2. Біда у олігарха

Один з двох японців, що сиділи навпроти, відклав палички убік і склав долоні.

– Щось не так? – запитав господар.

– Вибачте, мені дуже ніяково… але суші у вас тут не дуже… добрі.

Балогін розвів руками.

– Це найкращий японський ресторан у місті...

– Найгірший японський ресторан у Токіо готує безмежно краще. Я прошу вибачення, але це не суші, – японець тицьнув пальцем на тацю зі стравами. – Це несвіжа риба з неправильним рисом.

Віктор задумливо почесав підборіддя, тоді підняв пальця вгору.

– Знаєте що? Давайте поки наші справи обговоримо, а нам зараз принесуть нашу, українську їжу. Сало, картоплю у мундирі, вареників різних… ви колись куштували вареники?

Обидва японці перезирнулися.

– Зараз, зараз все організуємо, – запевнив Балогін. – Офіціанте!

Вишколений офіціант, який чатував біля входу до віп–зали, прочинив двері. А далі прожогом влетів усередину, ледве не впавши – ззаду його хтось безцеремонно підштовхнув.

До зали швидко зайшов невисокий кремезний чоловік з лисою головою і короткими рудими вусиками.

– Вікторе, терміново! – кивнув він господареві.

Балогін примружив очі і косо подивився на начальника власної охорони на прізвисько Варяг.

– Почекати не можна? – сердито промовив він. – У мене переговори з інвесторами.

– Дмитро твій у лікарні. Розбився.

Бізнесмен рвучко підвівся і, навіть не попрощавшись з японцями, поспішив слідом за охоронцем.

***

У лікарні гостро пахло медикаментами, хлором і безнадією. Хтось на ходу простягнув Балогіну білий халат, та він лише відмахнувся, поспішаючи коридором. Його супроводжував незмінний Варяг, позаду дріботів головний лікар, намагаючись на ходу щось пояснити:

– Розумієте, наші спеціалісти роблять все можливе. Ми запросили навіть професора Дахно, він особисто робить операцію… Але стан тяжкий.

–Він летів зі швидкістю сто вісімдесят кілометрів і не впорався з керуванням, – зронив Варяг.

– Судячи по зіницях, у нього також передозування наркотиками, що ускладнює нам завдання… – пролепетав лікар.

Процесія на чолі з Балогіним підійшла до зали з написом «Операційна». Віктор рішуче взявся за ручку дверей, але головний лікар спробував його зупинити.

– Не треба заважати професору…

В цей момент двері відчинилися, з них, на ходу знімаючи пов’язку з обличчя, вийшов літній професор з акуратною борідкою. Він подивився на головного лікаря і похитав головою.

Балогін вихором увірвався в операційну, щоб побачити на столі знівечене, скривавлене тіло єдиного сина. Медсестра саме накривала його обличчя простирадлом.

Бізнесмен відштовхнув медсестру, зірвав з Дмитра заплямоване кров’ю покривало.

– Що ви зробили з моїм сином?! – закричав він.

– Ми зробили все, що змогли… – долинув ззаду стомлений голос професора.

Балогін розвернувся, тримаючи в руках скривавлене простирадло.

– Скільки тобі треба грошей, щоб ти продовжив операцію? Десять тисяч? Сто? Мільйон?

–Я співчуваю, але його ушкодження виявились несумісні з життям…

Віктор швиргонув покривало, кинувся вперед, обома руками схопив професора за комір і притис до стіни.

– Якщо ти його не врятуєш – то і тобі не жити!

– Вікторе Михайловичу… – спробував утрутитись головний лікар.

– Стули пельку! – гаркнув Балогін, не відпускаючи комір професора. Той вже почав хрипіти. – Я вас усіх тут закопаю, якщо ви не врятуєте мого Дмитра!

До Балогіна підійшов Варяг, м’яко взяв його руки.

– Все, Вітю, досить. Мені треба тобі дещо сказати.

Варяг повільно, але наполегливо відірвав руки Балогіна від шиї професора. Той відразу сповз на підлогу, натужно кашляючи і розтираючи постраждалу горлянку.

– Вийдіть! – наказав Варяг.

Головлікар допоміг підвестися професору і, підтримуючи його, вийшов з операційної.

Балогін схилися над тілом сина.

– Синку! Я ж просив тебе не ганяти! Нащо я тобі купував ті машини, одна дорожча від іншої…

– Я що хотів сказати… – озвався за спиною Варяг. – Років зо двадцять тому… я ще у Конторі працював… був у нас в оперативній розробці один дідок. Дуже цікавий дідок… тоді всіх незвичайних людей на облік брали. Про нього казали, що він був справжнім характерником…

Балогін повернувся до охоронця, його очі гнівно прижмурились.

– І ти саме ЗАРАЗ вирішив порозказувати мені байки?!

– Ти не гарячкуй… – примирливо підняв руки Варяг. – Я веду мову про конкретну справу. Так от, той дідок нібито володів незвичайними здібностями. Згідно з матеріалами особової справи, він займався цілительством та іншою хіромантією. І мовбито, ставив на ноги самих безнадійних хворих.

Балогін дбайливо загорнув тіло сина у простирадло, підняв на руки.

– Поїхали! – звелів він.

– Я, щоправда не знаю, чи живий досі той дідок…

– Я сказав – поїхали!

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.