4. З потойбіччя

Усю дорогу Балогін просидів на задньому сидінні, тримаючи голову сина на колінах. Він втратив лік часу, напевне, минуло декілька нескінченних годин, аж поки машина зупинилася після довгої їзди. Тіло Віктора так заклякло, що він ледве міг поворухнутися, тож коли охоронець відчинив двері, бізнесмен дуже довго вибирався з машини. Але взяти Дмитра не дозволив нікому, підняв сам і поніс слідом за Варягом.

Біля сільського подвір’я, що оточувало невеличку хатинку із вкритою мохом черепицею, , юрмилися люди. Варяг попрямував просто до хвіртки, а двоє охоронців безцеремонно відтіснили парочку жінок, які стояли на дорозі. Хтось з чоловіків спробував обуритись, але Варяг кинув на сміливця один тільки погляд, як той відразу знітився і вмовк.

Жінки, як це часто буває, виявились хоробрішими за чоловіків.

– Ви куди це претеся? – заступила прохід одна, вперши руки в боки. – Ти подиви на них!

– Взагалі–то тут черга! – докинула інша.

Варяг незворушно обійшов жінок і відчинив хвіртку. Балогін попрямував за ним, не зважаючи на жіночі крики.

– Ач які! Думають, що раз на крутих машинах припхалися, то їм усе можна?! – войовниче верескнула жінка, яка стояла перша у черзі.

Біля хати стояв старий дід у линялій світлій сорочці. Поруч нього переминався русявий хлопчина років двадцяти з колючим поглядом блакитних очей. Ліве вухо хлопця виглядало так, ніби його колись давно пошматували кігтями або зубами.

– З чим завітали, що вам скорше від інших людей треба? – поцікавився дід.

– Треба врятувати мого сина! – без церемоній заявив Балогін.

– Клади, – дід кивнув на потріскану лавку, що стояла у затінку.

Балогін обережно поклав сина прямо на потемнілу дошку, розгорнув заплямоване покривало. Дід схилився і приклав долоню до блідого чола Дмитра.

– Годин десять, як захолов, – вирік господар.

– Врятуй його, – глухо попрохав Балогін. – За ціною не постою.

Старий підвівся, покачав головою.

– Звиняй, але не в моїх це силах. Я лікую людей, а тут про відспівування вже треба думати.

Балогін упритул підійшов до діда, нахилився і зашепотів йому на вухо.

– Це – мій єдиний син. Уяви собі, що тобі скоро випаде хоронити свого, – Балогін повів підборіддям у сторону русявого хлопця. – Життя за життя.

На обличчі старого нічого не змінилося, він дивився кудись повз Балогіна. А олігарх, який не звик, що його ігнорують, гарячково переминався на місці і ледве стримувався, щоб не наказати Варягові струсонути старого.

– Не тобі вирішувати, кому жити, – пробурмотів дід з невидющим зором. – Ходімо, – нарешті відірвався від споглядання чогось невидимого старий і попрямував до хати.

«Напевне, погроза подіяла», – полегшено зітхнув бізнесмен і пішов слідом.

Усередині невеличкої побіленої кімнати з низькою стелею пахло травами і топленим воском, на столі стояли декілька простих ікон. Дід сів за стіл у кутку, рухом голови запросив сідати гостя. Балогін нетерпляче присів на стілець, а старий дістав потерту дерев’яну люльку і невеличкий полотняний мішечок. Ніби забувши про гостя, дід взявся набивати цибух сумішшю з мішечка, і був це не тютюн – запах долинув солодкувато–пряний.

– Забудь про те, що я казав, – не витримавши, порушив мовчанку Балогін. – Давай почнемо спочатку. Якщо врятуєш мого сина – я тобі замість твоєї халупи справжній палац поставлю.

– Навіщо мені палац, я ж не цар, – одказав дід, продовжуючи копирсатися з люлькою. – Он ти думав, що майже всемогутній, ніби ті володарі, але зараз приїхав на поклон до мене, до простого сільського діда.

Старий пальцем заходився трамбувати суміш у цибусі

– Ти, бачу, не розумієш, з ким маєш справу, – почав закипати Балогін. – Тому і поводишся зухвало, – олігарх глибоко вдихнув і видихнув, щоб не наговорити зайвого. Заради сина він був готовий навіть поступитися своєю гідністю. – Та якщо треба – то вклонюся тобі до ніг, коли Дмитра мого мені повернеш.

Дід уважно подивився прямо у очі Балогіна.

– А ти певен, що цього хочеш?

– Ти ще й питаєш?! – Віктор ледь утримався, щоб не схопити діда за комір і не вдарити обличчям об стіл.

Старий наче не відчував загрози, що нависла над ним, він спокійно чиркнув сірником, взяв до рота люльку, запалив, пхикнув, випустивши угору струмінь солодкавого диму.

– Інколи наші бажання здійснюються, але ми потім не знаємо, що з цим робити, – дід простягнув люльку гостеві. – Тримай, зроби пару затяжок. Це очистить твої думки і ти зможеш прийняти зважене рішення. Бо інколи краще нічого не зробити, ніж потім шкодувати про зроблене.

Балогін машинально взяв люльку, повертів у руках, потім щосили швиргонув нею об стіну і підхопився з місця.

– Це мій єдиний син! Якщо можеш – лікуй його, а не балачки розводь. А я для тебе потім зроблю все, що забажаєш.

– Я вже казав, що з бажаннями треба бути дуже обережним, – дід потер чоло, протяжно видихнув. У кімнаті знову запанувала мовчанка. – Ну добре, – нарешті озвався старий, – занось його сюди. А ціну свою я тобі потім загадаю.

– Все, що завгодно! – підтвердив Балогін і поспішив надвір.

Він знову нікому не дозволив взяти Дмитра, сам підхопив тіло і поніс до хати. Дід стояв на порозі.

– Андрію! – покликав він юнака. – Приготуй–но мені відро теплої води, у повітці знайди настоянки полину і буркуну… і свічок неси. Побільше. О, і скажи там людям, щоб через два дні приходили – до того часу приймати не буду.

Хлопець побіг виконувати розпорядження, а дід повернувся до хати. Балогін вже поклав тіло сина на стіл, при цьому ненароком перекинувши святі образа.

– Все, тепер треба чекати, – сказав дід, підіймаючи ікони.

Балогін слухняно відійшов у куток.

– Ні, чекати надворі. Краще простеж, щоб у хату ніхто не зайшов.

– Я хочу бачити…

– Те, що тут відбуватиметься, бачити нікому не варто, – відрізав дід.

Віктор ще якусь мить дивився на заклякле тіло Дмитра, вирішив не сперечатися і пішов до виходу.

– І що б не трапилось – ні в якому разі не заходь до хати, допоки я не покличу, – звелів старий йому вслід.

Бізнесмен вийшов назовні, стомлено присів на порозі, двері за ними зачинилися.

Повз нього пройшов юнак з відром води і якимись пакунками, зайшов у хату і відразу вийшов.

– Ну що там? – запитав Варяг, який тинявся по подвір’ї.

– Чекаємо. Ти там з людьми у черзі розберись, – звелів Балогін. – Та не руками, підкинь грошей, нехай позатуляють пельки і розходяться.

На порозі Віктор просидів до самого вечора. З хати час від часу долинало нерозбірливе бурмотіння діда, брязкав кухоль об відро. Іноді доносився різкий запах трав. Намагаючись відволіктись, Бізнесмен спостерігав, як вихованець діда доїв козу, як збирав яйця з курячих сідал, час від часу поглядаючи на сусіднє подвір’я.

– Гей, іди–но сюди! – покликав Балогін хлопця, коли той проходив повз нього з оберемком дров для розпалу печі.

Юнак зупинився, нахабно зміряв бізнесмена зором з ніг до голови.

– Чого тобі? – з викликом запитав він у Віктора.

– Організуй мені кави, – Балогін дістав з кишені пачку грошей і помахав перед хлопцем. – Решту собі лиши. Тільки хутко давай.

– Може тобі іще й дровиняку дати, щоб ти жбурнув, а я її тобі у зубах принесу? – нахаба помахав поліном перед носом Віктора. – Правда, хвостом вихляти не зможу, бо немає у мене хвоста, як бачиш.

Балогін побуряковів і почав підійматися, збираючись поставити зухвалого юнака на місце, аж раптом із хати донісся моторошний крик. Бізнесмен відразу ж зірвався з місця і кинувся до дверей. Він рвучко потягнув ручку на себе – і під одвірком зіткнувся з дідом. Обличчя того помарніло, навколо очей ніби хто намалював чорні кола, старечі руки дрібно трусилися.

– Забирайте його.

Дід обійшов олігарха і безсило опустився на призьбу.

Балогін заскочив у хату, слідом за ним обережно зайшов Варяг, і невдовзі вони вивели під руки Дмитра. Обличчя хлопця було блідим, рот немов намастили піною, а очі стали чорними і глибокими, мов колодязь. Але він сам переставляв ноги.

– Гей, пане! – погукав бізнесмена дід.

Балогін обережно передав сина другому охоронцеві, а сам повернувся до Славути.

– Ти казав, що забажаю? – спитав старий.

– Звісно, проси все, що хочеш!

– Треба оплатити навчання моєму вихованцеві.

– Отому зухвальцю? Хм… Ну добре, не питання, зроблю все, як обіцяв.

– Сім років навчання, та й жити в місті йому немає де.

– Не переживай, все організую, – заспокоїв Балогін. – І проживання, і навчання, і навіть підвищену стипендію йому буду особисто виплачувати. Це дуже мала ціна за життя мого сина. Проси ще щось.

– Цього досить, – старий дивився на хлопця, який стирчав біля паркану і щось виглядав на суміжному подвір’ї. – Хочу щоб хлопець на лікаря вивчився. Справжнього.

Балогін кивнув.

– Домовились, присилай!

Олігарх поспішив до сина, а дід продовжив спостерігати за Андрієм, який нарешті дочекався юної господині сусіднього двору.

– Будеш яблуко? – спитала Іринка, підходячи до Андрія з повним кошиком рум’яних плодів.

Той взяв яблуко і несміливо запропонував:

– Може підемо сьогодні до берега, погуляємо?

Дівчина зніяковіла.

– Вибач, я все хотіла тобі сказати… Я скоро їду до міста. Вступила до інституту, дизайнером буду…

– Як їдеш?! – відсахнувся Андрій.

– Мені і гуртожиток дадуть.

– Та я… так багато не встиг тобі сказати…

– Та не треба нічого казати, у тебе на обличчі і так все написано, – нарешті усміхнулася Іринка. – Ну, я вивчуся, а там побачимо, – Іринка перевела погляд на Дмитра, якого саме підвели до машини. – Ба, таких «пацієнтів» у діда ще не було…

Зненацька Дмитро повернув голову, і бездонні чорні очі зустрілися поглядом з карими очима Іринки, пробіглися по її стрункій ладній фігурі. На блідому обличчі юнака з’явилася хижа посмішка. Іринка здригнулася, а Дмитра посадили у машину.

– Б–р, ну і погляд! – дівчина пересмикнула плечима. – Наче у кота, що на мишу дивиться… Добре, піду я.

Іринка розвернулася і пішла до хати. Розгублений Андрій провів її поглядом, тоді пішов до діда, що сидів на ганку.

– Діду, навіщо ти його повернув? Він не гідний жити ...

Андрій відчув, що по його руці щось тече. Він і незчувся, як стис у долоні яблуко, перетворивши його у рідку кашу.

– Хто я такий, щоб вирішувати – гідний чи ні? – стомлено відповів старий, дивлячись на свої руки, що дрібно трусилися.. – Ти ж пам’ятаєш, кожному може випасти другий шанс. Скоро і у тебе буде можливість розпочати нове життя.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.