8. Поразка

У супроводі охорони Балогін їхав до сина. Той мешкав у двоповерховому особняку, що стояв прямо на березі річки, в найзручнішому місці елітного котеджного містечка.

– Може, відправити його за кордон? – спитав Балогін у Варяга. – Поживе десь у Лондоні, а тим часом все й минеться.

Начальник охорони, який дивився у вікно машини, повернувся до шефа.

– В Лондоні поліцейських підмазати складніше…

– То сам би щось запропонував! – вибухнув Балогін. – А то тільки критикуєш…

– Він твій син, я розумію… Але… в мене таке враження, що це вже не Дмитро.

–Помовч! Йому просто треба відпочити. Хлопець такий стрес пережив. Я його під замок посаджу, щоб не було спокуси, а там все владнається… – Віктор перевів подих. – Ти вибач, Варяже, просто я дійсно не знаю, що з ним робити. Це моя кровинка, але на кого він перетворюється…

– На звіра, – безжально зронив Варяг.

– А може це й добре? У нашому світі треба бути хижаком, тільки так зможеш пробити собі дорогу…

– Однак мордувати дівчат – це занадто.

– Замовчи, я сказав! Може то й не він! І взагалі, ті дівки самі винуваті, ходять у коротких спідницях, зваблюють, от молодому хлопцеві кров у голову і вдаряє…

– Він може собі купити будь–яку для хлоп’ячої втіхи, – тихо проговорив охоронець. – Купа дівок була б у нього – тільки свисни. Але він бажає іншого.

– Стули пельку, я сказав!

Йому тільки і залишалося, що зриватися на Варягові. Бо Віктор і справді не знав, як дати раду синові. Перед очима промайнув спогад, коли він прийшов до Дмитра і знайшов у таємному сейфі колекцію дівчачих дрібничок – білизну, косметику, прикраси. І то були речі, що фігурували у описах зниклих дівчат.

– Тобі випав другий шанс на життя! – закричав тоді Балогін. – Я сподівався, що ти змінишся, почнеш займатися якимось ділом!

– Батьку, мене такі буденні справи не цікавлять, – голос рідного сина звучав глухо і видавався якимось чужим.

– То тебе цікавить мучити дівок?!

Але Дмитро залишився незворушним.

– Ти не розумієш. То велика втіха – бути господарем людських життів. Мені тепер нічого не страшно, я повернувся звідти, звідки немає вороття. Тому я хочу розважатися і вершити долі смертних.

– Для цього є гроші! З їх допомогою ти можеш робити майже все!

– Але не все. А для мене тепер немає меж та заборон.

Балогін протяжно видихнув.

– Дарма я тебе не бив у дитинстві, навіть пальцем не торкнувся. Але нічого, зараз я це виправлю…

Він зробив крок до сина, на ходу розстібуючи пряжку паска, але спіткнувся об його посмішку. Дмитро ощирив зуби, а у його немигаючому погляді запалав диявольський вогонь. Віктор зупинився, подався назад, а тоді мовчки пішов із розстебнутим паском, наказавши переляканим охоронцям пильно стежити за сином.

Спогади Балогіна перервав скрип гальм, автомобіль зупинився перед ворітьми особняка. Водій декілька раз посигналив, але охоронець, що мав відчинити ворота, тільки–но завбачивши машину, не реагував.

Друга машина з охоронцями зупинилась поруч. Водій першої швиденько вибрався назовні і пішов до воріт, відкрив дверцята, зазирнув. Потім швидко побіг назад.

– Що там? – запитав Варяг.

– Там Володька… мертвий.

Балогін вискочив з машини і помчав до маєтку. Варяг з трьома охоронцями поспішив слідом.

Олігарх штовхнув стулки воріт, перестрибнув через скривавлене тіло Володьки і помчав до будинку. За сигналом Варяга його цербери витягли пістолети, двоє обігнали Балогіна, першими увірвались до будинку.

У холі на підлозі, притулившись спиною до стіни, сидів ще один охоронець Дмитра, тримаючись руками за живіт, біла сорочка була заляпана кров’ю.

Десь із другого поверху донісся сповнений жаху жіночий вереск. Балогін відразу кинувся до сходів і помчав нагору. Вишколені охоронці ледве встигли випередити хазяїна.

Двері у спальню Дмитра були розчахнуті навстіж. А посеред кімнати зчепилися двоє – Дмитро з ощиреним ротом і якийсь світлоголовий хлопець, який здався Балогіну невиразно знайомим. Син і зайда намертво вчепилися одне в одного, Дмитро однією рукою утримував руку нападника з ножем, гарчав і тягся зубами до горлянки хлопця.

Кричала прив’язана до билець ліжка оголена дівчина з синяками на запухлому обличчі, яке раніше було дуже милим. Охоронці наставили пістолети і замерли, боячись поцілити у Дмитра.

Незворушний Варяг здійняв пістолет, уважно прицілився, і на видиху натиснув на гачок. Русий хлопець здригнувся, дзеленькнув, падаючи на підлог, ніж. Дмитро відштовхнув від себе напасника, на футболці якого розпливалася темна пляма.

Відразу ж почали стріляти інші охоронці, хлопець поточився, коли в нього влучило декілька куль. Однак він все ж знайшов сили кинутися до вікна і, розбивши тілом міцну шибку, вивалився назовні. Там він по–котячому упав на землю, швидко оговтався і пошкандибав до зеленої смуги кущів. Охоронці почали стріляти з вікна, хлопець перекотився до заростів і зник.

– Догнати виродка! – заволав бізнесмен.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.