Ласка

Северин був високим та худим. Недарма його називали шваброю. Він був блідим, світловолосим та світлооким, а під його очима пролягали темні тіні. "Примара" - то було його друге прізвисько. Іноді вони поєднувалися і виходила "примарна швабра".

Чому його не любили в класі? Можливо, через те, що він був вічно якимось наляканим. Хтось щось спитає - Северин щось пробельмоче, відвівши очі, та й швидко постарається зникнути, закритись від світу за книжкою (яка обов'язково носила щільну обкладинку, щоб не зрозуміло було, що читає хлопець). А можливо через те, що він був негарним - його волосся було масне, прищі аж світились на обличчі, а сором'язливість нагородила його сутулістю. А може все почалось тому, що всі в класі відразу змогли знайти собі друзів, а він так і залишився самотнім... Хоча не так важливо, які були причини. Для цькування вони не надто й потрібні.

Тож, в класі було прийнято насміхатись над Северином. А ще штурхати, робити підніжки і перекидувати його речі. І Мірра з радістю грала в цю гру.

Їй ніколи не було шкода Северина. Вона вважала його дивним. Та й манера його розмови, його невпевненість, дратували дівчину. Коли Мірра бачила його згорблену фігуру в класі, то завжди думала, що такому диваку тут точно не місце. Хай би був собі... ну, не знаю, в якомусь забитому селі, де всі такі недорозвинені.

Тієї сніжної суботи Мірра з подругами гуляла в парку. Фігуру Северина примітила не вона, але саме Мірра насмішливо гукнула до хлопця:

- Гей, швабро, йдеш на побачення? Знайшов десь тряпку?

Подруги дружно загиготіли. Хлопець коротко глянув на неї, втягнув голову в плечі і швидко попрямував кудись в сторону. Мірра кинулась за ним, на ходу ліплячи сніжку. Северин зійшов з доріжки і ледь не бігом кинувся в негустий ліс, проте це йому не допомогло. Дівчина прямувала за ним, її подруги теж приєднались. Їх охопив мисливський азарт - вони почували себе так, ніби заганяють здобич. Мірра кинула сніжку і поцілила прямо в спину Северину, що викликало в неї веселий сміх. Подруги теж кидали сніжки, хоч і не завжди так успішно.

Врешті хлопець перестав тікати. Він закляк на місці, згорбився ще більше. Кидати сніжки стало простіше, адже ціль перестала рухатися. Не відразу дівчата второпали, що щось почало змінюватись в ньому. Він, здавалося, почав збільшуватися в розмірах. Замість тихих зойків та плачу почулося страшне нелюдське гарчання. Воно ставало дедалі голоснішим. Сміх подруг затих, жарти, недоказані до кінця, урвались. Северин справді ріс, одяг на ньому почав тріщати. Повільно він обернувся.

Мірра поглянула в обличчя однокласника, і все всередині неї похололо. Це був вже не той дивак, якого вона знала (а чи справді знала?) Це був справжній монстр - високий і кістлявий, з огидним витягнутим сірим лицем. Від нього віяло смертельним холодом, що пронизував до кісток. Дівчині стало страшно, вона не могла ступити й кроку, до того ж, їй було важко відвести погляд від білих вирячених очей. А істота з глухим гарчанням наближалась.

Мірра раптом зрозуміла, що лишилась з Северином (чи ким би він не був тепер), сам-на-сам. Дівчата з криками втекли хто куди. Оговтавшись, вона й сама ринулась до покинутого будинку, що був неподалік. Здається, на цьому місці колись був каток, який тепер перетворився на руїни.

Вона заскочила всередину через розбите вікно. Серце шалено калатало, доки дівчина бігла коридорами. Врешті вона спинилась, прислухалась. Вона сподівалась, що монстр піде в інший бік, і спершу їй здалося, що саме так і відбулося, бо гарчання вже не було чути. Але раптом зовсім неподалік щось з неймовірним грюкотом впало додолу, і Мірра аж підстрибнула. Все ж, істота йшла по неї, вона переконалася в цьому. Навіщо вона взагалі чіпала того виродка? Певно, він жадає помсти, і тепер не відступить!

Дівчина побігла в протилежний від страшних звуків бік. Коридор закінчився, але вона вирішила, що повинна була відірватись від погоні, і, знесилена, опустилась на підлогу коло стіни. Вона тяжко дихала, безуспішно старалась робити це беззвучно, хоча в будинку стояв такий шум, що навряд монстр справді почув би її хрип.

Біля ніг вона побачила якийсь рух - щось біле і пухнасте пробігло коло неї. Від неочікуваності Мірра скочила на рівні ноги. Невже щур? Тим часом звір зупинився просто там, де вона щойно стояла на колінах, схожий він був скоріше на ласку. Дівчина зачудовано поглянула на нього. Вона ніколи раніше не бачила таких тварин вживу. Її бентежило, що тварина може її вкусити, але куди страшніше було бігти знову і піднімати шум.

Звір завмер і пропищав:

- Він іде за тобою. Але ти можеш заключити зі мною контракт, щоб стати дівчинкою -чарівницею. Тоді ти його переможеш.

Мірра вирішила, що в неї вже знесло дах. Вона спантеличено витріщилась на ласку і тупо спитала:

- Що?

Звір нетерпляче покрутився на місці і повторив:

- Заключи зі мною контракт, а інакше помреш, - його голос був дуже тонким, але говорив він розбірливо. - Давай, часу обмаль!

- Контракт? - не вірячи тому, що бачить і чує, перепитала Мірра. Хоча, врешті, за нею йде монстр, чому б це й ласка з нею не може говорити?

Звір раптом спритно забрався по одягу на плече до дівчини. Мірра скрикнула, намагалась його скинути, проте він міцно тримався кігтиками. Тварина пропищала на саме вухо:

- Тікай!

І справді, монстр наближався. Дівчина на мить забула про ласку, її охопила нова хвиля жаху. Вона кинулась до найближчих дверей, рвучко відчинила їх і забігла всередину. Кімната була невелика, далі ходу не було. І вікон теж! Це була пастка!

- Ні, - прошепотіла вона, зачинила за собою двері. Вона підперла їх важким стільцем, але вже розуміла, що монстр зможе подолати цю перешкоду - це лише питання часу.

Ніби озвучуючи її думки, звір на плечі пропищав:

- Він тебе тут дістане!

- А що ти пропонуєш? - схлипуючи, вигукнула вона. Її вже не дивував той факт, що тварина говорить з нею.

- Ти все ще можеш укласти угоду зі мною! Ти вб'єш того монстра!

- Але це мій однокласник! Я ... я не можу вбити його! - Мірра раптом уявила себе коло трупу Северина і їй стало зле.

- Тоді він тебе уб'є! - викрикнув звір.

Ніби підтверджуючи його слова, монстр вгатив по дверях, і вони струсонулись. Зі стіни посипалась штукатурка.

- Бачиш? Часу немає! - вискнув ласка.

- Що, блін, треба робити? - злякано закричала дівчина. Близькість небезпеки зробила її рішучою.

- Візьми ніж зі столу!

Дівчина озирнулась. І справді, на звичайному офісному столі лежав ніж. Точніше ні - це був кинджал! Довге лезо, гарна рукоятка. Як ця річ потрапила сюди? Але думати було ніколи. Мірра схопила кинджал.

- Тобі потрібно порізати долоню. Для заключення контракту мені потрібна твоя кров! - оголосив звір.

Істота за дверима бісилась, била кулаками в важкі двері. Почувся хруст дерева.

Злякана дівчина перевела погляд з дверей на кинджал. Вона вже занесла його над долонею, готова виконати інструкцію, аж раптом зупинилась.

Що з нею коїться? Який, до біса, контракт? Вона ж не знає його умов!

- Я не можу! - крикнула вона, відводячи зброю далі від долоні.

- Що? - обурився ласка на її плечі. - Ти ж зараз помреш! - бачачи, що дівчина вагається, він додав: - Це ти розсердила його! Це ти винна в тому, що він став таким! І тобі треба буде тепер вирішувати цю проблему! Наважуйся - або помри!

Дівчина вирячилась на тваринку. Вона не очікувала від нього такої жорстокості. Але ласка правий. Вона має це зробити!

Але вона не встигла. Двері розлетілись на друзки, не витримавши важких ударів. Северин з диким ревінням увірвався в кімнату. Його шалений погляд ковзнув по стінам і зупинився точно на Міррі. Дівчина позадкувала, перечепилась через перекинутий стілець. Ласка, не дочекавшись на її кров, вистрибнув з її плеча і помчав до стіни.

Монстр кинувся, але не на Мірру. Він відволікся на тварину! Дівчина скочила на ноги і, не зволікаючи, побігла до проломленого проходу. Хід був вільний.

Вона не пам'ятала, як добралась додому. Її одяг був брудним, губи тремтіли, а в руках все ще був кинджал. Проте вона була жива!

***

Всю неділю Мірра провела вдома, ні з ким не спілкуючись. Навіть у рідних стінах їй було страшно - хоча Северин не знав, де вона живе, вона не була певна, що той монстр не може її вистежити. Ночами вона не стуляла очей, очікуючи на лихо. Кинджал вона тримала неподалік - хоч він вселяв в неї певний острах, іншої зброї у дівчинки не було.

Але найбільше її лякав понеділок. Що буде в школі? Мірра згадала, що Северин ніколи не пропускав уроки. Тож дівчина сама вирішила захворіти. Батьки повірили їй, бо виглядала вона після безсонних ночей дійсно хворобливо. Цілий тиждень вона провела у чотирьох стінах, уникаючи спілкування. Врешті, їй вдалося заспокоїтись, нічого особливо не відбувалось у ці дні, тому в школу довелося повернутися.

Вона прийшла рано, старалась виглядати безтурботною, як завжди, але всередині була напружена, як натягнута струна. Подруги чомусь зовсім не говорили про події у парку. Можливо, вони вирішили, що все, що вони бачили - лише плід їх уяви. Авжеж, за ними не гнався монстр і вони не мали при собі дивний кинджал.

Мірра відразу побачила, коли в клас зайшов Северин. Виглядав він точно так само, як і завжди. Дівчина зіщулилась, намагаючись стати найменш помітною. Але він побачив її і відразу пішов просто до її парти.

Здавалося, що всі довкола затихли. Мірра закякла на місті, не в силах нічого зробити. Северин цілеспрямовано йшов до неї, його кроки відлунювали у неї в голові - туп, туп... Коло дівчини знову з'явилась пустота - подруги поспішили зайнятись своїми справами. Опинившись поруч, хлопець, соромлячись, пробелькотів:

- К-кинджал...

Дівчина підняла на нього несміливий погляд. Северин звично сховав свій.

- Він... Він у тебе? - наважився спитати хлопець.

Мірра спантеличено розглядала хлопця. Від того монстра не лишилось і сліду, але Северин досі лякав її. Було дивно, що він говорив про кинджал.

- Що за хрінь була в парку? - її голос був хриплим і тремтів. - Навіщо тобі кинджал?

- Потрібно знешкодити... Його.

Мірра пополотніла. "Його". Там була лише одна істота, окрім неї і Северина.

- Добре, що ти... Ну... Не заключила з ним... контракт, - сказав Северин. - Бо я... Заключив.

Мірра загубила дар мови. Хлопець ніяково посміхнувся.