ГЛАВА 20 МИ - ВДОМА!

Щойно народилися Дімка, Ванька та Андрюша, я перестала вірити в еволюцію. Третя грудь була б її доказом, але в мене її не було, а треба б. Або ось у чоловіків є соски, а де поділися груди? Соски є, значить і груди були? Не вірю, що рудимент (щоб не шукали в інтернеті, що це напишу значення - недорозвинений, залишковий орган, який був повноцінним на попередніх стадіях розвитку організму). Мені б Стасікову хоча б одну грудь, дорозвинену, звичайно, – і було б так зручно, бо під час годування моїх крихіток доводилося вивертатися, як вужу, що потрапив на сковорідку з сіллю.

Майже весь день проходив під гаслом: «Умудрися нагодувати трьох голодних карапузів, щоб вони заснули і дали тобі трохи перепочити». Та що там день, ніч теж мало чим відрізнялася від дня. І навіть якщо мої троє, наївшись, засипали, то у відділенні все одно з якоїсь палати та чувся дитячий плач. Здебільшого, з кількох – хор хлопчиків та дівчаток. Ми зі Стасом навчилися говорити дуже тихо. Це був навіть не шепіт, а напівжести – напівворушіння губами. Збоку це виглядало – німі розмовляють. І не те ще вигадаєш, щоб наша банда довше поспала. Хоча всі троє були різними з самого початку. І не тільки зовні - вони ж різнояйцеві, - характером теж сильно відрізнялися.

Діма був соня. За що йому приз маминих симпатій! Наївся швиденько – і спатоньки. Ведмедик у сплячці. Найменший, бо важив при народженні 2100 гр., а зріст мав 50 сантиметрів, і найспокійніший. Він навіть не плакав, а хникав жалібно і неголосно. Ось що означає назвати дитину ім'ям доброї людини. Дмитре Павловичу, вам привіт на той світ. Я вже поет? І не те ще буде, відчуваю.

Андрюша у нас середній у всіх відносинах: зріст 53см, вага 2500 грам при народженні, якщо наїсться, а процес тривав довше, ніж у Діми, то ніжками штовхається, очима все вивчає, але робить все це мовчки! Якщо вже плаче – є тому вагома причина. Теж молодець!

А от Ваня – репетун ще той! У сім'ї не без крикуна. І тут принцип з іменем не працює. Мабуть, мої гени таки здомінували. Ну, хоч тільки в одному з трьох – і то добре. Могли всі троє маму «порадувати» своєю шкідливістю. Тоді хор Турецького та виття мами в лісі на місяць або на що завгодно! забезпечений. Ваню витягли хоч і останнім, але він був найбільший, аж 54 см, і важив аж 3 кг. Цей якщо чогось відразу не отримав у повному обсязі – пиши широка мігрень усім навколишнім, причому надовго, з можливістю повтору.

А взагалі я була дуже щаслива, що в моєму житті з'явилися хлопчики. Медсестра прийшла їм робити щеплення. Мені довелося тричі пережити ампутацію шматочка мого серця, коли в крихітні пальчики моїх синочків робили уколи. Дімка тільки зморщив свою симпатичну мурзилку і почав жалібно пхикати. Ой, краще б мене закололи сотнями уколів, слово честі. Притиснула до себе, почала заспокоювати. Андрій запищав ще до того, як йому вкололи. Поклала Дімку, почала заспокоювати Андрійка. Ор, який підняв Ванька, довелося гасити нам зі Стасом разом та ще й медсестра підключилася.

- Так, все, більше я їм жодних уколів не дам колоти! – після цієї екзекуції заявив Стас. - Хто підійде, по шиї отримає! -а ще кажуть материнський інстинкт. Тато – гроза та блискавка! Зевс у гніві праведному!

Чи то аномалія, чи то так потрібно, але торкаючись своїх діток, я їх долі не бачила. Зображення не з'являлися. Мабуть, рідна кров – перешкода. А може й на краще. Раптом чого недобре, жити і знати – складно. Це біблійна Діва Марія така жертовна, шляхетна і стражденна, а я земна, здатна на все заради своїх карапузів.

До Стаса я теж боялася торкатися. Мало що там могло здатися. Але перша картинка змусила посміхнутися і заспокоїтись: сидимо ми старенькі на лавці біля великого красивого багатоповерхового будинку, гризем насіння і анекдоти травимо. А що, прикольна старість. Головне – милий поряд, нікуди не подівся й характер не зіпсувався. Мабуть, так мені стало добре від такого видіння, що Стас аж злякався, спитав з побоюванням:

- Кать, все гаразд? Може, що принести, дати? Ти це, не хвилюйся, звикнемо, підростуть. Прорвемося! Вони ж не завжди такі малесенькі будуть.

- Все супер! Просто додому хочу. Іди спитай у Волкова, коли нас випишуть. Скажи, у мене післяродова депресія починається, пора додому відправляти, - про депресію я в інтернеті ще до пологів начиталася, тепер ось за потреби і без використовувала ці знання. Чого добру пропадати. Ні, я не мала ніякої депресії. хто сказав, що життя зламає кожного? Обламається, я – еластична!

Стасу я не відразу розповіла про бачення і дар, що виявився. Коли він вже дуже підозріло почав реагувати на мої висловлювання, шила ж у мішку не приховаєш, колеться, довелося розповісти. Але це сталося, коли нашим синочкам виповнилося два роки.

- Вітаю, тепер ти справжня відьма! - вирішив перевести на жарт. Встряла Єва:

- Феї ми, щоб ти знав, феї, а не відьми. Чарівниці добрі, доки не доведуть!

Стас не став сперечатися. Але жити ми стали цікавіше.

У день виписки я прийшла до кабінета Волкова, залишивши малюків, що заснули, на Стаса. Мій ескулап простяг теку з документами і сумно поплескав мене по плечу:

- Все ж ти геройська жінка. Виносила і не зламалася у цьому випробуванні. Не нила, як багато хто. Я давав би таким медалі. Вірю, що впораєшся з пацанятами. Повсякчас думав, чого ти така заводна. А ось така мамка трьом і потрібна.

- Костянтине Сергійовичу, і на вашій вулиці теж буде свято, - ось йому вирішила розповісти про майбутнє. Це той випадок, коли буде корисно знати.

- Ти знову мене до когось сватати задумала? Пас! Мені Лєночки вистачило. Ох і зла баба, та й погана не в міру. На роботі не помічав, а в житті – боронь Боже! Бігти від таких чужими городами.

- За два роки помре її чоловік. Аварія. Ніхто не винен. Доля. Це ваш другий шанс. Намагайтеся її повернути. Вона вас ніколи не переставала кохати. Багато разів пошкодувала, що пішла. І не слухайте, що говоритиме. У душі – любить!

– Хто? Кого любить? - у його питанні був і холод, і страх, але він зрозумів, про кого я говорила.

– Вас! Дружина ваша колишня. Лише з нею будете щасливі. Типу друга половинка.

- Катерино, ти знову жартувати надумала? – намагався вдавати, що не вірить. Треба було добивати фактами, причому швидко, бо я навіть злякалася, що не випише додому, а в дурдом оформить. Волкова фактами можна пресувати, він витримає, стресостійкий тип розумного мужика.

- Ідея поїздки до Львова до професора Риженка за її матеріалами про трійню – суперська! Їй ці матеріали не потрібні, а вам знахідка для закінчення докторської. У вас на практиці троє не буде в найближчі шість років точно. А кандидатську треба зараз захищати. Тому що потім у вас будуть інші пріоритети: кохана дружина, сім'я та багато клопотів щодо створення свого центру репродуктології. До речі, із лабораторіями!

Окуляри на лобі, очі з орбіт, рот відкритий і витріщається на мене з сотнею німих питань. Дар мови пропав хвилин на п'ять. Слово – реально Бог, у Біблії все правильно написали. Раніше, про всяк випадок, до нашої ери, люди були розумнішими. Ну, і де еволюція? Суцільна деградація, блін. Аж страшно іноді за майбутнє.

- Звідки ти знаєш про ідею? Я її нікому не озвучував. Ти телепат? - і густо почервонів. Крамольні в лікаря думки, мабуть, були.

- Не зовсім, - не вистачало мені ще пояснювати всю цю сімейну нашу сагу. Краще по простячку, – Ви ж самі мене відьмою називали…

- Але я жартував про відьму...

- У кожному жарті є частка правди. І діти спільні у вас із нею будуть. Це швець без чобіт, а ви у своєму ремеслі - дока, - і не стала я розповідати про стать дітей, нехай хоч якийсь сюрприз залишиться.

- Катерино, ти не уявляєш, що ти для мене зробила, якщо все це правда…

- Це правда. Ви мені, я вам. Умівши брати, умій і віддавати. До речі, обіцянка про півціну в силі? Я ж виносила, народила, га? Мені тепер грошей потрібно багато. По-перше, дітям всього накупити, по-друге, я в колишні шмотки свої не влажу, - спочатку Волков розсміявся. Так, я завжди залишуся жінкою, яка думає спонтанно, але у правильному для неї руслі.

- Я б із тебе взагалі нічого не взяв, але в цьому всьому багато людей задіяно. Обіцянки пам'ятаю та виконую. Я там твоєму чоловіку дав телефон гарної жінки. Вона медсестра. Добра людина, що потрапила у чорну смугу. Спочатку втратила всіх рідних, потім далекі родичі позбавили житла, тепер ось наші змії – удави виживають її з лікарні. Тобі ж помічниця потрібна буде? А вона може з вами й жити. Зручно.

- Так, потрібна людина в потрібний час. Дякую!

- Чого там. Захочеш ще дітей, приходь, - начебто не жартував, але виглядало, як глузування.

- Обіцяю, що як припече, тільки до вас і прийду. А зараз пардон, але тікаю. Там Стас один із трьома, та й друзі чекають. Фотографуватись і додому, - поспішила.

- Біжи. Все одно ще побачимось. Я маю на увазі УЗО та обробку шва, - уточнив про всяк випадок.

- А це? Само собою. До побачення!

Як я хотіла додому, адже там тихо, спокійно та гармонія… Щас-с-с! Там знову побилися Кеша з Дусею. Точніше, Дуся відтовкла Кешу. Поки ми зі Стасом були у лікарні, у нас вдома тимчасово жили друг Стаса Гоша зі своєю дружиною Лізою. Вони доглядали Єву, возили її до школи, на гуртки, загалом, Гоша згадав колишні часи, коли був нянькою у Єви. Так ось Гоша з порога і приголомшив:

- У вашому сімействі різнокольорових свійських пташок шкандаль…

- Та я з самого початку казав, що цю Дусю… - це тирада Стаса. І хоч він це все говорив тихо, але Ванька все ж таки прокинувся, заволав, розбудив Андрюшу, той приєднався, і ось уже з конверта, в якому був загорнутий Діма, теж чути схлипування. Все, звична какофонія. Поки помили руки, переодягли всіх трьох, щоб не прогавити момент «зіпсований памперс», нагодували і поклали в подаровану коляску для двійнят (зручно влізли всі троє), якраз у залі був готовий стіл, дякувати Лізі й Любаші.

Ліза по ходу Єву трохи готувати навчила, на столі красувався зроблений моєю дівчинкою салат у кошиках. Це прорив! Треба хвалити та радіти. Але мене більше хвилювало питання, чого пташки посварилися. Гоша просвітив:

- Мадам якраз не винна. Вона справно зібралася розмножуватися, спорудила гніздо, натягала травинок і пір'їнок понависмикувала із себе. А цей... процитую Дусю, «ідіот» взяв та з’їв яйце, яке Дуся знесла. Загалом ми їх розсадили і в різні кімнати оформили. Дуся лається, гніздо розкидала, пір'я з себе дере. В депресії. Кеша мовчить. Нічого йому сказати, канібалу пухнатому.

Доки я думала, як розрулити цю ситуацію, Єва видала необхідну інформацію:

– Я читала в інтернеті, це буває, коли вітамінів у пташок не вистачає. Ми йому чогось не даємо, що потрібно. Ось він і з'їв яйце.

– По шиї ми йому не даємо, – репліка обуреного Стаса. - Як можна свою дитину, хоч і в яйці, зжерти? Піду поспілкуюсь із цим маніяком.

Поспілкувався. З того дня Кеша гордо крокував по клітці й повідомляв усім за першої нагоди: «Кеша – маніяк! Рідкісна зараза! Ідіот! Падло!» Звідки птахові знати, що це лайка, він думав, що його хвалять. А вітамінами ми його так загодували, що аж плювався. До літа у Дусі агресія пройшла і пір'я відросло. Стас замовив парочці великий вуличний вольєр, тож курорт пішов на користь, порозуміння повернулося. І бажання розмножуватися також.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.