадуючи минуле. Скільки всього їй довелося пережити, аби зараз радісно посміхатися коханим та близьким?

Вона чекає, коли в двері голосно постукають і, веселим натовпом, заявляться її друзі. Здоров'як Карл, один із найкращих командирів міської варти; товстун Рікс, авантюрист, шалопай і прекрасний батько трійнят-шибеників; уважний і неймовірно чуйний Гурій, перспективний цілитель у новій міській лікарні; а ще трохи замкнутий, проте щирий поряд із друзями Альбін, провідний майстер-артефактор у Таємній канцелярії. Сьогодні четверо дорогих чоловіків поведуть її до вівтаря, де, пританцьовуючи від нетерпіння, чекає суджений.

Голосно звучатимуть вітання, буде море квітів і подарунків, вино рікою та щастя через край. А десь там, у місті, вже веселиться народ, благословляючи нову родину на довге і щасливе життя!

Кінець