Заспів

Заспів

– Ой, лишенько! – заголосила огрядна тітка у барвистій хустині, шарячи рукою у сумці на поясі. – Людоньки добрі, що ж це коїться?! Все, що сьогодні наторгувала, все ж пропало!

Андрій задоволено посміхнувся, відчуваючи за пазухою приємну тяжкість гамана з м’ятими папірцями. Заробіток тітки став його заробітком. А робота неважка – придивитися, хто у переповненому вагоні везе найбільше грошенят, дочекатися, поки по заставленому валізами проходу почалапає музикант з гармошкою, примудряючись на ходу награвати якусь потішну мелодію. Тітка у квітчастій хустині проводжала кульгавого лабуха поглядом, і незчулася, як вправні руки позбавили її гаманця.

Лемент торговки долинав у спину, Андрій уже прочинив двері у сусідній вагон, видивляючись наступну жертву. Зненацька у потилицю війнуло холодком, і хлопець стрепенувся – він уже знав, що це не протяг з тамбура, а сигнал про небезпеку.

Він відразу помітив, як з протилежного боку до вагону зайшли двоє поліцейських у чорній формі, пильно придивляючись до пасажирів. Сімнадцятирічний підліток, який миттєво упав на вільне сидіння і зробив вигляд, що дуже зацікавлений пейзажем за вікном, повинен був би відразу привернути їх увагу.

Але Андрій вже більше місяця успішно промишляв по електричках, і його досі не могли упіймати. Не вдасться їм і цього разу. Треба лишень підібрати тіло, уявно зменшити його до малесеньких розмірів і розчинити думки. Цілком зосередитися на деревах, що мигтять за вікном, слухати шум вітру і перестукування коліс…

– Так, ану покажіть свої документи! – пролунав суворий голос поліцейського.

Хлопець виринув із небуття – поліцейські вже минули його і причепилися до дядька напідпитку, який напівсидів–напівлежав на сусідньому сидінні.

Здавалося, небезпека минула, але холод у загривку чомусь не зникав, ба – він навіть посилювався! Андрій підвів очі і зустрівся поглядом зі смолянистими очима пасажира, який сидів навскоси за два сидіння попереду..

Дідок у чистому коричневому костюмі, який прикрашали декілька охайних заплат, і у старомодному капелюсі, з–під якого вибивалися білі пасма. Але борода у старого чомусь була чорна–пречорна, ніби він її постійно фарбував. У всьому іншому – звичайнісінький собі пенсіонер, однак в очах Андрія він чомусь виглядав справжнім велетнем. Здавалося, що дідок значно більший за розміри свого тіла і займає мало не весь вагон. Він сидів і дивився на інших пасажирів, як зазвичай хтось дивиться на комашню, ніби розмірковуючи: розтоптати чи просто відірвати лапку?

Андрій вкляк на місці, коли на ньому зупинився цей пронизливий погляд. Його впритул не помічали поліцейські, але він ніби з’явився перед очами цього моторошного пасажира, і той заглянув у самісіньке нутро. Живіт тут же скрутило судомою, Андрієві здалося, що його от–то затягне у бездонний вир чужих зіниць. Він вже ладен був піднятися, щоб побрести до страшного дідка, коли його рука несвідомо намацала під сорочкою медальйон, пальці гарячково здавили гостряки, що стирчали з нього. Хлопець не зрозумів, що трапилось, але на обличчі дідка проступило здивування, Андрій відчув, що біль у проколотих пальцях приводить його до тями. Він підхопився і побіг до виходу.

Хлопця, який зненацька рвонув до тамбуру, відразу помітили поліцейські.

– Ану стояти! – донісся ззаду суворий окрик.

Андрій залетів у тамбур, збираючись прослизнути до сусіднього вагону, коли зіткнувся з третім поліцейським, який виріс у нього на шляху. Хлопець на ходу витяг з–за пазухи свою здобич, швиргонув поліцейському, і той мимоволі схопив гаманця, роздивляючись, що ж воно таке. Цього вистачило Андрієві, щоб розчахнути вхідні двері електрички, і він на повному на ходу стрибонув з вагону…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.