Дивна прогулянка з собакою

Меланка йшла засніженою доріжкою майже в суцільній темряві. Якби не світловідбивальні браслети та діоди в нашийнику Барвінки, розібрати, де крига, а де просто грудки снігу було б зовсім складно.

Раніше вони гуляли значно пізніше, але яскраві ліхтарі й тихі зимові вечори майже забулися.

Крок за кроком наближалася домівка, де на Меланку чекала святкова вечеря, а на Барвінку – запашний корм.

Вже рік тому сімейної вечері на свято у Меланки не було. Всі родичі та друзі, налякані епідемією, відмовились від зустрічі. Тому самотня вечеря біля екрану ноутбука відчувалася звичною та бажаною. Сьогодні останній день року, завтра — перший день наступного. От і вся його особливість.

Головне — Барвінка поруч. А з нею і тепло, і затишно.

Тиха, зоряна ніч сповнилась вихористими заметами пухнастого снігу, і густа шерсть Барвінки та пальто Меланки швидко стали строкатими й плямистими.

Дівчина і собака прискорили крок і вже мали вийти на дорогу біля дому, але щось дивне відбулося тієї миті, коли вони перетинали довгу вузьку вулицю. Навколо — тиша і темрява. Ще мить тому. А вже на іншому боці вулиці їх оглушив сміх та радісні співи. Повз пройшла юрба яскраво одягнених людей в костюмах звірів та містичних персонажів.

Барвінка нашорошила вуха, але не загарчала на незнайомців за своєю не надто чемною звичкою.

Погляд Меланки впав на власний одяг, і вона зойкнула, щойно зрозуміла, що не впізнає ні чоботи з візерунками, ні важкої спідниці (кудись щезли улюблені джинси), ні зовсім незвичного пишного пальта зі строкатою вишивкою.

Меланка зарилася пальцями в густу шерсть Барвінки й трохи вгамувала паніку. Роззирнулася навсібіч і зрозуміла, що інший одяг — то дрібниці. Перед нею, замість звичної багатоповерхівки, простягалися яскраві вулички зі строкатими будинками.